«Коли ті замовчать, каміння заговорять». Історія отця Хмільовського

Мирослава Олійник ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2020-06-21

Священник, військовий капелан, радник Митрополичої консисторії Української греко-католицької церкви Микола Хмільовський, 140 річницю народження якого ми відзначатимемо невдовзі, прийшов на світ 18 травня 1880 року в селі Покропивна на Тернопільщині, де й пройшло його дитинство. Потім вступив на навчання до Львівської академічної гімназії, яку закінчив 1901 року, й пішов вчитися далі на теологічний факультет Львівського університету, а потім – до Відня, здобувши наукове звання доктора богослов’я. Великий період свого богослужіння Микола Хмільовський віддав Золочеві на Львівщині та місцевій громаді.

Фото з uk.wikipedia.org/

Як досвідчений педагог він активно долучався до створення освітніх закладів, і 1919 року за його сприяння там відкрили українську гімназію, а сам Хмільовський став її директором. Також він опікувався пластунським куренем імені Івана Богуна, який діяв при гімназії; активно виступав проти більшовицького «Сельробу» (Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання) на Золочівщині. Згодом, за призначенням митрополита Андрея Шептицького, очолював гімназію при Малій духовній семінарії у Львові, а також був радником митрополичої консисторії. Серед інших його посад – член митрополичого суду, організації «Просвіта», Українського педагогічного товариства, капелан Української галицької армії.

Але найважливішою в житті отця Хмільовського була боротьба за волю і незалежність України. Незважаючи на постійну небезпеку, він ніколи не відступав від своїх принципів, ніколи не йшов на жодні компроміси. Вихованцями талановитого педагога були Василь Кук – майбутній член Української головної визвольної ради (УГВР) і командир УПА після загибелі генерала-хорунжого Романа Шухевича; Роман Кравчук – майбутній член УГВР і крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях та багато інших. На початку 1920 року, після поразки визвольних змагань, його разом з іншими українцями заарештували за «антипольську діяльність» і відправили до концтабору в селі Пикуличі, що поблизу Перемишля. На щастя, завдяки старанням папського дипломатичного представника  у Польщі, отця Хмільовського звільнили. Проте надалі йому забороняли працювати у державних установах та школах.

Частину свого життя Микола Хмільовський провів у селі Мшана неподалік Львова. На початку 1930-х років його призначили парохом. І, хоча здоров’я «підводило» (далися взнаки російський арешт та польське ув’язнення), він невтомно працював та був наставником для вірян, заснував при церкві дитячу бібліотеку, при «Просвіті» – оркестр, власним коштом утримував талановитих студентів. Жодний культурний захід місцевих осередків «Просвіти», «Сільського господаря», «Сокола», «Союзу Українок», «Рідної школи», «Відродження» не відбувався без активної участі отця Хмільовського.

А переслідування продовжувалися: у 1934 році священника покарав польський суд за те, що він освятив Стрілецьку могилу в сусідньому селі Суховоля. Саме в цей період у Галичі на Івано-Франківщині проводилися археологічні розкопки і, використавши їхні дані, Микола Хмільовський написав брошуру «Коли ті замовчать, каміння заговорять», де заявив: у XVI столітті українська шляхта замість того, щоби боротися за свою державу, зрадила народ і перейшла на бік поляків. Він засудив також асиміляційну політику польської влади, одночасно закликавши українців зберігати національну ідентичність у боротьбі за самостійну державу. Поляки ж, писав Хмільовський, утверджувалися на Галичині, забороняючи українські звичаї, традиції, змінюючи українські назви сіл та міст на польські. Брошура, пройшовши цензуру, так і не була надрукована.

