РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №51, 2018-12-23

Кінець року − час підбиття й літературних підсумків: «Книга року ВВС» оголошує переможців, блоги та інтернет-ресурси повняться літературними оглядами року, списками, підбірками і текстами, покликаними оцінити, що ж важливого за останній рік сталося на книжковому ринку.

Нових цікавих творів та імен за останні 12 місяців з’явилося надто багато, щоби вмістити їх усі в одній статті, а кожна така добірка є більшою чи меншою мірою суб’єктивною. Поминаючи найголосніші новинки року – нові романи Сергія Жадана чи Юрія Андруховича («Інтернат» та «Коханці юстиції»), нову есеїстику Андрія Бондаря («Церебро») тощо, про які було сказано вже багато, пропонуємо вашій увазі ще одну суб’єктивну добірку новинок інших українських авторів.

* * *

Дорж Бату, «Франческа – повелителька траекторій». Львів: Видавництво Старого Лева

Франческа – це співробітниця і колежанка автора книги, Андрія Васильєва (Доржа Бату), колишнього журналіста. Працюють вони у Центрі керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США.

Франческа – італійка (хоча вона прибила б вас, якби їй це сказали, зазначивши попередньо, що вона – справжня і родовита сицилійка). Вона, безперечно, найколоритніша героїня книги, а загалом оповідь про буденне життя працівників командного центру NASA, його радощі і складнощі. Герої відповідають за траєкторії і орієнтацію сателітів, а також за підведення космічних кораблів на підхідні орбіти до міжнародних космічних станцій (якщо для вас це звучить складно, згадайте, що автор книги колись мав гуманітарну професію!). Тож поміж веселих оповідок з життя військової бази (саме нею вважається центр, і дисципліна там відповідна) можна отримати чимало знань про космос, викладених у простій і зрозумілій формі.

«Франческа — талановитий математик. Я впевнений на всі сто в тому, що вона побачить і виправить усі помилки, яких я теоретично можу припуститися при розрахунках корекції траєкторій. Комп’ютер — і той може помилятись. Чессіна ж без усіляких розрахунків на папері, провівши їх подумки в голові, може прямо на дошці намалювати потрібну траєкторію. І вона точно збігатиметься з моїм графіком, який я накреслю після ретельних обрахунків. Дар у неї такий. Часом цей дар накладає відбиток на її спосіб мислення:

— Джорджіо, ти неправильно витираєш стіл! Ти починаєш зі широкої сторони, а це нераціонально! Треба витирати по коротшій — лінія буде пряміша, ти захопиш більшу площу, шлях коротший, і, відповідно, витратиш на прибирання менше енергії й часу!

— І ця людина ще критикує мене за «хворобливий і стерильний порядок» на моєму столі.

— Я математик!»

Якщо після прочитання книги ви відчуєте, що хочете ще таких історій – підпишіться на акаунт Доржа Бату у соцмережі Facebook, там він їх публікує регулярно.

* * *

Ірина Агапєєва, «Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму». Київ: Брайт Стар Паблішинг

Несподівана книжка, бо присвячена темі, досі не висвітленій в літературі та безперечно важливій. Можливо, це пов’язано саме з тим, що така тема вважається у суспільстві табуйованою: ідеться про жіночий досвід у в’язницях та СІЗО.

Для аналогічного чоловічого досвіду все ж знайшлася ніша в літературі. Найчастіше це твори зі специфічною «блатною романтикою» або ж варіації на тему того, «що було після». Однак, досвід жінок у місцях позбавлення волі досі вважається у суспільстві ганебним, він винесений поза рамки того, про що ми дозволяємо собі говорити. Тож добре, коли література намагається зрушити з місця такі теми.

«Ось вона — тюрма. Немов величезний чорний колодязь поглинув мене, як і багатьох до мене — жінок і чоловіків, старих, молодих і зовсім дітей. Він ненаситний і страхітливий, із нього немає шляху назад. Усі, хто потрапляв сюди, ставали самотніми дітьми, що ніби заблукали, і серця їхні скам’янів страх.

Зовсім очманілу, мене повели довгими заплутаними коридорами з холодними голими стінами, між якими одвіку панувала напівтемрява. На одних вона навіювала тугу, на других — жах, а в мені залишилися тільки втома та байдужість. Я навіть не могла зрозуміти, де опинилася, щосекунди чекаючи, що мене от-от відпустять і настане кінець моїм мукам».

