Коментар: Думки колишніх в’язнів концтабору в Явожні

Записав Г.С.ПОГЛЯДИ№38, 2012-09-16

Марія Баган
Коли я з мамою потрапила сюди 1947 р., то мені було всього два рочки. Сама не пам‘ятаю нічого, але з розповідей мами знаю, що дітям було тут дуже тяжко. Ми постійно були голодні. Бігаючи, ми найчастіше кричали: «зупа, зупа, зупа…». А суп, який нам давали їсти, складався з якоїсь дивної рідини, однієї картоплі і більш нічого. З огляду на погані санітарні умови, ми також потерпали від різних інсектів. Коли сьогодні я стою в цьому місці, мені дуже важко на душі. Зокрема, тому, що півроку тому померла моя мама: приїжджаючи сюди, я вшановую ї ї пам‘ять…

Данило Древко
Я сюди приїжджаю кожного року від часу, коли тут встановлено пам‘ятник. Мене до табору в Явожні привезли з ряшівської в’язниці Управління безпеки в липні 1947 р. Вийшов я наступного року – вже на початку січня був у хаті з батьками.
Ціную те, що лідери нашої громади зберігають пам‘ять про Явожно і щороку організовують тут відзначення. Це добре, бо не можна забувати про смерть невинних людей. Перебування в таборі пам’ятаю дуже добре, хоч пройшло стільки років. Нам не давали їсти і за місяць-два люди падали мертвими. Помирали не лише з голоду, але й від страшного биття. У лазні можна було побачити, що деякі чоловіки мали тіло від голови до самих п’ят синьо-чорне від ударів. Мені якось пощастило: коли шукали ремісників, то я зголосився кравцем, шив мундири. Тих, що працювали, вже так не переслідували. Явожно – це було страшне пекло, про яке ніколи не можна забути…

Йосип Мица
Не так просто сказати відразу, що я сьогодні відчуваю. З одного боку, напевно велике задоволення, що ми вижили, хоч і пройшли тут велику трагедію. Я сьогодні вернувся з Києва – можливість поїхати туди і побачити місто є так само неймовірною як і те, що зараз зустрічаю друзів, з якими сидів у таборі. Я не відчуваю якогось великого жалю до поляків за те, що мене тут били, морили голодом та інше. Я собі чітко сказав: «Це було колись. А сьогодні я хочу, щоб була злагода між нашими народами».
Мрію також, щоб радикальні середовища, в тому числі польські кресов’яни, врешті перестали ділити українців та поляків. На жаль, уже сьогодні видно, що у зв’язку з 70-ми роковинами трагедії на Волині вони готують на 2013 рік своєрідний фестиваль ненависті. Однак чомусь не видно, щоб державна влада намагалася якось цьому протистояти. Мені самому важко знайти відповідь на питання, як це зробити. Може є якийсь спосіб, щоб сталося так, як і тут – у Явожні, де ми з поляками при повному взаємному зрозумінні похиляємося над трагічним спільним минулим.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*