Ізабелла Лесик ■ КУЛЬТУРА ■ 2009-10-08
{mosimage}
Якщо намагатися розглянути всі сфери діяльності Івана Малковича, то буде дуже важко писати про нього. Бо Малкович – це не тільки поет, це справжня людина-оркестр. Будучи 19-річним юнаком, геніально дебютував на семінарі молодих авторів. Він також скрипаль, закінчив Івано-Франківське музичне училище в класі скрипки. До того ж, філолог і перекладач, директор і головний редактор дитячого видавництва “А-Ба- Ба- Га- Ла- Ма- Га”.
Глибоке почуття краси й мистецтва дозрівало в ньому ще з дитинства. Він народився й виховувався в Нижньому Березові на Гуцульщині, там виступав у сільському театрі.
Його батько – Антон Малкович – також поет, відомий усім, хто живе в тій околиці. Перша поетична збірка І. Малковича “Білий камінь” вийшла 1984 р., пізніше з’явилися “Ключ” (1988), “Вірші” (1992), “Із янголом на плечі” (1997). З часом Малкович відійшов від письменницької діяльності, хоч його поезія стала символом покоління 80-рр. Перша праця в дитячому видавництві “Веселка” визначила його редакторський шлях. Пізніше Малкович працював y журналі “Соняшник”, а 1992 р. відкрив власне видавництво – “А-Ба- Ба- Га- Ла- Ма- Га”, в якому дотепер вийшло вже майже 70 книжок.
У видавництві Малковича працюють найвизначніші митці: художники Кость Лавро і Владислав Єрко, перекладачі Євген Попович, Ольга Сенюк і Віктор Морозов. Треба додати, що “А-Ба- Ба- Га- Ла- Ма- Га” веде активну співпрацю з Ліною Костенко, Юрієм Андруховичем, Олексою Негребецьким та багатьма іншими. Силою працівників зростає саме видавництво. Читачі, вражені прекрасним перекладом yсіх частин “Гаррі Поттера” (який здійснив В. Морозов), із задоволенням купують ці книжки, а ориґінальна обкладинка, що її виконав В. Єрко, за яку Малкович буквально боровся з американським видавництвом, приваблює увагу не тільки дітей. Варто зазначити, що “А-Ба- Ба- Га -Ла- Ма -Га” зробила перший у світі переклад сьомого тому про пригоди молодого чарівника! Слід також згадати і про великий успіх обкладинки Єрка до “Снігової королеви”, яка отримала ґран- прі конкурсу “Книжка року 2000” і тепер знаходиться в музеї Андерсена в Данії.
Ще раніше тут вийшли “Українська абетка” (1992), “Золотий павучок” (1997), “Улюблені вірші” (1994-2008), “100 казок”, “Ліза та її сни” (2005) і багато інших книжок, які відразу знайшли своїх вірних читачів, а навіть і колекціонерів. Можна сказати, що з уваги на художнє осмислення випущені Малковичем книжки – це справжні шедеври. Основний принцип діяльності видавництва – “краще менше, але краще”. Права на ці ориґінальні твори викуповують видавництва 19-ти країн світy. Сам Малкович не бачить сенсу, щоб видавати сотні тисяч примірників на тонкому папері, у яких багато помилок, видань не помічених. Щоб не засмічувати і без того брудний культурний простір України, він вирішив видавати менше книжок, зате підвищити їхню змістову й графічну якість. Редактор зізнається, що мріє про ґалерею казкових ілюстрацій в Україні, яка мала б розповідати щось особливе про українську націю. Звичайно, такий захід – фінансово обмежений, але це один з багатьох задумів Малковича для поліпшення мовної ситуації в Україні.
Можна сказати, що видавництво вже перевершило очікування редактора. Наприклад, видано серію книжок з казками “Міні-Диво”, яку продавали майже в усіх відділеннях Пошти України, де їх можна було придбати всього за 1 гривню, а за якістю вони не відрізнялися від інших видань “А-Ба- Ба -Га -Ла- Ма- Ги”. Невдовзі після того видавництво Малковича отримало близько 40 тис. листів від задоволених батьків, дітей, для яких, можливо, це була перша зустріч з українською мовою в книжці. Велику роль в “українізації” суспільства, безперечно, відіграли переклади “Гаррі Поттера”. Чи не кожна українська дитина, приваблена популярністю цієї авторки й книжки на Заході, змогла полинути разом із малим чарівником у країну фантазії в українському виданні. Треба звернути увагу, що Малкович як редактор надає перевагу т.зв. “українським відтінкам” у перекладах. Наприклад, у “Гаррі Поттері” Морозов, перекладаючи репліки Геґріта, помістив у них слова з бойківської говірки, хоча в ориґіналі велетень просто плутає артиклі.