Головна героїня книги, мешканка Сімферополя, потрапляє до в’язниці помилково, а виходить на волю лише через рік. Сама авторка розповідала, що її випадок – не поодинокий: у СІЗО часто перебувають люди, вирок суду щодо яких ще не винесений, багато хто у підсумку виявляється невинуватим. Ірина Агепєєва зазначала, що почала писати, аби розвінчати у суспільстві «в’язничний міф», ореол тієї специфічної романтики, який несе в собі ця тема.

* * *

Галина Пагутяк, «Сентиментальні мандрівки Галичиною та інші історії». Львів: Піраміда

Ця книга — серія невеликих нарисів про міста, села і містечка Галичини. На перший погляд вони не поєднані якою-небудь логікою оповіді, наскрізним сюжетом чи символікою, а підзаголовок до видання лаконічно називає збірку «книгою мандрів».

Загалом таких населених пунктів — 23. У книзі переважають почуття й емоції авторки, переплетені з уривковими фактами з історії тих чи інших містечок. Ця книга не зможе (і не покликана) грати роль репрезентації регіону, але, як і кожен особистий досвід, чимало додає до образу Галичини.

«Я їхала в електричці до Тернополя, задрімала. Монотонність дуже гарна річ для творчості, бо дозволяє приймати якісь рішення, які причавлює тягар думок. У голові в мене раптом пролунало «Пан слуга з Добромиля». Пан слуга, бо так в Галичині називали намісника чи наглядача за інтересами владоможця. Я не хотіла братись за князя Лева чи якусь поважну персону, у таких людей надто мало варіантів поведінки, вони підневільні. На щастя, в дитинстві я переситилась
історичними романами і бачила їх наскрізь. Потім, щоб не морочити голову читачам, зупинилась на назві «Слуга з Добромиля». Один з тих випадків, коли назва остаточна і безповоротна.

Добромиль лежав у моїх долонях, мов яблуко. Сюжет мав розчахнути його, як ті три мечі Гербуртів. Моя уява літала довкола, обираючи місця, де мало щось відбутись».

Галина Пагутяк не намагається оминути руйнівного пострадянського антуражу і складних сторінок історії цих місць, розмірковуючи, чому багато цінної архітектури руйнується, багато населених пунктів занепадає; як сприймають усе це місцеві, багато з яких — далекі від поетизованого образу «людини з Галичини», а й самі винні у стані власної домівки. Водночас авторка додає деталей до того, як Галичина, попри все, продовжує розвиватися.

* * *

Андрій Бачинський, «Ватага веселих волоцюг». Львів: Видавництво Старого Лева

Наостанок – пригодницька новинка для молодших підлітків. Алітерація у назві невипадкова – імена всіх трьох героїв також починаються на літеру «в»: Васька (Василина), Влад, Віт.

«Роман Денисович підійшов і зміряв осудливим поглядом трійцю.

– Так, усі тут: Василина, Владислав, Віталій. Зізнавайтеся, що знову накоїли?

Почути відповідь він не встиг, бо з кабінету визирнув директор і, насупившись, кивнув, мовляв, заходьте. Друзі тупцювали, але увійти не наважувалися. Класний керівник зітхнув і увійшов сам, причинивши за собою двері.

Директор стояв обличчям до вікна. Почувши, що двері зачинилися важко, промовив:

– То хто з вас трьох додумався познущатися над Ганною Іванівною?

– Гм-гм, – прокашлявся Роман Денисович. – Василю Михайловичу, тут тільки я, діти залишилися у коридорі.

Директор озирнувся».

Шкільні бешкети для головних героїв закінчуються, коли доля затягує їх у справжні пригоди: вирушаючи на прогулянку до річки Плотви і досліджуючи підземні ходи, всі троє натикаються на загадкового безхатька, який ховається у підземеллях буцімто для того, аби зняти родове прокляття і відшукати скарб. Поруч із детективно-містичною сюжетною лінією головні герої повісті стикаються і з цілком реальними проблемами: соціального розшарування (безхатьки чи юні правопорушники – чи не ставимося ми до них упереджено, навіть не знаючи цих людей?), різних професій та їхньої престижності, любові до того, що робиш; сирітства і дорослішання без батьків (це переживають усі троє головних героїв).

А ще Василині, Вітові та Владові не можна не позаздрити через класного керівника – усім би таких вчителів.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*