Наталя Кляшторна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №40, 2019-10-06

Про утворення та перші кроки місцевих осередків Західно-Української Народної Республіки в Устріках Долішніх та Ліську свідчить коротка, але напрочуд інформативна хроніка, складена отцем Михайлом Зубрицьким (1856–1919), деканом Устріцьким і парохом Берегів Долішніх. Документ охоплює період від 6 листопада до 21 грудня 1918 року. Варто врахувати, що на той час отець Михайло Зубрицький, відомий етнограф, історик і громадський діяч, був хворим. Рукопис у своєму початковому чорновому варіанті зберігався у сина пароха, Володимира Зубрицького, нащадки якого передали його дослідникам.

Звернімо увагу на життєві події, які передували цьому. Із села Мшанець на Старосамбірщині, де душпастирював 30 років, отець Зубрицький у 1914 році переїжджає на парафію у Береги Долішні біля Устрік-Долішніх. Там стає устріцьким деканом. Як згадує син пароха, Володимир Зубрицький, «за ляцьким доносом» австрійська влада у вересні заарештовує батька, його мають доправити до табору в Талергофі. Щасливий випадок дозволяє уникнути цього і виїхати 14 вересня 1914 року до міста Крайна у Словенії. Там отець Зубрицький встановив зв’язки зі словенськими науковцями, зокрема, Леопольдом Ленардом. Восени 1916 року панотець повертається зі Словенії і відтоді мешкає у Берегах Долішніх. Саме в околицях Устрік-Долішніх Зубрицького застають події творення Західно-Української Народної Республіки. Доповнити свідчення хроніки варто словами сина, Володимира Зубрицького, що саме 6атько відправив з цієї нагоди велику Служба Божу і виголосив палку патріотичну проповідь в Ліську та в Устріках.

Як відомо, у повітовому містечку Ліську 6 листопада 1918 року під час віче була створена повітова Українська Народна Рада. До УНР увійшло 10 осіб, серед яких було двоє поляків та один єврей. Староство і суд у Ліську визнали верховенство УНР у Львові. Польські відділи із Сянока захопили Лісько у грудні, частина залишились на місці, частину вислали до Балигорода, який вони зайняли до кінця січня 1919 року. Околиці Коростенка та Устрік-Долішніх зачистили від українських військових ще наприкінці листопада. Невеликі відділи УГА станціювали у Тісній. Станиця там трималася значно довше, ніж у Балигороді. Її опір польські частини змогли подолати тільки в травні 1919 року.

Хроніка отця Зубрицького охоплює виключно околиці Устрік-Долішніх. Окремі фрагменти рукопису мають принципове значення, тому їх варто зацитувати. Щоб зберегти атмосферу доби, орфографію автора подано без змін.

«Дня 6/11 1918 р. відбулися в Ліську збори підпоручиків громад, там установили пов(ітовим) комісаром о. Василя Мисика, пароха Ванькови, коло ратуша промовляли бесідники і вибрали депутацію до староства і суда… Депутати: Мисик, Зубрицький, Чайківський, Грицковян і війт з Ропянки.

10/11 1918 р. відправили священики торжественну Службу божу в церкви в Устріках, проповідав о. Чавс з Чорної і війти зложили приреченє перед в. Свистуном, судією, якого установлено комісарем на устріцький повіт.

13/11 1918 р. переїжджали через Устріки утікачі з Борислава в 4 возах, проче зайняли вояки чехи, що вертали з Росиї чи України. Частина утікачів розбіглася по Берегах, веліла давати собі їсти і забирала силоміць хліб. У Махнички, у Антошка Махника з’їли обід, для себе другий раз варили. В Устріках хотіли від наших відобрати оружє, ішли чотири під каменицю Дунівки. Їх відогнали. Розпочалася стрілянина і одноголєґіонера пострілили на залізничнім насипі на против камениці.

16/11 1918 р. прибули лєґіонери до Устрік і розпочали стрілянину на каменицю Дунівки. З їх сторони були 2 убиті, 2 ранені і кампанію закінчили угодою, що до місцевої мілїції мають також Поляків прийняти. Цілий тиждень був спокій. Кинасевич, надпоручник був у нас у п’ятницю.

Історія, як польські військові забрали панцирний потяг з українських позицій, згадується в кількох джерелах. Описуючи ситуацію, отець Зубрицький доповнює картину відомостями, що 23 листопада 1918 року потерпіло єврейське населення Устрік-Долішніх.

«23/11 1918 р. в ночи приїхали наші з Хирова потягом, на якім були гармати, до Устрік. Офіцири пішли до ждальні гріти ся й радити, жовніри лишили ся в вагонах. Не вислали патруль, а здали ся на запевненнє урядника, що нема небезпеки. Коло 4 год(ини) рано під неділю над’їхали з Загір’я прийшли лєґіони, наших побили, 2 убиті, кілька ранених. Забрали нам цілий потяг, а мали самі панцирний потяг, і в неділю почали робити лад з жидами. Мали претенсію до жидів, що один з них убив лєґіонера. Доми порабували, а на жидів наложили контрибуцію 300 000 кор(он).

