КОМЕНТАР: 18 років української державної суверенності

Анна Ґурська – аналітик, протягом 1991-2001 рр. працівник гк і посольства РП у КиєвіПОГЛЯДИ2009-08-21

Ровесники Незалежності України стають дорослими людьми. Україна, що саме переживає серйозну економічну кризу і постійною кризою політичною, що дає в наслідку неефективну виконавчу і законодавчу влади, являється як держава слабка, а її еліта не дає вже жодної надії на позитивні зміни – як в очах українських громадян, так і в оцінках міжнародної спільноти.
Проте Україна – це водночас і найбільш демократична країна серед держав СНД з реальним політичним плюралізмом, свободою слова, сектором неурядових організацій, який пружно розвивається.

Однак демократія найкраще приймається в тих сферах, які не становлять загрози для інтересів важливих гравців у рамках олігархічно-бюрократичної системи, яка тепер функціонує, або тих, які служать їхнім інтересам. Ділянки, які тісно пов’язані з виконанням політичної та економічної влади, залишаються поза сферою демократичного контролю, або ж він далеко не достатній. “Демократична правова держава” – так звичайно говориться про країну зі зразковою демократією. Тимчасом в Україні закони пишуться для звичайних громадян, а ті, хто керує державою, демонстративно їх іґнорують. Рівень свободи слова не відрізняється від західних стандартів, але появляється питання, наскільки мас-медіа є четвертою владою. Незалежність судів ґарантує Конституція, а експерти рахують, скільки своїх суддів мають окремі політики в Конституційному Суді, щоб визначити ймовірність конкретного рішення.
У роздумах з нагоди річниці неможливо однак обминути порівняння, що змінилося протягом цього періоду. Початок 90-х рр. – це величезні надії, проте ще більше невпевненості, у тому числі основних побоювань про утримання державності, збудування її основ і зміцнення єдності держави, здобуття належного місця в міжнародній спільноті. Ці всі побоювання залишаються вже в минулому. Ніхто відповідальний не питається, чи Україна розпадеться, ніхто не ставить уже під сумнів державний статус української мови. У Донецьку на вулицях може ще не говорять українською мовою, але 1991 року українська мова була рідкістю не тільки на вулицях Києва, а навіть у державних установах. Одночасно більшість мешканців Донбасу в соціологічних дослідженнях вказує, що гордиться українським громадянством. Громадяни України не мають сумнівів, чи хочуть жити в Україні, але питають, у якій.
Колись, ще в середині 90-х рр., трагічно загиблий лідер Руху В’ячеслав Чорновіл на одній із прес-конференцій сказав, що Україна буде нормальною європейською демократичною державою, коли все, що можна привласнити, буде вже вкрадене. Сьогодні, коли Україна, хоч і з багатьма проблемами, прямує цим шляхом, можна додати, що потрібно їй ще змінити лідерів на таких, які визнають, що держава – це спільна цінність; влада служить громадянам, а не виключно інтересам правлячих кіл; політика – це не війна. Сподівання на такі зміни розбудила в багатьох Помаранчева революція. Не створила вона, однак, нових лідерів, а тільки провела зміни в тій самій групі. Тепер можемо чекати на натуральну поколіннєву зміну еліти, а може на державного мужа, чиї амбіції не обмежуватимуться до того, як утриматися при владі. Україна на це заслуговує.

“Наше слово” №34, 23 серпня 2009 року{moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*