Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №16, 2020-04-19

Історія, на жаль, часто любит ся повтаряти. І тогорічни Великодні свята є того прикладом, принаймі в моїй хижи. Од дитячих років памятам оповіданя о перших святах, чи то Різдвяних,чи Великодніх, на заході по 1947 році. А не забивайме, што греко-католики з нашой громади до 1956 рока не моглі ся разом молити в неділю чи свята. Не било священиків, частина з них била заперта в концтаборі  в Явожні.

Різдвяни свята все починают ся в нас 6 січня велійом та проходят през 3 дни. Так што наши люде на вигнаню якоси ся навчилі як тот час святкувати, штоб жила традиція і релігійни обряди з Бескидів. Та ціж іщи вшитки в Польщи жилі атмосфером Різдвяних свят, таж то лем 2 тижні різниці та іщи є в тим часі в латиньскій культурі свято трйох царів –  королів. Длятого, як іх предки, діліліся чеснком, бо просфора в горах била мало відома. Так што тоти Різдвяни свята наши люде навчилі ся дост добрі святкувати на вигнаню, штоб ся не асимілювати. Гірше било з Великодніма святами. По перше, проблемом било те, што Великодні свята не припадают што рока в тот сам час. А по друге, што найголовніше, на Великоднім столі є посвячене їджиня з церкви. А церков не било, бо ся лішили порожні в горах, з запертима воротами та запертима царскима воротами, як іщи ся осталі.

Колі наши свята Великодні билі разом, або хоц о тижден пізніше, то люде моглі мати посвячене на Великден. Але, колі била тота різниця два, три, штирі чи  найдовше пят – то свяченого не било. Втовди великодня святіст в наших родинах била в посвячених в церквах памятках з гір.

В моїй родині то била сіль, котра в дитячих роках в моїх очах била лем каменьом. Мій дідо Петро не раз оповідав як іздив кіньми до Бохні по сіль. Тота подорож вела ся часто пару дни. Не забивайме ціж, што сіль колісі била барз цінна. То лем король мав право мати копальні солі – жупи та брати з них користи фінансови. Але вертайме до каменя солі.  Тот камінь солі почав мати святіст в часі великоднього сьніданя. Втовди я ціж чув смак солі і то юж не бив камінь в моїх очах. Хоц і не лем в моїх очах, бо старше поколіня все втовди почало оповідати як то тот камінь солі, можливо, што з копальні солі з Бохні чи Вєлічки, колі бив перший раз посвячений в великоднім кошику в Новівси, став як святіст в нашій родині. І тота святіст в моїій родині на заході по 1947 році помагала передавати традицію предків та боронила і остерігала, штоб свого не забиті.  Тота сіль передає свою силу юж трйом поколіням в моїій родині, народженим на вигнаню – заході. І так є до гнеска.

В тим році заз тот камінь солі з Новівси буде мав тоту силу в  моій родині з першого великодня з 1948 рока, колі мої предки не моглі іти посвятити великодній кошик. Добрі знаме, што на перешкоді стоіт епідемія коронавіруса. Тота епідемія ціж нам каже, што не можеме вшитки зийти ся та сісти при великоднім сьніданю. То напевно міцно болит, але ціж будит задуму над тим, яку роль має в нашим житю церква, віра, чи памят історії той перед вигнаням і по вигнаню. Колі сут в нас таки думки – то добрі, бо то лем свідчит, што памятаме ким ми є. А камінь солі буде далі дарував силу в моій родині, штоб ніхто не одишов од свого. На конец, лем кусок каменя того є юж і в Канаді, в Торонто, бо і там є част мойой родини. Вірю, што і у вас  в родинах є  такі святи скарби. Дозвольте ім у ваших родинах жити.

Христос Воскрес!

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*