КІЛЬКА слів до дискусії про ОУП

Анна ВінницькаГРОМАДА2009-02-03

Під час редакційного обговорення статті Петра Тими “Пора готуватися до з’їзду” (“НС”, № 41 від 12 жовтня) я пообіцяла, що віднесуся до поставлених у статті тез. Як на мене, тези контроверзні, а водночас вони показують небезпечні тенденції в ОУП. Однак, попри те, що автор статті закликав до дискусії, крім Богдана Гука ніхто не відізвався.

Петро Тима пише, що ще до з’їзду, який відбудеться імовірно в Перемишлі у червні цього року, повинна пройти внутрішня дискусія з обговоренням питання “Куди далі?”, оскільки ОУП потрібні зміни. Здавалося, що доброю нагодою для дискусії можуть бути звітно виборчі конференції окремих відділів.

Однак так не сталося, принаймні досі. На сьогодні з десяти існуючих відділів провели звітно- виборчі конференції шість, у тому числі Щецинський, Перемиський, Ольштинський, Кошалінський, Лігницький та Поморський, і всі вони проходили за подібним сценарієм. Отож, спочатку відбувався звіт з діяльності (фінансової теж), потім там, де був присутній голова ОУП П. Тима, представлено зовнішні умови діяльності ОУП, які загалом зводяться до характеристики дій МВСіА, а насамкінець – дискусія, яку важко назвати програмною. Переважно кожен відділ зосереджувався на власних проблемах. То з чим поїдуть делеґати до Перемишля?
Досвід попереднього з’їзду, який відбувся в Ольштині, показує, що під час самого з’їзду теж важко сподіватися конструктивної дискусії, оскільки верх бере місцевий патріотизм, інтереси своїх гуртків та спроба дивитися на проблеми українців виключно з точки зору своєї території. Коли візьмемо до уваги ще й факт, що з’їзд відбудеться щойно після того, як Народний дім офіційно буде переданий українцям, існує небезпека, що всі захопляться “успіхом” і дискусія про ОУП зійде на другий план.
Бо, за словами П. Тими, під час звітно -виборчої конференції Перемиського відділу ОУП, “Народний дім – це вирішення сенсу нашої української ідеї та сенсу українства”. Що це однак фактично означає? Бо ж не про вирішення сенсу українства в цілому йдеться? Я б радше назвала Народний дім символом українства, ніж, як сказав П. Тима, “діагнозом того, чи ми як організація та громада спроможні відстоювати свої політичні й громадські права в III РП”, оскільки досвід хоча б із відшкодуванням за втрачене на рідних землях майно показує, що ми свої права все ж таки не вміємо відстоювати. Зараз НД у символічному значенні належить не лише до Перемишля, а й до всіх українців у Польщі.
Перейдімо до конкретних справ. Перечитала я свою статтю, де описувала попередній з’їзд ОУП, аби переконатися, що названих в Ольштині проблем не вдалося протягом чотирьох років вирішити. Попри те, що вже багато років лунають заклики, аби пріоритетом ОУП обрати освітянське та молодіжне питання (ще називалася призабута програма “Повернення”), діяльність ОУП сьогодні зосереджується в основному на концертах. Також голова ОУП П. Тима зізнається у згаданій вище статті, що “нам треба менше концертів, а більше освітніх форм праці, залучення нових людей”. Однак на сьогодні це тільки порожні слова. Бо коли починається розмова про фінанси, то жоден гурток чи відділ не хоче відмовитися від свого заходу, навіть якщо він схожий на інший і нічого, крім розважання, не вносить. Однак для дітей та молоді досі не організовувалося нічого більше, крім дитячих фестивалів, літніх курсів, у тому числі й пластових. ОУП також не є самостійним організатором конференцій на ці ж освітянські та молодіжні теми, зрештою, на інші теми також. Ну, хіба що організовується з’їзд молоді або відзначаємо чергову річницю акції “Вісла” та організованого життя на західних землях. Натомість концерти і поетичні вечори – це замало, щоб молоді люди захотіли йти в структури ОУП. Можливо, цього року ситуація поміняється, оскільки серед проектів, які мали б дофінансовуватися МВСіА, є новий – “Майстер-класи для волонтерів та аніматорів культури”. Мають це бути вишколи та підготовка громадських діячів, перш за все молодих. Однак вимогу, щоб ОУП провело з цією метою вишколи лідерів, уперше озвучено мабуть під час з’їзду молоді в Перемишлі ще 2002 р. ОУП потребувало тоді багато часу, аби нарешті реалізувати проект.
