КОДЕНЬ на перехресті двох культур та віросповідань

Іван БакуновичІСТОРІЯ2011-10-28

{mosimage}

Сьогодні Інтернет (а зокрема Вікіпедія) став джерелом інформації, що стосується найрізноманітніших тем. Однак не завжди у всесвітній мережі можна знайти достовірні відомості, які об’єктивно представили б тему. Так є, наприклад, у випадку історії Кодня – невеликої місцевості в Більському повіті, яка нещодавно святкувала 500-ліття від заснування. У Вікіпедії на тему цього містечка над Бугом можна відшукати лише сиґнали про те, що тут споконвіку проживало українське православне населення. А як було насправді? Доповідь, що висвітлювала тему православ’я в Кодні та в околиці, під час ювілейних святкувань прочитав д-р габ. Василь Назарук – викладач кафедри української філології Варшавського університету, уродженець сусіднього села Ольшанок.

Початки православної традиції на Надбужанщині сягають X та XI ст. Ця території, де проживало руське населення, разом з головним градом у Бересті входила до складу Київської Русі. З часом ці землі були приєднані до одної з найстарших єпархій православної Київської митрополії зі столицею у Володимирі-Волинському. Саме тоді почали зароджуватися зруби православної церковної та парафіяльної організації.
Однак для заснування Кодня дуже важливою стала чергова історична епоха. Після того як у середині XIV ст. вимерла династія Романовичів, яка володіла Галицько Волинською Руссю, надбужанські землі перейшли у власність литовських князів, які свою державу окреслювали Великим князівством Литовським, Руським та Жмудським. Більшість жителів цієї держави становило православне населення, а магнати і князі відігравали в ньому значну роль. Одним з найбільш вагомих руських родів у Великому князівстві Литовському були Сопіги, які виводилися з далекої Смоленської землі.
На зламі XV та XVI ст. рід Сопігів надовго зв’язався з Підляшшям. Тоді один з найбільш відомих представників роду, Іван, частину земель купив, а частину території над Бугом отримав від великого князя литовського, в тому числі й місцевість Кодень. Варто зазначити, що Іван Сопіга став першим підляським воєводою – і власне тоді ці землі почали зватися Підляшшям.
– Від великого князя литовського Сиґізмунда І дістав І. Сопіга 1511 р. привілей на заснування містечка в надбужанській місцевості Кодень. Саме ця історична подія зібрала нас тут сьогодні, – згадав В. Назарук. – У тогочасному документі читаємо: „Цей же Сопіга, маршал Сиґізмундом Старим особливо улюблений, діставши від цього короля багато маєтків, дістав також привілей на заснування міста Кодень з маґдебурзьким правом. На основі цього привілею встановив бурґомістра і трьох райців, по половині римського та грецького віросповідання означуючи спосіб їх обирання”. Варто підкреслити, що І. Сопіга, хоч і володарював Коднем та околицями лише кілька років, устиг започаткувати будівництво свого замку над берегом Бугу. Тут же він зафундував для коденських міщан парафіяльну православну церкву Святого архистратига Михаїла. До речі, православна церква в Кодні існувала ще раніше, та, на жаль, не знаємо, коли була заснована перша з них.
Коли говоримо про значення І. Сопіги для православ’я і руської культури, варто згадати теж про його ймовірну участь у заснуванні в Кракові першої кириличної друкарні Швайпольта Фіоля наприкінці XV ст. Тоді-бо І. Сопіга був писарем великого князя литовського Казимира Ягайлончика, тож часто перебував у Кракові.
Наступником І. Сопіги на коденському замку після смерті батька 1519 р. став його син Павло. Він, подібно як і батько, був визначною постаттю, що виконувала багато державних функцій, зберігаючи православну віру предків. Отож він не лише розбудував коденський замок і місто, але й підтвердив батьківське будівництво міської церкви Святого архистратига Михаїла. Проте в історії православ’я в Кодні записався він теж як фундатор прекрасної замкової церкви Святого Духа, будинок якої зберігся до сьогодні, але тепер у ньому є римо-католицький костел.
– Це особлива пам’ятка, і не лише архітектури, – додає В. Назарук. – Це дуже рідкісний випадок, коли побудований за принципами ґотичного стилю будинок був призначений на православну святиню. Сьогодні це, мабуть, найстаріший на Підляшші православний храм, що зберігся до наших днів. У ньому знаходиться надгробна таблиця, присвячена І. Сопізі. Це дуже цінна пам’ятка тогочасної культури, але також цікавий приклад напису українською мовою того періоду.
