ІВАН Омелянович Щерба

Ліліана Яремкевич, Галина Щерба ІСТОРІЯ2010-04-02

{mosimage} До 85-річчя від дня народження

Іван Омелянович Щерба народився в сім’ї заможного національно свідомого селянина Омеляна Щерби в селі Свіржові-Руській 14 березня 1925 р. (кол. Ясельський повіт на Лемківщині). Пам’ятає дідуся Гната Щербу, який дожив до 95 років – той був відомим у свій час ковалем, який викував із заліза хрести, цвяхи, завіси та замки до дверей у збудованій 1892 р. церкві св. Івана Хрестителя.

У родині батьків Омеляна й Марії (з роду Питлош) було троє дітей: сини Василь та Іван, а також дочка Ганна. Родина жила в достатках: у господарстві було 24 морґи поля, 10 га лісу, велика пасіка, багато худоби, овець, птиці, мале підприємство – кузня, водяний тартак, що працював на водній енергії річки Свіржівки.

Малий Івась чув багато розповідей про життя лемків за часів Австро Угорської монархії, про звичаї і традиції, леґенди – і все це збагачувало пам’ять хлопця. До цього додавалося ще й те, що його батько постійно одержував газету „Наш лемко”. За наколядовані гроші Іван передплатив собі дитячий журнал „Дзвіночок”. З нього він довідався про князів, козаків, про січових стрільців та про їх боротьбу за Україну.
Початкову освіту отримав польською мовою в рідному селі. Закінчивши початкову школу 1936 р., мріяв далі вчитися. Захоплювався читанням книжок, газет, малюванням, самостійно освоїв гру на скрипці. Мрії продовжити навчання здійснилися, коли до Свіржови Руської у вересні 1939 р. прибув на посаду вчителя Петро Дрань родом із сусіднього села Святкови Великої. Він запропонував Омелянові Гнатовичу віддати сина на приватне навчання і підготувати до вступу до гімназії в Ярославі. Навчання давалося легко. У травні 1941 р. П. Дрань пішов у похідні групи на Східну Україну виконувати завдання ОУН, а Івана передав директорові школи Василеві Гірному. Той погодився завершити підготовку хлопця й порадив йому поступати відразу на другий курс.
Наприкінці серпня 1941 р. І. Щерба успішно склав вступні іспити й був зарахований студентом другого курсу Учительської семінарії в Криниці. Успішно навчаючись, брав активну участь у громадському житті: був членом Куреня молоді, літературного гуртка, виступав на спортивних змаганнях. Вступив до ОУН і брав активну участь у вишколах та різних завданнях.
Усе життя згадує друзів, з якими сидів за однією партою, жив у бурсі, ділив з ними радість і смуток. На вакаціях семінарист І. Щерба проводив у рідному селі активну культурну працю з молоддю села, організовував постановки п’єс, концертів, вертепів, а отримані за колядування гроші передав Українському допомоговому комітетові в Яслі на студентський фонд та придбання української літератури для сільської бібліотеки „Просвіти”.
У березні 1944 р. здав матуру й одержав від інспектора шкіл в Яслі Осипа Звірика направлення на посаду директора школи в Липній Горлицького повіту. Відразу встановив контакт зі станицею ОУН у селі Гладишеві, а з Орестом Полошиновичем продовжував роботу в ОУН.
У зв’язку з наближенням фронту до Дукельського перевалу в серпні 1944 р. школи на Західній Лемківщині припинили свою роботу. Іван Омелянович пішов у підпілля, вступив у ряди УПА. Тут зустрів своїх друзів з Учительської семінарії, з якими разом вчився в Криниці і співпрацював в ОУН – тепер вже сотенного Михайла Федака „Смирного”, командирів відділів тактичного відтинку „Лемко” в VI й у VII надрайоні „Бескид” УПА Миколу Філя „Пугача” й Анатолія Вороняка „Хмару” – та одержав наказ очолити мережу зв’язку й розвідки під псевдонімом „Соловей”. Спільними силами вони роззброїли поліцію в селах Крампній і Гладишеві, обороняли лемківські села від наскоків польських підпільних формацій та більшовицьких партизанів, які грабували та палили їх, вбиваючи священиків, вчителів, національно свідомих людей, невинних селян.
Родину І. Щерби у червні 1945 р депортовано в Україну. Сам Іван одержав завдання Проводу ОУН виїхати в Україну для продовження боротьби. Його родина була переселена в с. Карачурино Донецької області, там він одержав посаду вчителя в початковій школі. Був переслідуваний КДБ. 1946 р. він змінив місце проживання: переїхав до Львова. Там вступив до Львівського державного університету ім. І. Франка, який успішно закінчив 1953 р. за спеціальністю „англійська філологія”. Під час навчання в університеті встановив контакти з національно патріотичним підпіллям, зокрема з Наталкою Хробак, Нусею Конюшик, Леонілою Шолдрою, Орисею Грициною, Катрусею Бережанською, які, як виявилося пізніше, були зв’язковими в командира УПА Романа Шухевича „Тараса Чупринки”. 1950 р. одружився з Катрусею Бережанською (родом із с. Виспа Івано-Франківської області) – зв’язковою Романа Шухевича „Тура”, Омеляна Польового „Остапа”, командира В. О. „Лисоня” та корінного куреня УПА „Сіроманці” Дмитра Карпенка „Яструба”.
Тривалий час І. Щерба працював на педагогічній ниві: був директором школи в с. Скнилівку, завідувачем райметодкабінету, інспектором шкіл Брюховицького райвідділу освіти. 1960 р. переведено його на посаду завідувача кафедри іноземних мов Львівського інституту післядипломної освіти. З його ініціативи було відкрито 15 шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов. Має багато публікацій з методики викладання іноземних мов, за його редакцією вийшли друком експериментальні підручники з англійської мови для І-ІІ класів та словник англійської мови для шкіл із поглибленим вивченням англійської мови. Ініціював за згодою Міністерства освіти і науки України створення у Львові наукових авторських колективів із написання підручників з англійської, німецької, французької мов для V-VI класів загальноосвітніх шкіл, був їх співавтором та координував їх роботу. За сумлінну працю І. Щербу відзначено численними почесними грамотами та нагородами.
До рідного села Свіржови -Руської І. Щерба приїхав через 30 рр. від виселення. Села вже не було, а на його місці виріс ліс. Ледь упізнав, де знаходилась хата батьків, напився води з річки Свіржівки і пішов на цвинтар відвідати могилу матері, дідусів і бабусь. З хвилюванням вступили ми з ним на зарослий кропивою цвинтар, почали шукати могилу. Як же були вражені, коли раптом побачили її – всю в розкішних півоніях та інших квітах, які посадила Іванова сестра Ганна перед виїздом з села
1945 р. Коло могили виросли ще три ясени, які символізують дітей: двох синів і одну дочку. Знайшли також могили дідусів та бабусь із поваленими хрестами, упорядкували їх. Ще викотили з річки баню, – залишок від церкви св. Івана Хрестителя, зібрали на купку залишки фундаменту й поставили на ній цю баню, щоб хоч так зберегти пам’ять про церкву в Свіржові-Руській.
І. Щерба став одним із перших ініціаторів створення товариства „Лемківщина” у Львові, він – багатолітній член його правління, голова Ради старійшин Львівської організації Всеукраїнського товариства „Лемківщина”. Організовував конференції, виступав із доповідями про життєвий і творчий шлях видатних діячів Лемківщини, організовував концерти художніх колективів: хорової капели „Лемковина” учнів середньої школи № 28 м. Львова та хорової капели „Боян” Будинку народної творчості.
На заслужений відпочинок з роботи в Інституті післядипломної освіти І. Щерба вийшов 1985 р., у період т.зв. горбачовської перебудови та великих політичних потрясінь в Україні. Тоді створив і очолив осередок Народного руху України в Залізничному районі міста Львова і був обраний делеґатом реґіональної конференції НРУ у Львові. Він – один із перших членів Історико просвітницької організації „Меморіал”, багатолітній член його правління. На реґіональній конференції „Меморіалу” 9 грудня 1989 р. його обрано головою створеної Комісії з вивчення обставин українсько польських переселень
у 1944-47 рр. Комісія провела соціологічне дослідження, надрукувавши анкету в газеті „Молода Галичина”, у якій поставлено питання: „Чи переселення українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя в 1944-47 рр. було добровільним чи примусовим?”. У відповідь надійшло 785 листів спогадів, у яких 95,2% респондентів переселенців заявили, що переселення не було добровільним, а було брутальною депортацією. На основі зібраних матеріалів та досліджень 1991 р. І. Щерба організував при „Меморіалі” першу міжнародну конференцію з проблем депортації українців з Польщі у 1944-1946 рр. Виступав на конференціях товариств „Лемківщина”, „Холмщина”, „Надсяння” у Львові та на міжнародній конференції у Вроцлавському університеті, на Конґресі світової федерації українських лемківських об’єднань 2002 р. в Києві, на фольклорному святі „Лемківська ватра” в Ждині 2003 р. Опублікував спогади переселенців на сторінках газет „Поклик сумління”, „Наше слово” (також „Наша культура”), „Лемківщина” (США), „Визвольний шлях” (Англія) та інших.
У вересні 1991 р. очолив оргкомітет з проведення першого Міжнародного конґресу випускників та студентів колишньої Учительської семінарії в Криниці (1939-1944 рр.), який відбувся 24-25 листопада того ж року в Бережанах на Тернопіллі. 1992 р. одним із перших вступив у створене у Львові Братство ветеранів національно визвольної боротьби імені Романа Шухевича „Тараса Чупринки”. На конференції Братства ОУН-УПА був обраний членом Проводу ОУН, першим заступником голови Братства та головою наукового відділу. Має багато публікацій про діяльність ОУН та УПА
Нагороджений почесними грамотами і медалями Львівської ОДА за вагомий внесок у розбудову Української незалежної держави, почесними грамотами Львівської організації Всеукраїнського товариства „Лемківщина” та почесною грамотою Державного комітету України у справах національностей та міґрації за активну громадську діяльність, спрямовану на збереження і розвиток лемківської культури та традицій, за значний внесок у зміцнення міжетнічних відносин в Україні та за її межами, за активну участь у розбудові демократичного суспільства.
Привітаймо його з 85-річчям та побажаймо йому карпатського здоров’я, родинного щастя, плідної діяльності на ниві відродження та розвитку культури Лемківщини та утвердження незалежної Української держави.

До побажань з великою сердечністю приєднується колектив „Нашого слова”, сторінки якого не раз були уквітчані історичними статтями Ювіляра. Тож здоров’я Вам, пане Іване, і дальших творчих сил на благо українства.

„Наше слово” №14, 4 квітня 2010 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*