Вітольд  Адамскі ■ №18, 2019-05-05 

У медіапросторі Польщі вже якийсь час спостерігається виняткова активність тієї частини лемків, яка ототожнює себе з так званим русинським рухом. Частково це прямі атаки на лемків, які ототожнюють себе з українством, чи взагалі на українців та Україну.

Стаття польською мовою – тут.

Прапор Лемко-Русинської Республіки. Фото з uk.wikipedia.org

Виступаючи публічно, лідери русинського руху, здається, досконало оволоділи технологією побудови стереотипу добродушного лемка, який окрім гір, своєї бесіди та регіональної культури нічого іншого не прагне. До цього стереотипу, звісно, додається ще протиукраїнський компонент, мовляв, найбільша проблема  лемків – це українізація: у часи комуністичної Польщі – за допомогою Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ); зараз як головний ворог вказується Об’єднання лемків (ОЛ), громадська організація, яка намагається зберігати лемківську регіональну ідентичність, але у поєднанні з українською. Хто хоч раз тримав у руках часопис «Бесіда», слухав професорку Олену Дуць-Файфер, той знає про що мова. Неважко здогадатися, чому відбувається саме так: Об’єднання лемків має активні структури на Лемківщині і на заході країни, роками організовує успішний лемківський фестиваль «Лемківська Ватра» в Ждині, куди приходять представники всіх поколінь, у тому числі молодь. Найбільшим «гріхом» активістів ОЛ є, однак, те, що вони асоціюють себе не лише з лемківською, а й з українською ідентичністю. Однак не варто звинувачувати «сепаратистів» у зацикленості: їм також не ліньки атакувати просто «українських націоналістів», інші громадські організації, навіть відомі польські фонди. Доказом останнього є інтерв’ю члена управи організації «Руська бурса» (пол. Ruska Bursa) Павла Малецького для порталу wpolityce.pl, у якому він звинувачує  Фонд ім. Степана Баторія в тому, що він: «веде й фінансує діяльність проти лемківської меншини в Польщі».  Цю тему на диво швидко підхопили інші праві медіа й активісти, і, не перевіряючи фактів, відразу заявили: «Фонд Баторія українізує лемків».

Коли польська держава займається полонізацією, такі медіа й самі русини мовчать, а коли можна атакувати фонд –  «соросівське дитя», яке псує кров теперішній владі, наприклад, критикою польської судової реформи, – це вже інша історія. Войовничі русини дуже хитро скористалися послугами польських правих і з барз велького канона (укр. великої гармати) «вистрілили у цей фонд». Серед іншого, вони зовсім невипадково закидали йому «порушення закону про національні меншини з 2005 року» й неодноразові протилемківські дії (очевидно, не наводячи прикладів). 

Однак, як випливає з нашого аналізу, не йдеться про один неправдивий закид, вислів чи статтю, йдеться про зовсім інше, нове явище – про появу нових союзників ідеологічних русинів, яких деякі називають «лем лемками». У тому плані особливо помітними стали дії найбільш войовничих русинів  з організації «Руська бурса».                                

Казка про Богдана, який захотів стати «борцем за правду» 

Не одною, як виявилося, «українізацією» під час підготовки до перепису переписом населення з 2011 року, живуть борці-русини. Останнім часом вони задумали йти більшою колоною.найшли соратників, які роками воюють з «українським націоналізмом» і «бандеризмом». Відчуваючи дружнє плече, озвався Богдан Гамбаль, головний редктор радіостанції lem.fm. Зробив він це тоді, коли не лише польські експерти, але майже весь світ (у тому числі головний союзник Польщі – США) підтвердили, що схвалені польським парламентом зміни до закону про Інститут національної памяті (пол. Instytut Pamięci Narodowej – IPN) – нікудишні. Сумніви були також у президента Польщі Анджея Дуди, тому і він направив закон до Конституційного суду (пол. Trybunał Konstytucyjny) . Справжньому русину, як ми знаємо, не страшні ані Ізраїль, ані американський президент Трамп. Гамбаль розклав все по поличкам для журналістів wpolityce.pl в інтерв’ю від 5 лютого 2018 року: «[..] ці регуляції не є чимось надзвичайним», і щоби не було жодних сумнівів, додав: «такі правові регуляції давно використовують законодавстві різних країн». Очевидно, він не зазначив, що за відмінний від офіційного опис історичних подій карали в’язницею і таборами перш за все в СРСР та інших комуністичних країнах. Сьогодні одіозний  закон про ІНП не захищають навіть його автори. Чи пан Гамбаль позичає у сірка очі?

У цьому інтерв’ю експерт з історії не забув згадати і про своїх «улюбленців»: «На східних землях ІІ Речі Посполитої, Лемківщині та на словацькій Пряшівщині від рук українських націоналістів гинули не тільки поляки, а й представники інших народів».

Пан Гамбаль не додав, що від рук представників Армії крайової (Аrmii Krajowej), Народної гвардії (Gwardio Ludowej), польського урядового війсьська (Wojska Polskiego) міліції (Milicji Obuwatelskiej) також гинули лемки. За його логікою можна сказати, що і до концтабіру Явожно лемків запроторили… українські націоналісти і тому «лем лемки» у 2017 році встановили на місці табору пам’ятний камінь. Його поставили в іншому місці, ніж пам’ятник усім іншим жертвам табору – полякам, німцям, українцям, біля якого кожного року проходять вшанування пам’яті загиблих. Здається, те, що його відкривав президент України, стоїть «лем лемкам» кісткою у горлі.

Незабаром виявилося, що Богдан Гамбаль – настільки відважний лицар, що не побоявся покинути рідну Лемківщину та «пішов у бій» аж у місті Люблін. Сталося це 22-23 червня 2018 року. Судячи з назви, захід виявився  небанальним: «Волинь-43: боротьба за пам’ять – боротьба за Польщу» («Wołyń 43: Walka o Pamięć-Walka o Polskę»), таким був заголовок конференції. Як бачимо, жарти закінчились, ішлося про абсолютно фундаментальні речі. Тим разом русин-борець мав ще знаметніших союзників, справжній crem dela crem:  отець Тадеуш Ридзик, ксьондз Ісаковіч-Залескі, професор Чеслав Партач, професор Богуслав Пазь, професор Влодзімєж Осадчи, доктор Анджей Запаловський. Останній – не лише ветеран боротьби з «бандеризмом» у всіх його проявах, а ще й любитель угорців і русинів, яких, як відомо «жорстоко утискає» держава Україна. Серед таких постатей і боротьба «за правду» не страшна. Наш лицар не обмежувася нюансами, дав вогню по повній. Його доповідь на конференції мала назву: «Лемківська етнічна меншина проти пропаганди українського націоналізму» («Łemkowska mniejszość etniczna wobec propagandy nacjonalizmu ukraińskiego»).

Як ми мали змогу переконатися, вірним шляхом ідуть горлицькі бурсаки, що крок – то успіх: і помстилися ненависним українським націоналістам, і здобули нових союзників.    

Найбільше ми любимо ті казки, які вже знаємо  

Проте варто сказати, що не лише цим живуть «лем лемки» з Польщі. У пошуках союзників русинський рух насправді нічого нового не придумав, просто часи ся змінили а і люде з ними – як співається в одній з лемківськіх пісень. Ядро, однак, залишилося незмінним – орентація на Росію й антиукраїнські кола в різних країнах. Свідченням цього є контакти «Руської бурси» і деяких парафій православної церкви у Бескидах (наприклад, у селі Бортне) з отцем Дмитром Сидором, відомим активістом «русского міра» з Ужгорода на Закарпатті. Його візити в Горлицях й околиці – доказ того, що старі казки кращі за нові. Пояснення лідерів «Руської бурси» у пресі, мовляв, «був, але не виступав» більше підходять до програми кабаре, ніж будь-що пояснюють у цій ситуації. Про оцю справжню любов  – яка не вмирає – русинів-«лем лемків» до емісарів «русского міра» написав у тижневику «Політика» («Polityka») польський журналіст і письменник Земовіт Щерек у статті «Биття головами під час вставання з колін» («Walenie głowami przy wstawaniu z kolan», «Polityka», №8 за 20.02. – 26.02.2019). У нього не було сумнівів щодо оцінки загроз для Польщі від таких її громадян: «Не реагуючи на візит у фінансованому з польського бюджету закладі промосковського русинського діяча, до того ж – засудженого в Україні за сепаратизм, Польща показує, що взагалі не вміє вести серйозну гру».      

«Русскій мір», як колись Російська імперія чи комуністи з Москви і Варшави, намагається використовувати конфесійний фактор, тобто приналежність частини лемків до православ’я. Отець Сидор, як нам відомо, не лише буває серед членів «Руської бурси» – він також має добрі контакти з іншими лідерами, яким зірка з Москви чомусь ясно світить. Тому не дивно, що політичні русини, у тому числі активісти «Руської бурси»,  знайшли союзників серед польських так званих ендецьких середовищ. Їм по дорозі не лише у питаннях Закарпаття. Як зазвичай, у пригоді стали антиукраїнські погляди обох партнерів.

Богдан Гамбаль. Фото wpolityce.pl/polityka

Активність Гамбаля й Малецького, їхня поява на порталі wpolityce.pl, провладним і націоналістичним, не дивує. У питаннях історичного минулого, національних меншин у Польщі його редактори дуже часто обстоюють ідеї Романа Дмовського і сучасних польських націоналістів. Хто не вірить – хай почитає хоча б откровення від професора, сенатора Яна  Жарина.

