Фейлетон Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2008-12-03
Нещодавно у Cеймі члени Комісії національних та етнічних меншин вислухали доповіді про асиміляцію та акультурацію білоруської меншини в Польщі. А вже на початку наступного року в цьому ж колі ширше обговорюватимуться питання ксенофобії, нетолерантності та переслідування. Крім цього, депутати ознайомляться з проблематикою шовіністських та расистських матеріалів у державних ЗМІ і спробують пошукати способів, як протидіяти таким явищам.
Хоча вже майже двадцять років живемо у державі, щодо якої вживається прикметник демократична, то виявляється, що в цьому плані далеко не все знаходиться на відповідному місці. Фактом є, що меншини мають тут свій закон, їхні права ґарантує також конституція і радше потрібно багато поганої волі, щоб сказати, що над Віслою не-полякові жити неможливо. З іншого боку, тут навіть якщо чимось і кинуть у футболіста, то найчастіше відносно м’яким бананом.
Сеймова “білоруська” зустріч показала, що й надалі хвилюють моменти, які розташовані десь на межі зіткнення “більшості” та “меншини”. Хоч білоруси мають багато специфічних проблем, таких як досить складне ставлення до країни, якою керує деспот Лукашенко, то інші можна назвати загальноменшинними.
Професор Єлизавета Чиквін відзначала, що в плані освіти ситуація білорусів покращується, держава допомагає видавати якісні підручники для навчання мови та історії, є багато інших цінних ініціатив. Однак дуже часто особи, яких вона опитувала, говорили, що сама польська школа є націоналістичною. От хоча б такий приклад: коли приходять “польські” свята, то вчительки ідуть разом із дітьми у костел і моляться, чого вже немає трохи пізніше, коли святкують православні. Опитувані скаржилися також, що в школі традицією є привітання “Chrystus Zmartwychwstał”, однак майже ніколи не говориться “Христос Воскрес”. “Побажання для дітей на православні свята – це чудова нагода, щоб більшість могла дізнатися про функціонування меншини”, – говорила у Сеймі Є. Чиквін і відзначила також, що в Польщі чомусь так є, що легше популяризується те, що приходить із західного світу, а важче усе, що пов`язане зі Сходом. Такі ситуації призводять до того, що меншини почувають себе гіршими, після чого асиміляція може вже тільки прискорювати. Однак демократична держава повинна протидіяти такому процесові.
Багато позитивних результатів можна би отримати завдяки відповідній міжкультурній освіті і то вже від найнижчого рівня навчання, бо молодь та діти більш відкриті і не обтяжені минулим. Правильно під час цього засідання зауважив депутат Казімєж Куц, що для кращих відносин у майбутньому в Польщі потрібно краще вивчати меншинні проблеми, а цей процес варто почати з відповідної підготовки вчителів: “У нашій демократичній, але й однорідній та полоноцентристській державі потрібно розширювати інтелект та інші постави і спосіб думання у відношенню до меншин”, – закликав Кутз.
Якщо в підляських, а також і мазурських чи перемиських польських школах, Ісус частіше “воскресатиме”, то це буде означати, що депутатський заклик спрацював, а інтелект цілого суспільства поширився і злетів на найвищий рівень толерантності… На жаль, тепер, якщо візьмемо до уваги хоча б антиукраїнські вислови о. Т. Ісаковича-Залевського, чи утримані в ідентичному дусі передачі в державному телебаченні, то складається враження, що цей інтелект обирає протилежний напрямок. Однак варто вірити, що просвітницька робота, зокрема у школах, посилиться і ніхто в цій країні вже не буде змушений приховувати свою іншість, а навпаки, охоче повертатиметься до джерел своєї ідентичності.
Під час цього засідання комісії можна було почути від фахівців, що 60% православних на Підляшші називає себе поляками, 30% – білорусами, а 10% – тутешніми. До останніх, як було сказано, зараховується “феномен останніх років, ті, які, можливо, називають себе українцями”. Мабуть тому, що не володію аж так професійним знанням, то не можу зрозуміти, у чому полягає “феномен”? Не знаю, чи не мають аналогічних проблем у рамках “поширювання інтелекту” також інші учасники згаданого засідання, тому може варто було б провести ще одне, цього разу, наприклад, під заголовком “Православне білорусько-українське Підляшшя в контексті зберігання кожен своєї ідентичності без знецінювання другого”.
“Наше слово” №49, 7 грудня 2008 року {moscomment}