Кінець XVI ст. був дуже складним в історії Речі Посполитої, зокрема для Підляшшя. Пригадаймо, реґіон 1569 р. включено до Польської Корони. Православна церква в польсько-литовській державі в цей період переживала щораз скрутніший час. Досить помітним явищем стає відхід від православ’я князівських чи магнатських родів. Не обійшло воно й роду Сопігів. Хоч П. Сопіга до смерті 1579 р. залишився православним і з честю був похоронений у вільнюській церкві Святої Трійці, то вже його син і наступник Миколай відійшов від православ’я: хоча ще 1588 р. зробив фундаторський запис на церкву у Вишницях, які були другим по Кодні маєтком Сопігів у Берестейській землі.
– Те, наскільки складною була доля роду Сопігів, показує історія його молодшого брата Богдана, який, подібно як і батько, зберіг віру своїх предків і, як писав один з істориків, „активно брав участь у заходах з ожвавлення життя Православної церкви у Речі Посполитій”. Ширше знаним виступом Б. Сопіги на захист своєї традиції був його лист до короля Стефана Баторія, написаний у липні 1585 р., з вимогою відступити від спроб нав’язування православним григоріанського календаря, – підкреслює В. Назарук. – Доповненням важкої ситуації Православної церкви стала Берестейська унія, укладена в недалекому Бересті 1596 р. Тоді частина православних ієрархів пішла в католицтво, хоч значна більшість віруючих та духівництва нижчого сану залишилася при православ’ї. Унаслідок Берестейської унії Православна церква в Речі Посполитій опинилася поза правом. Православних примушували змінювати віру, часто-густо застосовуючи насильство. У православних забирали святині та маєтки навіть там, де була їх значуща більшість, – зазначив науковець.
Таке протягом XVII ст. діялося й на Підляшші: тим паче, що Миколай Сопіга, правнук засновника міста, став запеклим католиком. У Кодні та в усій околиці у православних позабирали церкви. Під кінець XVII ст. на Підляшші залишилося кілька осередків, які зуміли-таки ставити опір тискові та зберегли віру предків.
Православ’я на цій території почало відроджуватися в 70- ті рр. XIX ст., також за драматичних обставин. Російські загарбники досить часто застосовували примушування. Багато уніатів повернулося до віри предків, однак вже не всі віднайшли своє місце в лоні Православної церкви.
Травматичним моментом для православного населення стала І Світова війна, а зокрема т.зв. біженство. До Російської імперії 1915 р. виселено значну частину православного населення, у тому числі й тих, хто належав до структур Православної церкви. Це, звичайно, стосувалося також мешканців Кодня й околиць. Коли через кілька років населення поверталося на рідні землі, які опинилися в межах відродженої польської держави, то не завжди воно могло повністю відродити своє релігійне життя.
У Кодні в міжвоєнний період православні богослужіння відправлялися в різних місцях. Завдяки клопотанням архимандрита Яблочинського монастиря о. Христофора (Костя), 1934 р. відродилася православна парафія. У цей несприятливий для православних час їм вдалося побудувати церкву, хоч виглядала вона як звичайний дім. Трагізму додає факт, що о. Христофор проживав у підвалі під церквою.
Після важких років ІІ Світової війни мешканців Кодня і Коденщини зустріло чергове лихо. Більшість із них у 1944-1946 рр. депортовано в глибину Радянського Союзу, а 1947 р., під час акції „Вісла”, решту депортовано на північні та західні землі Польщі. Чимало православних парафій тоді ліквідували. Розпущено також Коденський деканат, але вдалося утримати православну парафію – одну з 9 чинних церков у всьому воєвідстві.
Ситуація почала змінюватися у 50-ті рр., коли частина раніше депортованого населення почала повертатися на рідні землі. Відремонтовано церкву святого Михаїла, яка стоїть до сьогодні. У XXI ст. здійснилися мрії православних мешканців Кодня – 2001 р. почалося будівництво нового храму Святого Духа, посилаючись на давні православні традиції. Це не було б можливе без підтримки Елладської церкви. Новий храм освятили 20 травня 2007 р. У церемонії брав участь митрополит Афін та всієї Греції Христодулос. Це була історична подія – чи не одна з найважливіших у житті православної громади Кодня від часів перших Сопігів.

„Наше слово” №44, 30 жовтня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*