Кілька реплік у темряву

Анастасія КанарськаКУЛЬТУРА№41, 2012-10-07

Цей фільм номінували на «Оскара» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». У той же час в українських ЗМІ почали говорити про те, що події в ньому відбуваються у Львові, тому ймовірної перемоги чекали майже так, якби це була наша стрічка, хоч жодного кадру з міста Лева у ній нема. Тієї нагороди фільм не отримав. Згодом почали з’являтися рецензії й дискусії, зокрема про образи українців у стрічці, але вони, здається, широкому загалові не були відомі. Тому факт, що показ «У темряві» відбудеться на VII Фестивалі незалежного кіно «КіноЛев» та ще й у присутності режисера фільму Аґнешки Голланд, сприймався як досить поважна й небуденна подія.

Почну з того, що офіційно вхід на презентацію «У темряві» був вільним, як і на всі інші покази «КіноЛева», тож великою несподіванкою для численної аудиторії виявилося те, що при вході їх стали питати про запрошення. Зчинилася штовханина, взаємні претензії. Очевидно, що це був недогляд організаторів. З іншого боку, їх треба розуміти, бо ж мусили якось кореґувати присутність глядачів, оскільки зал, зрозуміло, не ґумовий. Та це ще не було основною прогалиною в організуванні даного заходу. Підкреслю, що це фактично була прем’єра фільму А. Голланд в Україні. У програмі фестивалю ця подія значилася як спеціальна, тобто основна, а режисерка була почесним гостем «КіноЛева». Отже, крім ажіотажу з потраплянням на показ, хотілося очікувати й на повноцінну зустріч з авторкою, якісне зображення, щоб усе було на високому рівні.
На показі були присутні генеральний консул РП у Львові Ярослав Дрозд, Беата Джон – журналістка й перекладачка книжки Кристини Хіґер «Дівчинка в зеленому светрику» (на основі цієї книжки знято фільм «У темряві»), Тадеуш Телицький – єдиний відомий свідок виходу групи євреїв із львівських каналів на волю, Геня Руда, яку врятувала з ґето українська родина Катерини та Миколи Петрівих. Ніхто не надав цим людям слова. Тільки перед фільмом показали звернення пані Хіґер до львів’ян, яке вона завершувала словами: «Дозволю собі скористатися оказією та звернутися до влади Львова і його мешканців з відозвою: «Не забувайте про всіх тих чудових львів’ян (поляків та українців), які з небезпекою для власного життя і своєї родини рятували своїх старших братів у вірі». Та ще фраґмент спогадів Т. Телицького. Згадані відеоматеріали надав Кшиштоф Вілльманн, який був своєрідним посередником й ініціатором демонстрації цього фільму у Львові. Через перипетії з потраплянням у зал показ почався з невеликим запізненням.
На початку дали коротко виступити А. Голланд, оголосивши, що розмова з нею та обговорення фільму відбудуться після огляду стрічки. Режисерка спитала: «А яку копію ви маєте?» і, почувши у відповідь «DVD», не змогла приховати великого здивування, сказавши, що переважно її фільм будується на нюансуванні світла й тому погане зображення може дати викривлене уявлення про кадр. Думаю, ми таки багато втратили від недостатньо якісного зображення. То для чого ж тоді було показувати?! Хоч, можливо, якісь режисерські й операторські огріхи, чи то пак, пласкість зображення, прісність… можна скинути на технічний брак хорошої картинки. Поза тим, закинути можна голу ілюстративність.
Мені ж здається, що А. Голланд мала чітку ідею щодо атмосфери й малюнку цієї кінострічки, яку їй вдалося втілити на екрані. Ця довготривала темрява, яка в кульмінаційний момент проллється музикою, а потім і сльозою, невідомо від чого – від радості відбитого в зіницях урятованих світла, чи від усвідомлення, що для твоїх дідів сонце в ту мить якраз заходило, бо прийшли радянські війська в місто Лева. Оправданими тут є й еротичні сцени, бо зрозуміло, що в такі моменти інстинкт переважає. Все ж є відчуття, що в тому місиві тіл, тваринному хитросплетінні темряви, викристалізовується щось тремтливо-чисте і світле.
Розповідаючи на початку про історію цієї роботи, А. Голланд сказала, що вона наполягала на тому, щоб фільм знімати не англійською мовою, щоб актори говорили так, як це робили реальні персонажі, тому в стрічці звучить польська, українська, німецька та їдиш, а також якась львівська тогочасна говірка певного середовища – суміш польської та української. Для неї це було принциповим і першочерговим. Дивує проте, чому ця львівська українська для мене, львів’янки, так ріже вухо, а єдина людина, яка справді говорить українською, вимовляє слова дуже не по-львівському, а якось по-центральноукраїнському?! Просто дивує така недбалість. У якомусь інтерв’ю я прочитала, що у фільмі знімалися українці, а виконавець ролі неґативного персонажа українця Бортника – Міхал Журавський, родом з України. Почути детальніше про це не довелося, бо після перегляду організатори сказали, що ми маємо лише 5 хвилин, бо в цьому залі незабаром відбудеться наступний запланований у розкладі сеанс. Прозвучали тільки загальні фрази, репліки з уст модератора «зустрічі» Андрія Павлишина і режисерки фільму, не було часу на жодне запитання з залу (вони зависли в повітрі), не те щоб на дискусію. А. Голланд ще раз пояснила, що знімати у Львові було б дорожче, аніж у Лодзі чи Берліні, та ще до того каналізація в нашому місті просто в жахливому стані, тому дислокуватися тут було неможливо.
Кажуть, що вже в приватному порядку один глядач запитав ненароком: «Чому всі неґативні персонажі у фільмі – українці?!» (До слова, Бортник не є історичним персонажем і такої постаті нема у спогадах дівчинки в зеленому светрику). А. Голланд відповіла, що такою є історична правда і не захотіла продовжувати дискусію. Не знаю, що стало причиною того, що львів’яни таки не мали можливості повноцінної зустрічі з відомою кінорежисеркою. Перш за все, це виглядало негарно у відношенні до неї. Бо якщо справді не стачало часу, щоб залишатися в «Копернику» (попри те що треба розраховувати час наперед), то можна було запросити на продовження до «Музею ідей», до організаторів фестивалю. Хоча, можливо, авторка, яка змінила після фільму окуляри на інші – з затемненим склом, не хотіла цієї розмови? Чи організатори побоялися, адже подейкують, що на відкритті «КіноЛева» арт-директор фестивалю Олесь Дзиндра сказав: «Нам настирливо телефонували і ставили різні провокаційні запитання, наприклад, хто дозволив на демонстрацію цієї стрічки?». В результаті після перегляду прозвучали неголосні й нетривалі оплески, запитання повисли в повітрі та склалося враження, що українці знову все просто проковтнули. ■

А. Голланд у Львові. Світлина авторки статті

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*