Тут можливе зіткнення культур, – каже Маґда. Дівчина мешкає в Пулавах. На “Інновицю” приїхала уже четвертий раз. Проте V Театральні зустрічі “ІННОВИЦЯ”, які традиційно організовують у довгі травневі вихідні, не є зіткненням між поляками, українцями, серед них і лемками, словаками як народами, що проживають тут, на пограниччі, але їх із культурою. Бо мета зустрічей – ідея діалогу культур.

Ще на початку 2008 р., коли тільки з’явилася ідея зустрічей, її швидко підхопили: і зразу до участі у заході зголосилися театральні трупи з Польщі та України.

Формула проекту, як кажуть організатори, “відкрита” (некомерційна, неформальна – ред.) – це має бути не просто “оффовий” захід, однак точно пов’язаний із цим, а не іншим, місцем. Можливо, він має показати: життя інколи пропонує щось більше, щось нове, щось, що буде інновацією.
Від початків існування “Інновиці” її організатори – Братство греко-католицької молоді “Сарепта” й Об’єднання друзів Новиці – укладали програму, змішуючи різні форми: від театральних, музичних до малярства, кінематографії, іконографії тощо. Новинкою цьогорічної “театральної маївки” можна назвати проект для наймолодших “Інновиця очима дітей” (діти брали участь у майстер-класах із фотографії) чи вже для дорослого глядача німе кіно (німецький фільм 1922 р. “Носферату”) під живу музику і композиції гурту “Черв’є”. Фестиваль загалом спирається на польських артистів, проте з-поміж гостей з-за кордону найбільш численно приїжджають саме українці. Серед українських пропозицій можна було цим разом подивитися вернісаж малюнків на склі Оксани Винничок, інсталяцію “Сад” Олени Костюк, малярство, автором якого був Андрій Винничок, проект Уляни Горбачевської “Солоспіви”, що базується на виконанні старих традиційних українських пісень, чи фільм Романа Крика “Двері Лемківщини”.
Коли повернутися до теми конфронтації, то це стосується передусім контексту місцевого глядача й альтернативної творчості. Питання: хто такий місцевий глядач? Сьогодні, як Іван Піпка, “Новиця є лемківським селом, де є стара архітектура, а ще й мова зберігалася”. Те, що воно лемківське, підкреслює й встановлений пам’ятник Б.-І Антоничу, який тут народився.
Крім лемків, які повернулися до села з виселення, тут живуть приїжджі з Варшави, Силезії. Це вони наприкінці 80-х рр., шукаючи місця для себе, часом несвідомо започатковували артистичне альтернативне оселення в Бескидах. Чимало з них своє місце знайшли саме в Новиці. Після смерті місцевого музиканта Яна Шимчика мешканці пообіцяли, що його “хижу” під № 9 ніколи не залишать звуки музики, а вона сама стане місцем натхнення для молодих митців. Результатом цього є й сьогоднішні Театральні зустрічі “Інновиця”. Однак інколи можна почути від наших, але не місцевих, що не конче захід їм подобається, проте, буває, тяжко “проковтнути” натяк, що свої можуть допомагати при організуванні такого дійства.
– Тож це тільки культура. Ну, та хіба культура є для всіх? – дивується Уші, німкеня, яка після першого свого приїзду до Новиці декілька років тому лишилася в селі. І саме звідси, можливо, береться сила місця – до інновації, бо твориться вона в селі, схованому десь між Польщею і Словаччиною, між Польщею та Україною…

“Наше слово” №21, 20 травня 2012 року {moscomment}