Олег Коцарев ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №50, 2018-12-16

В Україні продовжують перевидавати творчість видатного письменника-емігранта (а заразом політично дуже суперечливої постаті) Юрія Косача. У видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» побачила світ книжка «Сузір’я Лебедя». До неї ввійшов однойменний роман і повість «Еней і життя інших».

«Сузір’я Лебедя» – такий собі зліпок родинної історії української шляхти (зауважмо: свідомої своєї українськості) на початку двадцятого століття, напередодні Першої світової війни. Погодьтеся, тема для нашої літератури не зовсім типова, що й додає цікавості книжці. Всупереч поширеній традиції змальовувати історично значущі моменти через селян, революційні маси тощо, Косач зосередився на представниках «аристократичного» прошарку, який станом на 1914 рік мав уже ось-ось зійти з історичної арени як цілість.

Отже, в центрі роману – юнак Олелько, нащадок роду Рославців, колись вихідців із козацької старшини. Цікаво, що таке саме прізвище має головний герой іншого роману Косача, «Володарки Понтиди», а ще, вже в реальному житті, був композитор Рославець, якого можна назвати і українським, і російським, і узбецьким, і який створив, зокрема, низку цікавих авангардних творів. Та повернімося до книжки. Її юний персонаж проводить літо в своєму родовому маєтку. Юрій Косач тут робить стилізацію під ідилічну «садибну прозу» – з задуманими прогулянками палацами й полями, з легкими закоханостями тафліртами з «підопічними» селянками тощо. Втім, ідилія – лише перше враження. Насправді, запашний світ маєткового літа перебуває на межі своєї загибелі: вже буквально сьогодні-завтра розпочнеться Перша світова, потім революція (символічно: так само за кілька днів Олелько має їхати навчатися до Київського університету) – і мешканці родинного гніздечка в кращому разі шукатимуть притулку по чужих світах. Окрім того, до Рославців з’їздиться купа їхніх родичів, усі вони ідейно збуджені напередодні подій, між ними розгортаються по-справжньому гострі політичні, філософські, культурологічні дискусії. Одні тримаються утопічних ліворадикальних поглядів, інші – поміркованіші, знаходяться й такі, що передчувають залізну ходу ультраправих концепцій. Їхні суперечки дозволяють говорити про «Сузір’я Лебедя» як про частково «роман ідей» чи «політичний роман».

Зачіпається при цьому й питання українсько-польських взаємин. Власне, маєток перебуває в тій частині України (вочевидь, Центральної чи Північної), де польський вплив на той час був відчутним. Зустрічі української та польської шляхти тут відбуваються регулярно, і це далеко не завжди якесь протистояння, ми також бачимо спроби як не зрозуміти, то бодай відчути одне одного.

Цікавий момент: як твердять дослідники, у «Сузір’ї Лебедя» використано біографічні мотиви, враження письменника від його власного дитинства, в якому теж були численні родичі та хай і скромний, але шляхетський маєток. Нагадаємо, що Юрій Косач походить із тієї самої родини Косачів, зокрема, його тіткою була Леся Українка, бабусею – Олена Пчілка тощо. А тому з-поміж персонажів роману можна спробувати повідгадувати знаменитих прототипів. Важливо, що паралельно з ідейними, історичними лініями в романі яскраво, талановито виписано речі зовсім іншого плану: монументальні краєвиди, складні вузли емоцій, яскраві та водночас суперечливі психологічні портрети тощо. При цьому загалом стилістику «Сузір’я Лебедя» можна назвати близькою до реалізму (що й не дивно, враховуючи, що, як уже говорилося, Косач обігрує тенденції традиційного «дворянського роману»).

Другий твір книжки – «Еней і життя інших», хоч і написаний раніше, зображує пізнішу історичну епоху. Власне, його герої в дитинстві цілком могли б бути героями «Сузір’я Лебедя». Але ось минуло кілька десятиліть. Відгриміли Визвольні змагання. Трійця головних героїв (вони утворюють не дуже «гострий» любовний трикутник) пережила роки міжвоєнної еміграції, а потім опинилась у вирі Другої світової. Власне, оповідач, який себе називає Енеєм, хоч і бере участь у подіях, почувається в них радше спостерігачем. А ось дівчина, якій він симпатизує, та харизматичний чоловік, у якого вона закохана, занурились у них дуже навіть серйозно. Вони активно взяли участь у збройній боротьбі українського націоналістичного підпілля, з усією його самовідданістю, але й з усіма суперечностями. Зрештою, вони зустрічаються на руїнах післявоєнної Європи, намагаючись осмислити все, що сталося. Тут Юрій Косач теж працює з небанальною для української літератури темою – з поразкою і розчаруванням (хай і не остаточними), яких зазнали за підсумками Другої світової ті національно активні сили, що чекали на цю війну та покладали на неї вагомі сподівання.

На відміну від «Сузір’я Лебедя», ця повість зовсім не реалістична. В ній вчувається спадщина «Розстріляного відродження» двадцятих років. Письмо повісті модерністичне, вигадливе, експериментальне. Тут особливе значення має ритм, метафора, гра слів, несподівані ефекти. Можна сказати, що поставлені поряд два твори одного письменника засвідчують його неабиякий стилістичний діапазон і багатство. А загалом книжка «Сузір’я Лебедя» претендує на умовне звання одного з серйозних артефактів українського літературного двадцятого століття. Точніше кажучи, це століття просто важко уявити без Юрія Косача. І тим приємніше, що його творчість повертається з забуття.

Поділитися: