Андрiй Шептицький ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-09-17
На православному цвинтарі на варшавській Волі Віктор Ющенко і Лех Качинський відкрили пам’ятний хрест на честь жертв Голодомору. Добре сталося, що на цьому некрополі, де спочиває стільки українців, встановлено пам’ятник, присвячений мільйонам жертв радянського режиму. Добре, що Польща підтримує президента Ющенка, який хоче, щоб пам’ять про трагедію 1932-33 рр. була важливим елементом загальноукраїнської національної свідомості. Добре, що Польща старається поширювати в Європі свідомість про радянські злочини.
Незважаючи на те, візит Ющенка, що якоюсь мірою підводить підсумок під його президентством, залишає відчуття, що чогось бракує. Через п’ять років після Помаранчевої революції ми далекі від ейфорії 2004-2005 рр.І тому, хоч під час візиту українського президента прийнято “дорожню карту” співпраці Польщі й України на 2009-2010 рр., Ющенко й Качинський уникали питань журналістів, які могли б порушити атмосферу зустрічі.
У минулих роках важливим елементом польсько-українського зближення був процес примирення обох народів. Ще в лютому цього року обидва президенти відвідали Гуту-Пеняцьку, щоб ушанувати пам’ять убитих там 1944 р. поляків та євреїв. Протягом останніх місяців цей позитивний напрямок почав повертати в іншу сторону. Вистачить нагадати висловлювання шефа Служби безпеки України Валентина Наливайченка, у якому польська довоєнна поліція порівнюється з ґестапо і НКВС, постанову польського Сейму, що визнає “антипольську операцію” УПА людиновбивством, чи суперечливі оцінки т.зв. рейду Бандери. Ці проблеми, з одного боку, є результатом зростаючого зацікавлення в обох країнах історією і доказом того, наскільки поверховим залишається процес примирення обох народів, з другого – проявом загального погіршення кон’юнктури поміж нашими країнами.
На жаль, дії Леха Качинського уписуються в цю логіку. Напередодні візиту Ющенка відкликано участь обох президентів в урочистостях у Сагрині, де 1944 р. вояки Армії крайової вбили кількасот українців. У Перемишлі, де після довгих років суперечок вирішено віддати українцям Народний дім, Ющенка супроводжували тільки представники канцелярії президента Польщі. Можна думати, що Качинський щиро вірить у значення польсько-української співпраці. Однак у той же час, у перспективі майбутніх виборів, мусить подбати і про свій електорат. Виборці Права і справедливості, серед яких є багато осіб старших і тих, хто живе у східній частині Польщі, а вони часто не є симпатиками України. Також партійні низи домагаються більш рішучого підходу до українського партнера, особливо якщо йдеться про історію. Тому Качинський вибрав простіше, легше розв’язання. Супроводжуючи Ющенка на Волі, зробив важливий з української перспективи крок. Однак з перспективи Польщі – це був відносно дешевий, чисто політичний жест, який не наражав президента, який збирається знову кандидувати у виборах, на критику зі сторони кресових середовищ. Єдине, що може стати предметом неґативних коментарів – це частково антиросійський вимір варшавських урочистостей, проте до цього президент Польщі уже звик.
“Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року {moscomment}
