Із Заходу на Схід: долі колишніх громадян Польщі на Донбасі

Станіслав ФедорчукІСТОРІЯ№39, 2014-09-28

Серед багатьох сторінок спільної польсько-української історії чимало уваги надається збройному та ідеологічному протистоянню, яке, звичайно, мало своє місце в ХХ столітті. На жаль, на останньому місці опинилися історії спільних доль українського та польського народів, які потрапили в жорна гітлерівського та сталінського тоталітарного режиму. Можливо тому, що цивільне населення та його життєві історії не завжди вкладаються в прості схеми звеличення або приниження, а реконструкція такого минулого не несе в собі жодної скандальної сенсації. Однією з таких сторінок незнаної спільної польсько-української історії під час Другої світової війни постає розповідь про трудову міґрацію колишніх польських громадян, організовану урядом СРСР на Донбас 1939 р., практично відразу після окупації Польщі Німеччиною та СРСР.

Перебуваючи десять років тому на практиці в Донецькому обласному державному архіві, а точніше – в колишньому архіві Комуністичної партії в Донецькій області, я несподівано для себе знайшов декілька папок з матеріалами, присвяченими добровільній трудовій міґрації на Донбас 1939 р. Як виявилося, у жовтні 1939 р. Микита Хрущов провів нараду в Києві з представниками вугільних трестів Донбасу, під час якої в наказовому порядку доручив розпочати у Львові процес набору працівників вугільних копалень. На думку М. Хрущова, цей набір мав відігравати важливу політичну та пропаґандистську роль, а саме переконати мешканців приєднаних територій Західної України в тому, що уряд спроможний оперативно вирішувати соціальні проблеми. Згідно з інформацією, озвученою зверхником УРСР, у Львові перебувало близько 36 тисяч безробітних, які потребували термінового працевлаштування. Хто були ці люди? Насамперед мова йде про численних утікачів з-під німецької зони окупації Польщі, передусім представників єврейських громад, які відступили разом з частинами Червоної армії на територію, що за таємною домовленістю з нацистською Німеччиною відійшла до УРСР. Маємо інформацію, що такі табори біженців були не тільки у Львові, але й, наприклад, у Рівному. Друга категорія безробітних – це численні представники місцевого самоврядування, представники вільних професій, чоботарі, шевці, кравці, які опинилися без праці через ліквідацію приватних підприємств та примусову конфіскацію майна його власників.
Як тільки територія колишньої Польщі була окупована і встановлено нові кордони між Німеччиною та СРСР, розпочався процес творення нової адміністрації, яка прибувала зі Сходу. Величезна кількість комуністичних функціонерів та представників каральних органів вирушила до міст і містечок Галичини й Волині для встановлення своєї влади. Практично з перших днів розпочалися арешти політичних і громадських діячів як з польського, так і з українського боку. Під репресії підпадали не тільки особи, які потенційно могли очолити антирадянський спротив, а й представники освіти і науки, комерції, співробітники органів місцевої влади тощо. Згідно з підрахунками українських істориків, більше як 10% населення Західної України вислано або фізично знищено лише в період з вересня 1939 р. до червня 1941 р.
Однак нова влада потребувала хоч би формальної леґальності в очах мешканців приєднаних територій. на початку жовтня 1939 р. Військова рада Українського фронту разом з ЦК КП(б)У оголосила про початок виборів до Народних Зборів Західної України. Перед комуністичним політичним та пропаґандистським апаратом виринуло питання, як продемонструвати серйозність намірів нової влади. Одним з таких популістських кроків стало набрання 1000 колишніх громадян Польщі до праці на вугільних копальнях Донбасу.
Як розповідали пізніше уповноважені вугільних трестів Донбасу, їм надали всього декілька днів для проведення відбору працівників. Замість повноцінної медичної комісії викликали польського лікаря, який мав самотужки за декілька діб оглянути тисячі людей і дати висновок щодо їх придатності до тяжкої фізичної праці. Жоден з рекрутерів не володів польською мовою, що створювало додаткові перешкоди в наборі трудових міґрантів.
Ставлення до трудових міґрантів, колишніх громадян Польщі, було доволі настороженим з боку партійних та каральних органів СРСР. Коли представники вугільних трестів зауважували, що до лав трудових міґрантів можуть потрапити різні небажані особи, то, згідно з документами архівної справи, «Тов. Хрущов казав, що, безперечно, потраплять різні елементи, але ми будемо їх ліквідовувати там на місці, тому що наш НКВС там суттєво тим питанням не займався, тому що там виловили 14 тис. офіцерів, які переховувалися». Така настанова М. Хрущова ґрунтувалася не тільки на його власному рішенні, а й на особистих консультаціях з Йосипом Сталіним щодо цього питання.

З іншого боку, Хрущов чудово усвідомлював ті проблеми, які виникнуть після зустрічі колишніх громадян Польщі з реаліями промислового Донбасу, рекомендуючи бути невблаганними і жорсткими з трудовими міґрантами, бо «…це не наші працівники, вони не звикли так жити, як ми живемо, та їм можуть не сподобатися наші умови, треба до них застосовувати жорстку пролетарську дисципліну й казати: ліквідували безробіття, звільнили вас від ярма капіталістів і панів, працюйте чесно разом з усім робочим класом Радянського Союзу».
Деякі партійні функціонери і представники Ради народних комісарів УРСР висловлювалися ще більш цинічно відносно майбутньої долі колишніх громадян Польщі, кажучи, що це невелика проблема, якщо експеримент із залученням робочої сили трудових міґрантів буде провальним: «…якщо ми мільйон рублів витратимо, то це для нас нічого не вартує».
Найбільше інформації ми маємо про перший ешелон трудових міґрантів, набраний з-поміж добровольців у Львові, оскільки збереглися, крім партійних документів, докладні звіти органів державної безпеки.
На вокзал міста Сталіно (нині Донецьк) 24 жовтня прибув довгий ешелон шукачів заробітку на вугільних копальнях Донбасу. Більшість з новоприбулих була одягнена в легкі сорочки та піджаки, що одразу здивувало місцевих мешканців. На їх честь грав оркестр, промовці виголошували промови про щасливе майбутнє нових працівників вугільної промисловості Донбасу. Потім усіх новоприбулих розподілили між 11-ма вугільними трестами комбінату «Сталінвугілля» і після дуже короткого технічного навчання їх відправили працювати під землею. У першому ешелоні завербованих працівників було 1100 осіб, але тільки 682 з них мали залишитися працювати в Сталінській (нині Донецькій) області, а решта мала їхати до Ворошиловграда (нині Луганськ).
Переважно це були самотні чоловіки віком від 18 до 30 років, яких серед прибульців нараховували 616 осіб. Решта 66 – жінки. Найбільшу кількість серед міґрантів, які приїхали цього жовтневого дня до міста Сталіно, складали представники єврейського народу (484 особи), на другому місці були українці (125 осіб), поляки (69 осіб), росіяни (2 особи), німці (1 особа) та білоруси (1 особа). Ми не можемо говорити з великою певністю про те, якою була мотивація більшості з цих трудових міґрантів щодо далеких мандрів на Донбас і чи було це пов’язане з лояльним ставленням до СРСР та комуністичного режиму, однак можемо з певністю говорити про те, що п’ята частина всіх приїжджих належала до політичних партій та рухів лівого спрямування (Комуністичної партії Польщі, Комуністичної партії Західної України, Польської партії соціалістичної, Союзу робітничої партії). Навряд чи пізніше ця партійна приналежність трудових міґрантів зіграла їм добру службу, адже на територіях, приєднаних до СРСР, незабаром були скасовані всі політичні партії, крім комуністичної, а чільних її лідерів та рядових представників переслідували каральні органи СРСР.
Як тільки трудові міґранти з групи колишніх громадян Польщі взялися до роботи на вугільних підприємствах Донбасу, НКВС розпочав спостереження за ними. Як стверджувало керівництво НКВС: «Оскільки вербування робітників для Донбасу в Західній Україні відбувається за рахунок осіб, що втекли з колишньої польської території, яка окупована німецькими військами, слід припускати, що серед цих біженців є також німецька аґентура, перекинута для проведення розвідницької та підривної діяльності на території СРСР. У зв’язку з цим, щоб викрити аґентуру німецької розвідки, прибулі за організаційним набором із Західної України мають бути повністю охоплені аґентурним спостереженням і за місцем роботи, і в побуті. З цією метою необхідно з прибуттям перших партій робітників розпочати ретельну роботу для вербування аґентури та інформаторів серед цих працівників».
Гортаючи документи органів державної безпеки, ми бачимо, що під тотальний контроль підпадали не тільки новоприбулі трудові міґранти, а й працівники промисловості Донбасу, які мали власну думку щодо причин здійснення набору нових працівників на копальні Донбасу. Механік шахти «Софія» на прізвище Борман висловлювався в приватній розмові, що організована хвиля трудової міґрації з Заходу «…це нова форма реклами Совєтської влади. Окупація Західної України та Білорусі Червоною Армією не дає звільнення».
Цікавим є той факт, що каральні органи СРСР висловлювали здивування принципами добору трудових міґрантів на копальні Донбасу, підкреслюючи свій сумнів у доцільності наступного підходу: «На шахти спрямовані скульптори, літератори, адвокати тощо, праця яких там непридатна за їх фахом, та вони можуть бути використані тільки як чорнороби». Незважаючи на те, що в першому ешелоні перебували представники 85 професій, лише 5 осіб мали відношення до вугільної галузі.
Представники вугільних трестів Донбасу мали чіткі настанови з боку каральних органів щодо того, яким чином здійснювати набір. Один з вербувальників хизувався, що завдяки його спритності завербовано 23 колишніх офіцерів польської армії як майбутніх працівників копалень Донбасу, яких він передав до рук НКВС на колишньому польсько-радянському кордоні під час супроводу першого ешелону. Подальша доля цих офіцерів невідома.

Люди збираються їхати на Донбас до праці. Кадр з пропаґандивного фільму «Визволення» (реж. Олександр Довженко, 1940 р.) про приєднання західної Білорусі та України до СРСР

Продовження буде

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*