Казка про Галичину ХІХ століття: між історією та міфом

Іванна Килюшик ■ КУЛЬТУРА ■ №52, 2020-12-27

9 грудня в онлайн-режимі відбулась організована Українським домом у Варшаві зустріч  із цьогорічним переможцем літературної нагороди «Nike» Радеком Раком. Розмовляли про його книгу «Казка про зміїне серце або Друге слово про Якуба Шелю», у якій автор пробує відтворити міфологію Галичини. 

Радек Рак – ветеринар, що проживає у Кракові. Дебютував у 2014 році з романом «Люблю тебе, Ліліт». За свою найновішу книгу «Казка про зміїне серце або Друге слово про Якуба Шелю» (2019) отримав цього року премії імені Єжи Жулавського та Януша Зайделя, а також нагороду «Nike».

Радек розповів, що матеріали для книги збирав одинадцять років. Читав історичні опрацювання, архівні матеріали, документи. Робив це з цікавості і для власного задоволення. Саме написання роману зайняло два з половиною роки. Працював перед роботою, у потязі та в перервах між прийомами пацієнтів. 

«Казка про зміїне серце або Друге слово про Якуба Шелю» – це історія про селянські повстання проти польської шляхти у західних областях Галичини в першій половині ХІХ століття. Однак книжка не є історичним романом, хоч і написана з великою повагою до соціальних, моральних та політичних реалій того часу. Це не стільки розповідь про сумнозвісні повстання, скільки історія галицького села XIX століття з усіма його соціокультурними барвами, але водночас – з домішками вигадок на дуже реалістичній основі. Рак демонструє бідність, голод та соціальну нерівність у Галичині. 

Цей регіон у першій половині ХІХ століття Радек описує як землю мультикультурну, на якій співіснують різні соціальні групи та національності: поляки, євреї, вірмени, русини, чехи, німці. Саму Галичину Рак називає у книзі Галілеєю: 

«Галілея – це міфічна країна, яка існувала у сивій давнині, але у нас асоціюється перш за все з біблійними історіями. По-перше, ці дві назви завжди для мене були схожі. По-друге, це підкреслює, що Галичина є не лише історичною землею, але й місцем, оповитим казками, легендами та міфами».

Автор називає свій роман фантастичним. Міфи як спосіб оповіді у книзі відіграють навіть важливішу роль, ніж історичні факти, які служать лише дороговказами. Радек зізнався, що виріс на книгах Толкіна. 

«Я любитель фантастики. На жаль, у Польщі цей жанр вважається гіршим, чимось для підлітків, що розумні люди не читають. Але у світі є багато відомих письменників, які пишуть фантастику: Харукі Муракамі, Маргарет Етвуд, багато книг Ольги Токарчук теж можна віднести до цього жанру. Тому мені дивно, що ми його соромимось. Наступний 2021 рік оголошений в літературі роком найвідомішого польського письменника-фантаста Станіслава Лема. Він, до речі, народився у Львові, його твори перекладали і видавали в Україні». 

Радек Рак розповів, що легенди вигадував сам, черпав з оповідань дідуся і бабусі, з опрацювань польських етнографів Оскара Кольберґа та Францішка Котули. Його книга – це відтворення реальності за допомогою усної історії: 

«Насправді селяни не мали своєї власної, зафіксованої на письмі історії. Вони не вміли ані писати, ані читати. Їхні оповіді передавались із покоління до покоління. Про Якуба Шелю, ватажка селянського повстання, я дізнався вперше від свого дідуся, який розповідав про нього як про Робіна Гуда. Уже пішовши до школи, я почув, що він був кривавим бандитом. Для мене це стало страшним дисонансом. В історичній правді він злочинець, а в легендах, які функціонували ще донедавна, – герой. Моя ж книга є більше усною історією, ніж писемною».

У романі з’являються реалії тогочасної Галичини: бідність, соціальна нерівність, насилля, голод, але вони часто представлені у гумористичному стилі, який рідко трапляється у творах про ці землі. Радек розповів, що життя селян і справді було понуре: 

«Польська шляхта робила з ними страшні речі, про що у Польщі не говорять, а якщо таки кажуть, то неохоче. Поляки люблять думати про себе як про нащадків шляхти, але забувають про те, що майже 95% з нас має селянське походження. Мої предки, наскільки я міг дослідити, також походили з сіл. Серед них були і русини, і німці з Баварії, які навчали поляків основ сільського господарства. У такій понурій реальності єдиною зброєю людини є сміх. Якби я написав сумну книгу, читач був би змучений».

У своєму романі письменник не розхвалює історію, а, слідом за Токарчук, показує її зовсім з іншої точки зору, вказуючи на її темні сторони. 

«У Польщі не озвучують селянську точку зору на те, що викликало повстання проти  шляхти. Селяни не вважали себе поляками, шляхта – також, хоча вони розмовляли польською. Це – частина історії мого народу, про яку мало говорять, але яка є дуже цікавою. Я вважаю себе патріотом і писав про те, що стосується мене, моєї родини та історії, яку знаю. Я вигадую, коли пишу про легенди, але не тоді, коли описую реальні події, особливо повстання. За такий спосіб оповіді я вже отримав трохи критики від націоналістичних середовищ, але я цим не переймаюсь. Я вважаю, що, якщо ми вже говоримо про історію, то потрібно казати правду, а не будувати міфи, які, можливо, потрібні були тоді, коли поляки боролися за незалежність. Шляхту, аристократію та високопоставлених людей часто описують як тих, хто створював історію, але там немає місця для осіб, які насправді були її жертвами. Вона, ніби демон, снує по світі та пожирає звичайних мешканців планети, починаючи від закріпачених селян і до переселенців акції «Вісла», яка є наступною «чорною сторінкою» в польській історії. Ще багато про що потрібно розмовляти», – наголосив Радек Рак.

«Казка про зміїне серце або Друге слово про Якуба Шелю» – це вдала спроба поєднати усні оповіді та легенди з історією Галичини ХІХ століття, яку автор інтерпретує у дуже цікавий спосіб.

Захід відбувся у межах проєкту «Інтеграція через літературу II», який співфінансує місто Варшава з метою наближення діалогу культур.

Поділитися:

Категорії : Культура

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*