Про вперті факти

Коли хочеться без емоції і «казок» лідерів русинського руху розібратися, як було і є насправді, варто почитати й інші медіа, як-от wpolityce.pl, та справжні історичні дослідження й літературу. Нещодано у видавництві Поморської академії вийшла книга доктора Аркадіуша Слабіга «Дії служб безпеки Народної Польщі щодо українців у 1944-1989 роках» («Działania aparatu bezpieczeństwa Polski Ludowej wobec Ukraińców w latatch 1944-1989»). На основі численних документів автор детально показує політику польської держави щодо української меншини, яку реалізували, серед іншого, за допомогою Служби безпеки (пол. Służba Bezpieczeństwa). У контексті лемків і творення їхньої ідентичності варто привести один фрагмент із цієї цікавої наукової роботи, який показує як комуністи моделювали ситуацію. Ось цитата: «Православні ієрархи узгоджували з працівниками Служби безпеки канидатури священників для роботи серед лемківської народності, яких обирали з огляду на походження та політичну позицію (ст. 475)>>. На практиці це означало, що працювати серед лемків висилали православних білорусів, лемків, які уникали всього українського як вогню, або ж прямих співробітників польських або совєтських спецслужб.  Хто не вірить – рекомендую почитати біографію отця Івана Левяра. Аби не склалося враження, що натякаємо, ніби Служба безпеки намагалася контролювати лише православну церкву, хочемо підкреслити, що це відомство намагалося моделювати лемківське питання усіма методами. До цього залучали, серед інших, агентів-сексотів, які перебували серед інструкторів аматорських колективів УСКТ, авторитетних осіб, громадських активістів Про одну з таких справ Наше слово писало у номері 21 за 22.05. 2016  (у статті „Петро Трохановський „Olek„ секретний спіробітник СБ”). Варто додати, що інформацію підкріплено документами з архівів польського ІНП.       

Був момент, коли польські  спецслужби розглядали створення самостійних лемківських структур як метод вигідного для держави контролю за спільнотою. В одному з документів СБ ідеться: «В оперативному питанні українсько-лемківської проблематики ми не бачимо перешкод для реєстрації Товариства любителів лемківської культури» (ст. 460 згадуваної книги).                             

До 1939 року польська держава також різними методами «чистила» Бескиди від українських впливів – тоді мала місце заборона навчання української мови та розповсюдження на Лемківщині української – львівської преси, відокремлення структури греко-католицької церкви, підтримка переходу лемків на православ’я, яке в II Речі Посполитій під тиском влади мало стати «польським». У ті часи не дрімали також совєти, які підтримували комуністичні просовєтські структури. Все мало продовження після II Світової війни, кожен гравець дальше грав свою гру. Русини, як зазвичай, були в ній пішаками, хоч і напинали груди, гадаючи, що керують процесом. Коротко це можна підсумувати так: керував не Михайло Донський, офіцер НКВД, але його покровителі зі спецслужб Союзу. Свою гру в темі лемківського питання, як було показано, скорішше вела також польська СБ.                

Насамкінець – кілька слів про лицемірство та брехню теперішніх пішаків із «Руської бурси». Їхні публічні заяви про те, що у Спільній комісії уряду і національних меншин нема представників цієї течії лемківства є неправдою, таких представників у Комісії аж двоє – професор Степан Дудра і Мирослава Копистянська. Те, що, , Богдан Гамбаль не визнає цих представників – це вже інша історія. Правда полягає у тому, що в Комісії немає представиника лемків, які вважають себе українцями. У своїй пропаганді русини в Польщі, в Україні, у Словаччині посилаються на європейські закони і стандарти. Згідно з ними, кожен є тим, за кого себе вважає. Професорка Гелена Дуць-Файфер, Богдан Гамбаль та їхні прибічники русинства  відмовляють у правах на власну ідентичність тим лемкам, які вважають себе українцями. Це – доволі специфічне розуміння європейських норм, так само, як розуміння «лем лемками» фактів. Доказів такої поведінки – багато, чого тільки варта пропозиція, заявлена 11 вересня 2018 року під час засідання Комісії меншин Сейму (слухати від  13:36: 20) . Дем’ян Трохановський, голова «Руської бурси», запропонував забрати фінансування у тижневика «Наше Слово», аби він не видавав додаток «Лемківська сторінка», а також – у часопису «Ватра», який видає Об’єднання лемків. Те саме Трохановський пропонував щодо «Лемківської Ватри» у селі Ждиня. Головною проблемою «лем лемків» Дем’ян Трохановський назвав… українізацію. Не вперше активіст русинського руху публічно складав прямий донос (обіцяв навіть додати докази) на іншу меншинну організацію та газету. Його колеги також не мали проблем із тим, щоб реалізувати політичне замовлення й зводити наклепи на фонд, відомий підтримкою демократії та національних меншин у Польщі. Як бачимо, у русинів все просто і ясно: має бути «лем єдна правдива» лемківська ідентичність, а хто проти – на того донос.

Після аналізу фактів й статті Щерека можна поставити питання: а може, наші лицарі боротьби з «бандеризмом» й українізацією діють за принципом «ловіть злодія»?  Чи, маючи свої «скелети у шафі» (контакти з сумнівними персонами), вони намагаються перевести стрілки на інших?                    

Одне не викликає сумнівів: вищезагадним лідерам здається, що їм все можна, вони сп’яніли від можливостей, які надає їм полська держава та нових ідеологічних  союзників зі Сходу і з Варшави. Вони чомусь забули про те, що, чим сильніше сп’яніння, тим більшим буває похмілля та біль голови.  

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*