Ще й досі ГР та ГУ не розробили програми праці з дітьми та молоддю. А саме таку пропозицію вніс під час останнього з’їзду нинішній заступник голови Роман Дрозд. Звичайно, саме написання програми ще нічого не вирішує, але є нагодою активізувати згадані середовища, прислухатися до їхніх потреб. Щойно тоді можемо сподіватися, що молодь захоче працювати в структурах ОУП, оскільки на сьогодні об’єднання сприймається радше як закостеніла організація. Тому, як на мене, слова голови ОУП П. Тими, що у членів управи ОУП “немає часу на пошуки нових форм роботи” – просто курйоз, який можна було б сприйняти з гумором, якби це не стосувалося нашого майбутнього. Поясненням для застою в розвитку організації не може бути брак часу. Тим більше, коли існує розуміння необхідності введення змін.
Не розумію також, чому автор статті, обговорюючи зовнішній фактор діяльності ОУП, пригніченим тоном стверджує, що “наші дії – надалі залежать від політики держави (точніше МВСіА), яка вирішує, що є для нас пріоритетом (при оцінці наших заяв на ґранти)”. Ясна річ, що держава має обов’язок фінансувати національні меншини, однак марні сподівання, аби інституція (у цьому випадку МВСіА), яка дає гроші, відмовилася контролювати спосіб їх видавання. Проблема натомість у тому, що діяльність ОУП базується майже виключно на фінансах, які надає МВСіА – звідси відчуття, що проведення культурних заходів повністю залежить від цього міністерства. Однак якби ОУП зуміло роздобувати кошти, наприклад на рівні Європейського Союзу або інших структур, які надають допомогу неурядовим організаціям, тоді, можливо, не говорили б ми, що наша діяльність залежить від МВСіА. Принаймні у фінансовому плані, бо ж зрозуміло, що в політичному від держави завжди залежатимемо. На жаль, досі ні один захід не проводиться за гроші виключно з європейських фондів. Отож, якщо вже говориться про нові місця праці в ОУП, то я б запропонувала (на відміну від членів Поморського відділу ОУП, які хочуть, щоб ОУП найняло звукорежисера) шукати в першу чергу особу, яка вміє роздобувати гроші з європейських фондів. Саме вони могли б стати новим джерелом фінансування.
Делеґатам майбутнього з’їзду П. Тима пропонує подумати ще над такими питаннями: “Куди далі має йти ОУП? Чи продовжувати – як головний – культурний напрямок (у тому числі концерти), чи, наприклад, шукати виходу на громадян України, яких щораз більше в Польщі?” Хоча я й не делеґат, однак вважаю таке зіставлення питань хибним. У діяльності ОУП не можна орієнтуватися надалі виключно на культурний напрямок, однак неможливо також поміняти таку діяльність на більше зацікавлення громадянами України. Вже на попередньому з’їзді говорилося, що саме ОУП повинно підтримувати нові ініціативи та використати цей великий людський потенціал, однак це зовсім не означає, що співпраця з Україною та її громадянами має замінити роботу з молоддю, уважніше ставлення до українського шкільництва, нашої тотожності чи долання наслідків акції “Вісла”. Бо ж саме теперішні учні в майбутньому повинні становити головний організаційний потенціал ОУП, а не громадяни України, оскільки головна мета діяльності організації (принаймні так написано в програмі її діяльності) – “забезпечення на практиці політичних і громадських прав української меншості, передбачених законодавством Республіки Польщі та нормами міжнародного права”.
А вже у кінцевих висновках П. Тима запитує майбутніх делеґатів про те, чи “утримувати неефективні структури? Чи зосередити всю енергію, наприклад, на п’яти відділах (і тих гуртках), де є люди, готові взяти на себе зобов’язання, або на кількох великих заходах? А тих реґіонів, де нема зацікавлення й людських ресурсів, не брати до уваги”. Такий підхід до слабких гуртків та відділів – це сприяння асиміляції, з якою хоче боротися ОУП. Бо як можна пожертвувати слабкими осередками заради доброї статистики? Можливо, що у тих слабких осередках, живуть українці похилого віку. Там і так нічого не робиться, тому цікаво було б довідатися, що має на думці П. Тима, коли говорить про “утримання неефективних структур”? Отож я теж закликаю до передз’їздівської дискусії, щоб під час самого з’їзду вона була вже конструктивною і щоб знати способи вирішення наших проблем. Бо найгірша інерція думок та дій.

“Наше слово” №6, 8 лютого 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*