25/11 1918 р. рано були наші в Берегах, навіть велїли війтови замовити собі обід на 50 людий, та перед 10 год(иною) рано вже приїхав з Устрік панцирний поїзд і потяг з гарматами, забраний у наших у суботу. Рано був ту Бабчинський і остерігав мене, що мене польська команда заарештує. Коло 10-ї год(ини)… В ночи направляли міст в Смільници, який наші ушкодили».

Відразу після приходу польських військ, 25 листопада 1918 року устріцького декана було заарештовано. Старого і хворого, його тримали у вагонах, часто неопалюваних, які курсували між Старявою, Хировом і Перемишлем. У хроніці отця Михайло Зубрицький описує окремі деталі свого перебування у польському арешті упродовж 25–30 листопада 1918 року. Арештували його разом з М. Лозинським. У санітарному возі познайомився з лікарем Ярмоліним. «Ярмолін мав укр(аїнську) відозву, видану мабуть в Перемишли, щоб ішли до укр(аїнського) війська, і письмо війта з Рябого, Івана Жуківського з виказом, котрих покликати до укр(аїнського війська», – нотує панотець.

«У вівторок, коло 9 рано, перевів мене пост до воза 3 кляси, неопаленого, де я застав о. Коленського, Хомика Дмитра зі Старяви і вахм(істра) жандар(мерії) Леона Штерна з Устрік».

Про перебіг військових дій на польсько-українському фронті парох пише так: «У вівторок під вечір пішли патрулі по машинові кріси… Наші стріляли, куля з канона по ті вікна летіла, баби на горбку у Сушици кричали. Смерком заїхали на станцію у Хирові, а наші подалися до Фельштина. З 6 на 7/12 1918 р. утїкали Поляки на захід, вся зелїзнична служба і цивільні особи з Устрїк. Якийсь переполох счинив ся межи ними».

Стисло отець Зубрицький описав також втрати місцевого населення від свавілля військових. Зокрема, зазначає, що в Берегах Долішніх 30 листопада легіонери ловили свиней, забрали свиню у господаря Слутого. Перед тим забирали околоти, ймовірно, на корм для коней. Не гребували також продовольством. Частими були грабунки грошей. Записи за грудень рясніють описами кривд, українським селянам поблизу Устрік-Долішніх – в селах Коросні (Коростенку), Лодині, Берегах Долішніх, Бандрові, Ліщоватому.

«10/12 1918 р. прибули наші до Берегів, стріляли, а з гори прийшли лєґіони. Наші утекли до Коросна, а чужинцї прийшли сюди глядати українців і зброї. В середу прийшло їх кількох знов глядати зброї, і відтак пішли на Лодину і Лїщовате, де Дзєдикові взяли 4 000 к(орон). В Лодині також перевертали, а у нас три прийшли і забрали тютюн, коло 12 пачок з комоди. В четвер заповідав якийсь, щоби до завтра віддати зброю до війта, а в п’ятницю прийшло їх 10 і веліли варити собі чай. Дали їм хліба і масла, і один відказовав, що таке масло дає ся парібкови, що возит гнїй. В неділю 15/12 взяли 3 в’язанки сіна і дали картку. В неділю вечером дістали 8 яєць, а в понеділок курку.

18/12 був рабунок в Бандрові, війт Ґеничак утік, у млині щось з 8 міхів муки (забрали), ґердани, у якоїсь баби взяли 500 к(орон), відтак 300 вернули на її просьбу.

21/12 у Лодині збирали масло, яйця; бульбу брали перед тим; відтак зажадали пшениці, жита від кожної громади, якій дали виказ. Береги щось вивезли, та їм видалося мало і завернули, загрозивши їм, що прийдуть самі брати. А рік був кепський на збори, морози і посуха все знищила».

Останній візит до лікаря в Устріки остаточно підкосив здоров’я отця Зубрицького. «Там був якийсь лікар з Перемишля. Оглянув його з устріцьким лікарем тата і сказали мамі, щоб верталися додому, бо тато до Перемишля не доїде. Казали, що й поїзда скоро не буде. Сіли на фіру і верталися додому. На нещастя, коли вертали, все таки поїзд над’їхав ( а говорили, що не буде) до Перемишля. Батька це дуже схвилювало. Він ліг і під вечір помер», – згадує син пароха Володимир.

Через 4 місяці після згадуваних у хроніці подій, 8 квітня 1919 року, отець Зубрицький помер. Панотця поховали неподалік мурів церкви в Берегах Долішніх. Похорон відбувався під пильним оком польських легіонерів. Кілька разів вони заходили до церкви, уважно розглядаючи кожного учасника церемонії. Щоб уникнути арешту, сини не могли провести батька в останню путь.

Хвороба, а відтак смерть завадили отцю Зубрицькому продовжити та доповнити свою хроніку. Як бачимо, нотатки про кінець 1918 року є цінним джерельним матеріалом для дослідження одних з найтрагічніших сторінок в історії ХХ ст. в їх локальному вимірі. Маю надію, що історики і краєзнавці уточнять і верифікують незнані раніше викладені у хроніці факти та окремі деталі.

Поділитися: