Українська революція на Західній Бойківщині у хроніці о. Михайла Зубрицького

Наталя Кляшторна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №40, 2019-10-06

Про утворення та перші кроки місцевих осередків Західно-Української Народної Республіки в Устріках Долішніх та Ліську свідчить коротка, але напрочуд інформативна хроніка, складена отцем Михайлом Зубрицьким (1856–1919), деканом Устріцьким і парохом Берегів Долішніх. Документ охоплює період від 6 листопада до 21 грудня 1918 року. Варто врахувати, що на той час отець Михайло Зубрицький, відомий етнограф, історик і громадський діяч, був хворим. Рукопис у своєму початковому чорновому варіанті зберігався у сина пароха, Володимира Зубрицького, нащадки якого передали його дослідникам.

Отець Михайло Зубрицький

Звернімо увагу на життєві події, які передували цьому. Із села Мшанець на Старосамбірщині, де душпастирював 30 років, отець Зубрицький у 1914 році переїжджає на парафію у Береги Долішні біля Устрік-Долішніх. Там стає устріцьким деканом. Як згадує син пароха, Володимир Зубрицький, «за ляцьким доносом» австрійська влада у вересні заарештовує батька, його мають доправити до табору в Талергофі. Щасливий випадок дозволяє уникнути цього і виїхати 14 вересня 1914 року до міста Крайна у Словенії. Там отець Зубрицький встановив зв’язки зі словенськими науковцями, зокрема, Леопольдом Ленардом. Восени 1916 року панотець повертається зі Словенії і відтоді мешкає у Берегах Долішніх. Саме в околицях Устрік-Долішніх Зубрицького застають події творення Західно-Української Народної Республіки. Доповнити свідчення хроніки варто словами сина, Володимира Зубрицького, що саме 6атько відправив з цієї нагоди велику Служба Божу і виголосив палку патріотичну проповідь в Ліську та в Устріках.

Як відомо, у повітовому містечку Ліську 6 листопада 1918 року під час віче була створена повітова Українська Народна Рада. До УНР увійшло 10 осіб, серед яких було двоє поляків та один єврей. Староство і суд у Ліську визнали верховенство УНР у Львові. Польські відділи із Сянока захопили Лісько у грудні, частина залишились на місці, частину вислали до Балигорода, який вони зайняли до кінця січня 1919 року. Околиці Коростенка та Устрік-Долішніх зачистили від українських військових ще наприкінці листопада. Невеликі відділи УГА станціювали у Тісній. Станиця там трималася значно довше, ніж у Балигороді. Її опір польські частини змогли подолати тільки в травні 1919 року.

Хроніка отця Зубрицького охоплює виключно околиці Устрік-Долішніх. Окремі фрагменти рукопису мають принципове значення, тому їх варто зацитувати. Щоб зберегти атмосферу доби, орфографію автора подано без змін.

«Дня 6/11 1918 р. відбулися в Ліську збори підпоручиків громад, там установили пов(ітовим) комісаром о. Василя Мисика, пароха Ванькови, коло ратуша промовляли бесідники і вибрали депутацію до староства і суда… Депутати: Мисик, Зубрицький, Чайківський, Грицковян і війт з Ропянки.

10/11 1918 р. відправили священики торжественну Службу божу в церкви в Устріках, проповідав о. Чавс з Чорної і війти зложили приреченє перед в. Свистуном, судією, якого установлено комісарем на устріцький повіт.

13/11 1918 р. переїжджали через Устріки утікачі з Борислава в 4 возах, проче зайняли вояки чехи, що вертали з Росиї чи України. Частина утікачів розбіглася по Берегах, веліла давати собі їсти і забирала силоміць хліб. У Махнички, у Антошка Махника з’їли обід, для себе другий раз варили. В Устріках хотіли від наших відобрати оружє, ішли чотири під каменицю Дунівки. Їх відогнали. Розпочалася стрілянина і одноголєґіонера пострілили на залізничнім насипі на против камениці.

16/11 1918 р. прибули лєґіонери до Устрік і розпочали стрілянину на каменицю Дунівки. З їх сторони були 2 убиті, 2 ранені і кампанію закінчили угодою, що до місцевої мілїції мають також Поляків прийняти. Цілий тиждень був спокій. Кинасевич, надпоручник був у нас у п’ятницю.

Історія, як польські військові забрали панцирний потяг з українських позицій, згадується в кількох джерелах. Описуючи ситуацію, отець Зубрицький доповнює картину відомостями, що 23 листопада 1918 року потерпіло єврейське населення Устрік-Долішніх.

«23/11 1918 р. в ночи приїхали наші з Хирова потягом, на якім були гармати, до Устрік. Офіцири пішли до ждальні гріти ся й радити, жовніри лишили ся в вагонах. Не вислали патруль, а здали ся на запевненнє урядника, що нема небезпеки. Коло 4 год(ини) рано під неділю над’їхали з Загір’я прийшли лєґіони, наших побили, 2 убиті, кілька ранених. Забрали нам цілий потяг, а мали самі панцирний потяг, і в неділю почали робити лад з жидами. Мали претенсію до жидів, що один з них убив лєґіонера. Доми порабували, а на жидів наложили контрибуцію 300 000 кор(он).

25/11 1918 р. рано були наші в Берегах, навіть велїли війтови замовити собі обід на 50 людий, та перед 10 год(иною) рано вже приїхав з Устрік панцирний поїзд і потяг з гарматами, забраний у наших у суботу. Рано був ту Бабчинський і остерігав мене, що мене польська команда заарештує. Коло 10-ї год(ини)… В ночи направляли міст в Смільници, який наші ушкодили».

Відразу після приходу польських військ, 25 листопада 1918 року устріцького декана було заарештовано. Старого і хворого, його тримали у вагонах, часто неопалюваних, які курсували між Старявою, Хировом і Перемишлем. У хроніці отця Михайло Зубрицький описує окремі деталі свого перебування у польському арешті упродовж 25–30 листопада 1918 року. Арештували його разом з М. Лозинським. У санітарному возі познайомився з лікарем Ярмоліним. «Ярмолін мав укр(аїнську) відозву, видану мабуть в Перемишли, щоб ішли до укр(аїнського) війська, і письмо війта з Рябого, Івана Жуківського з виказом, котрих покликати до укр(аїнського війська», – нотує панотець.

«У вівторок, коло 9 рано, перевів мене пост до воза 3 кляси, неопаленого, де я застав о. Коленського, Хомика Дмитра зі Старяви і вахм(істра) жандар(мерії) Леона Штерна з Устрік».

Про перебіг військових дій на польсько-українському фронті парох пише так: «У вівторок під вечір пішли патрулі по машинові кріси… Наші стріляли, куля з канона по ті вікна летіла, баби на горбку у Сушици кричали. Смерком заїхали на станцію у Хирові, а наші подалися до Фельштина. З 6 на 7/12 1918 р. утїкали Поляки на захід, вся зелїзнична служба і цивільні особи з Устрїк. Якийсь переполох счинив ся межи ними».

Стисло отець Зубрицький описав також втрати місцевого населення від свавілля військових. Зокрема, зазначає, що в Берегах Долішніх 30 листопада легіонери ловили свиней, забрали свиню у господаря Слутого. Перед тим забирали околоти, ймовірно, на корм для коней. Не гребували також продовольством. Частими були грабунки грошей. Записи за грудень рясніють описами кривд, українським селянам поблизу Устрік-Долішніх – в селах Коросні (Коростенку), Лодині, Берегах Долішніх, Бандрові, Ліщоватому.

Нагробок о. Михайла Зубрицького біля церкви в Берегах-Долішніх. Фото Івана Карабовича

«10/12 1918 р. прибули наші до Берегів, стріляли, а з гори прийшли лєґіони. Наші утекли до Коросна, а чужинцї прийшли сюди глядати українців і зброї. В середу прийшло їх кількох знов глядати зброї, і відтак пішли на Лодину і Лїщовате, де Дзєдикові взяли 4 000 к(орон). В Лодині також перевертали, а у нас три прийшли і забрали тютюн, коло 12 пачок з комоди. В четвер заповідав якийсь, щоби до завтра віддати зброю до війта, а в п’ятницю прийшло їх 10 і веліли варити собі чай. Дали їм хліба і масла, і один відказовав, що таке масло дає ся парібкови, що возит гнїй. В неділю 15/12 взяли 3 в’язанки сіна і дали картку. В неділю вечером дістали 8 яєць, а в понеділок курку.

18/12 був рабунок в Бандрові, війт Ґеничак утік, у млині щось з 8 міхів муки (забрали), ґердани, у якоїсь баби взяли 500 к(орон), відтак 300 вернули на її просьбу.

21/12 у Лодині збирали масло, яйця; бульбу брали перед тим; відтак зажадали пшениці, жита від кожної громади, якій дали виказ. Береги щось вивезли, та їм видалося мало і завернули, загрозивши їм, що прийдуть самі брати. А рік був кепський на збори, морози і посуха все знищила».

Останній візит до лікаря в Устріки остаточно підкосив здоров’я отця Зубрицького. «Там був якийсь лікар з Перемишля. Оглянув його з устріцьким лікарем тата і сказали мамі, щоб верталися додому, бо тато до Перемишля не доїде. Казали, що й поїзда скоро не буде. Сіли на фіру і верталися додому. На нещастя, коли вертали, все таки поїзд над’їхав ( а говорили, що не буде) до Перемишля. Батька це дуже схвилювало. Він ліг і під вечір помер», – згадує син пароха Володимир.

Через 4 місяці після згадуваних у хроніці подій, 8 квітня 1919 року, отець Зубрицький помер. Панотця поховали неподалік мурів церкви в Берегах Долішніх. Похорон відбувався під пильним оком польських легіонерів. Кілька разів вони заходили до церкви, уважно розглядаючи кожного учасника церемонії. Щоб уникнути арешту, сини не могли провести батька в останню путь.

Хвороба, а відтак смерть завадили отцю Зубрицькому продовжити та доповнити свою хроніку. Як бачимо, нотатки про кінець 1918 року є цінним джерельним матеріалом для дослідження одних з найтрагічніших сторінок в історії ХХ ст. в їх локальному вимірі. Маю надію, що історики і краєзнавці уточнять і верифікують незнані раніше викладені у хроніці факти та окремі деталі.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*