Коли постать Романа Шухевича дасть спокій українським партнерам та сусідам?

Олексій Ліончук ■ ПОГЛЯДИ ■ №25, 2019-06-23

У польсько-ізраїльсько-українських відносинах назріває чергова криза. Вони й так не безхмарні, а тут посли Польщі (Бартош Ціхоцький) та Ізраїлю (Джоел Ліон) написали спільного листа з протестом проти відкриття пам’ятника головнокомандувачу Української Повстанської Армії (УПА) Роману Шухевичу в Івано-Франківську. Так, Шухевич в очах поляків та євреїв є суперечливою постаттю. Але чому саме цей пам’ятник викликав таку реакцію двох послів? Яку мету ставили вони собі, пишучи цього листа? Адже пам’ятники та вулиці на честь командира УПА в українських містах є давно.

Марка на честь Романа Шухевича. Фото з uk.wikipedia.org

Декілька історичних фактів

Для ширшого розуміння проблеми варто пригадати, хто ж такий генерал Шухевич. Підданий Австро-Угорської монархії та громадянин ІІ Речі Посполитої, учасник українського скаутського руху «Пласт», член Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів. У міжвоєнній Польщі етнічна ситуація була вкрай напружена. На відміну від Волині та Полісся, Галичина все ще сподівалася звільнитися з-під польського управління, найкращим прикладом цього був бойкот перших виборів до польського парламенту 1921 року. Коли ж стало зрозуміло, що Польща нікуди не зникне, частина українських активістів пішла в кооперативний рух, «Пласт», «Сокіл». Більш радикальні подалися до лав УВО, а пізніше ОУН. Роман Шухевич був саме таким. Хто знає – можливо, якби ситуація на Галичині склалася по-іншому, ми згадували би про нього як про спортсмена чи священика? Та історія вирішила інакше.

Усім було зрозуміло, що Версальський мир – це лише перепочинок перед новим витком війни, а після приходу Адольфа Гітлера до влади в Німеччині це стало тільки питанням часу. Степан Бандера та Роман Шухевич розраховували на співпрацю з ним як на можливість відродити українську державність – не з совєтами ж її відроджувати на засадах націоналізму. Після вибуху ІІ Світової війни та чергового поділу Польщі головним ворогом для ОУН став Радянський Союз, саме в ньому вбачалася головна небезпека. Так, співпраця з нацистами у військовій сфері була, але не беззастережна. Українські підрозділи «Роланд» і «Нахтіґаль» таємно склали присягу на вірність Україні, мали своїх власних офіцерів нижчого рангу, серед яких був і Шухевич.

Після приходу так званих других совєтів генерал Шухевич ще 5 років вів активну боротьбу з радянським окупантом без жодної підтримки ззовні. Так, саме йому приписують організацію винищення поляків та євреїв на Волині та Галичини у розпал радянсько-німецької війни. Зараз з’ясувати це достеменно вже не вдасться, можливо, саме він віддавав накази про страшні злочини проти поляків та євреїв, але чому ж тоді серед учасників Української Головної Визвольної Ради (УГВР) поруч з українцями, литовцями, латишами, білорусами були також євреї та росіяни? А Раду очолював власне Шухевич.

Місце останнього спочинку Романа Шухевича досі невідоме – його тіло зникло. Це, мабуть, найкращий доказ того, що навіть після смерті для совєтів він залишався небезпечним.

Лист і реакція на нього польської та української сторін

Повертаючись до сьогодення: лист двох дипломатів надійшов до міського голови Івано-Франківська. Його автори наводили аргумент про те, що люди, які пережили жахи війни, ще живі. Дипломати визнають, що учні шкіл міста мають знати свою історію, але тільки справжню; вони навіть зазначають, що готові допомогти у цьому. Але історія дуже примхлива: оскільки догодити всім вона не може, то кожен розглядає її зі свого «національного пагорба». На теренах сучасної України віддавна проживали та проживають різні етноси, стосунки між ними нерідко мали кривавий характер, цього, на превеликий жаль, ніхто не здатен змінити. Ми всі є живими людьми з плоті та крові, кожен має свої недоліки та чесноти. І коли польська чи ізраїльська сторона висловлюють обурення – вони частково мають рацію, але для українців той, кого вони називають злочинцем, є втіленням мужності та любові до свого народу, і жодні політичні перипетії цього не змінять.

Так, польський часопис «Nowa Europa Wschodnia» на своєму сайті стверджує, що цей лист не мав великого резонансу і був спрямований на потреби поточної політичної ситуації в Польщі та Ізраїлі (в обох країнах скоро вибори). Проте в соціальних мережах доктор Лукаш Адамський, віце-директор Центру польсько-російського діалогу та порозуміння, що функціонує при Сеймі, написав про спільне звернення наступне: «Чудовий лист та великий успіх польської дипломатії – спільний протест Польщі та Ізраїлю проти прославлення Романа Шухевича. Колаборант з ІІІ Рейхом, який став головнокомандуючим УПА, не лише боровся з Совєтами, але й відповідав за злочини проти поляків і євреїв, а також українців».

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович відреагував у такий спосіб: «Між Польщею та Ізраїлем  жорсткі дискусії про минуле. В Україні ж посли обох країн знайшли спільну мову. Хоча правильніше буде сказати «общій язик», і він, звісно, «русскій». Лист написаний англійською, але суть його – російська. Зміст – повторення тез російської пропаганди проти УПА».

Отже, такі листи для міждержавних стосунків є шкідливими. Історія не повинна бути знаряддям у міжнародних відносинах. Цю тезу Кшиштофа Скубішевського, який був міністром закордонних справ Польщі від 1989 по 1993 рік, варто пам’ятати та дотримуватися на практиці.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*