І. Малкович у своїй “філії” української мови, яка поширює її серед українського суспільства, особливо серед дітей, організовує різні заходи. Він збирається робити казкові аудіо -книжки, співпрацюючи з відомими українськими акторами. Сам видавець вважає, що в Україні бракує добрих книг – може є добрі автори, от тільки їх видання чи переклади не відповідають його особистим вимогам. Читаючи різноманітні інтерв`ю з Малковичем, вражаєшся великою скромністю і захопленням ідеєю. Від себе він вимагає значно більше, ніж може зробити. Tаке ставлення до себе і своєї важкої праці сформувало його як видатного редактора й талановитого поета.
Не знаю чому, та в мене зразу з’являються асоціації з Іваном Франком і його діяльністю для дітей. Франко був співробітником українського дитячого журналу “Дзвінок”, а у своїх казках, вводячи суто українські деталі, показував тогочасну галицьку дійсність. Навіть чужі казки Франко хотів так “приправити по-українськи”, щоб і вони “працювали” на користь мовного розвитку і втіхи дитини. Те, що єднає цих двох українських митців – це ідея пропаґування сучасної української мови в усьому суспільстві. Не треба бути франкознавцем, щоб помітити ще один зв`язок між цим письменником та редактором Малковичем. Адже назва видавництва має своє коріння в оповіданні Франка “Грицева шкільна наука”. Малий Грицько, який щойно пішов до школи, на батькове запитання про те, чого навчився, відповідає нескладно: “А-ба-ба-га-ла-ма-ги”.
Останнім часом І. Малкович взявся за видання серії книжок для дорослих. Його видавництво дещо змінило своє обличчя, одним із перших у цій серії став роман французької письменниці Марґеріт Дюрас “Коханець”. Другою є книжка Богуміла Грабала “Я обслуговував англійського короля”. Ця серія для дорослих – зовсім не експериментальний хід видавництва. Редактор Малкович уже давно збирався видати цілу серію серйозних книжок. До неї слід зарахувати сучасну українську літературу, класику, зарубіжну літературу і просто таку, яку він сам вважає цiкавою і вартою того, щоб її представити українському читачеві. Дехто вважає найкращим виданням дорослої “А-Ба- Ба- Га -Ла- Ма -Ги” Андруховичів переклад “Гамлета – принца Данського”. Справді, це перший переклад “Гамлета” українською мовою і великий успіх видавництва. Наклад книги розійшовся в 4,8 тис. примірників. Цю серію збагатили і “Пригоди бравого вояка Швейка” у перекладі Степана Масляка з цікавими ілюстраціями Йозефа Лади. Малкович мріяв про видання цієї книжки українською, а над редаґуванням перекладу він працював майже 4 місяці. На його думку, “Швейк”, поряд із творами Руданського, – це книжки, які розвіюють тугу людини.
“Видавнича пригода” Івана Малковича ще не закінчилася. В мене є скромне бажання, щоб у його видавництві вийшло декілька книжок польських письменників. Малкович з “А-Ба- Ба- Га -Ла- Ма- Ги” створив маленьку “фабрику” справжніх шедеврів. Хочеться відзначити, що своєю працею він довів недовіркам, що в Україні дух перемагає матерію. Малкович не тільки помічає проблему, яка поступово з’їдає українську культурну та національну свідомість, а й намагається їй протидіяти. І найважливіше – робить це з захопленням, якого можна йому тільки позаздрити. Малкович – чи не перший з тих, хто в Україні здійснив неможливе – створив економічно рентабельне видавництво, корисне для всього суспільства. Він переміг махину безжального для української книжки ринку, а до того, розповсюдив свої видання в інших країнах світу.
“Наше слово” №41, 11 жовтня 2009 року {moscomment}