Музей історії села Мшани

 Досліджуючи життєвий шлях отця Хмільовсього, я навідалася у шкільний музей історії села Мшана, який 2006 року створила і очолювала Стефанія Сенів – вчителька цієї школи, керівниця шкільного хору, викладачка музики. Музей виявився не лише історичним, а й краєзнавчим, адже, оглядаючи експонати у трьох кімнатах, я дізналася також про побут мешканців села, про видатних людей, які народилися, жили і працювали тут. Там розміщені археологічні знахідки регіону, показана у фотографіях історія села, школи, церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці УГКЦ, участь мшанців у національно-визвольній боротьбі, український національний одяг та предмети побуту кінця XIX – початку XX століть, світлиця ХХ століття. Усього там – 30 стендів, окремий куточок присвячений заслуженому художнику України Ярославові Омеляну. А також – що для мене було найважливішим – у музеї є експозиція, що розповідає про життя й діяльність отця Миколи Хмільовського.

Після смерті Андрея Шептицького починається наступ окупаційної радянської влади на Українську греко-католицьку церкву. Новообраного митрополита Йосифа Сліпого разом із іншими священнослужителями заарештовують, і функції глави церкви виконує Микола Хмільовський – утім, його ім’я мало бути засекречене. Так, під впливом обставин, він стає керівником підпільної Української греко-католицької церкви в 1947–1950 роках.

Це був дуже складний період у житті і самого священника, і всіх вірян. Саме у ті роки вдалося налагодити взаємодію церковного та ОУН-івського підпілля. Щоправда, Хмільовському пропонували перейти у православ’я, та він на цю пропозицію відповів так: «Раджу вам, отче, не забувати, що Всевишній карає відступників. Велика сила та влада Його!». Хмільовському вдалося переконати також кількох священників, які піддалися московській пропаганді, не полишати вибрану стежину. Однак пізніше греко-католицьку церкву у Мшані закрили.

Арешт та ув’язнення

У ці важкі часи отець Хмільовський усіляко допомагав заарештованим душпастирям – наприклад, митрополиту Йосифу Сліпому, єпископу Миколі Чарнецькому, архімандриту Климентію Шептицькому та багатьом іншим. Як член Української головної визвольної ради він листувався з генерал-хорунжим Романом Шухевичем, займався зв’язками ОУН закордоном та з пПапою рРимським. Та врешті-решт у березні 1950 року більшовики заарештували Хмільовського та відправили у в’язницю на Лонцького у Львові. 

Вирішивши відвідати найважливіші місця, пов’язані з життям священника, я вирушаю й туди. Тепер це – Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. У приміщенні колишньої в’язниці розташовувалися каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це – перший в Україні такий музей. Важкі двері, обкуті металом, гнітючий колір стін. І камери – холодна підлога, де стікали кров’ю жертви переможної влади, маленьке вічко, крізь яке наказували вийти на черговий допит. Знаходжу кімнату, присвячену отцю Хмільовському. Тут його півтора роки катували як члена УГВР, соратника Романа Шухевича, злісного ворога СРСР. З допитів 70-річної людини, яка не зрадила своїх принципів та призначення, збереглося п’ять зошитів.

Після тюрми на Лонцького посивілого священника відправили у Верхньоуральську в’язницю, де вже відбував покарання Юрій Шухевич. Отець Хмільовський і там не припинив душпастирську діяльність: відправляв богослужіння, сповідав ув’язнених. Після смерті Сталіна, у 1954 році, його звільняють, і він повертається у Мшану. Звичайно, за ним продовжують стежити, та Микола Хмільовський таємно продовжує свою діяльність. Його здоров’я погіршувалося, і життя отця обірвалося на 83-му році. Але впродовж цих років він встиг зробити великий вклад у незалежність України і розвиток Української греко-католицької церкви.

Поділитися:

Категорії : Історія, Україна

Схожі статті

Частина наживо, частина онлайн: як пройшла українська наукова конференція у Перемишлі

Кася Комар-Мацинськак ■ ПОДІЇ ■ №38, 2020-09-20 У Перемишлі в українському Народному домі пройшла ІІ Міжнародна наукова конференція «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*