Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №47, 2020-11-22

В останні тижні в Польщі триває потужна інформаційна війна, постріли якої потрапляють теж в нас. І хоч про неї багато разів говорилося – не зайвим буде вкотре нагадати, які існують заходи гігієни. Тим більше, що нерідко «гарматним м’ясом» у такій війні стають меншини.

Фото з pixabay.com

Церква і протестуючі жінки, Трамп і Байден, марш націоналістів, врешті коронавірус і методи його лікування – ці теми є найбільш гарячими у сьогоднішніх польських інфовійнах. Усі ми чули хоча б про одну з цих речей, немає нікого, кого б хоч щось із вищезазначеного не цікавило.

В інформаційній війні, як і в звичайній, немає шляхетності: вона калічить усіх, незалежно від освіти чи досвіду. Вона завжди направлена на маніпулювання людьми, і немає панацеї, котра могла б на сто відсотків від неї захистити. Знаряддя інформаційної війни використовуються давно і досить майстерно – з метою викликати миттєву емоцію: роздратування, гнів, злість, радість, щоби підштовхнути до якихось дій. Інформація спеціально формується під кожного з нас – для цього вивчаються наші потенційно слабкі сторони, а вони є в кожного із нас. Одним із найгірших результатів інформаційної війни є те, що від неї завжди потерпає все суспільство, а особливо боляче дістається меншинам. Так було із початком війни в Україні – коли на території Польщі дуже виразно на потребу російської пропаганди руйнувалися надмогильні пам’ятники. Нині Польща не потребує тем ззовні для розпалювання ворожнечі – її вогонь уже досить яскраво палає на внутрішньому ґрунті.

Тому я хотів би нагадати прийоми, які найчастіше використовуються в інформаційних війнах. Вони допоможуть вам вберегтися від непродуманих кроків, котрих від вас очікує маніпулятор.

У зв’язку з коронавірусом у інформаційній війні використовується найпотужніша з людських (і загалом біологічних) емоцій – інстинкт самозбереження. Більшість із нас не є лікарями, тому ми досить вразливі до даних, підкріплених авторитетом людей, котрі нібито краще знають все про коронавірус. Часом про цих авторитетів ми чуємо вперше, проте вони подають себе так, що ми готові їм повірити. Це гра на соціальному інстинкті людей: у незрозумілій ситуації ми потребуємо когось, хто поведе нас за собою, особливо коли відчуваємо розгубленість. Тут ми готові вірити навіть у російські фейки – а їх у польському інтернеті чимало: наприклад про те, що пандемія не до кінця є пандемією або взагалі нею не є, чи що коронавірус можна лікувати простими підручними методами. Сенс цих фейків – підірвати нашу довіру до власних державних інститутів і системи, Кремль давно працює за цим механізмом у західних державах. Наступним і пов’язаним із цією схемою механізмом є теорії змови: якщо до існуючих інститутів довіри немає, отже, щось приховується. Діапазон таких теорій досить широкий: від розповсюдження коронавірусу нібито з метою штучного підпорядкування людства до того, що від коронавірусу рятує часник. Тут варто пам’ятати: медичні знання – дуже спеціалізовані й елітарні, вони в принципі не можуть бути предметом широкого обговорення. Також серед самих лікарів може не бути єдності в тому чи іншому питанні. Тому, щоб знайти вдале лікування, використовуються серйозні механізми перевірки. Завдяки цим механізмам, а не через думку одного чи двох лікарів було оголошено пандемію по всьому світу. Приймаючи це рішення, група досвідчених експертів багато разів перевіряла інформацію. Значно об’ємнішу, ніж ми можемо почути у медіа чи отримати навіть від одного найповажнішого лікаря.

Подібні моделі використовуються теж у питанні зіткнення Трампа з Байденом. Американські вибори стали однією з головних тем міжнародного обговорення: тут використані були і теорії змови, і фальшиві авторитети, і соціальні стадні інстинкти, про які я згадував у зв’язку з коронавірусом. Водночас тут був використаний принцип «на злодієві шапка горить». Коли проти когось використовується дезінформація, він мусить виправдовуватися. Парадокс полягає в тому, що чим більше він виправдовується, тим сильніше йому не вірять. Відмиватися від бруду завжди складніше, ніж поливати. Тому і виходить, що тактично вигідніше звинуватити візаві у якійсь нісенітниці першим: і цьогорічна американська кампанія стала рекордсменом з бруду. Він, до речі, ще не закінчився: інавгурація нового президента має бути аж у січні наступного року.

В останні тижні в Польщі в центр громадської дискусії потрапила церква, спочатку через рішення в справі посилення заборони абортів (що викликало численні протести), а пізніше – через оприлюднений Ватиканом рапорт про педофілію і її приховування найвищими ієрархами. Попередні хвилі педофільських скандалів викликали сплеск негативних емоцій проти церкви, яка зі свого боку не дуже вміло реагувала на громадську думку, замикаючись у собі. Це дозволило витягнути церкву із суто релігійної у суспільну площину, помістити у конфлікт влади і опозиції, різних представників суспільства. У той момент церква як інституція втратила – вона отримала другорядний голос у політичній дискусії. І тут з’явилося традиційне для політики маніпулювання термінами: певні політичні сили стали підміняти сакрум церкви своєю власною маркою. Це народило парадокс: протестуючі, котрі розмальовують стіни церков спреєм, бачать в церкві лише політичного гравця – тим часом обурені подібними актами свідомо підкреслюють святість церкви, що дає змогу дискваліфікувати протестуючих. Це народжує дуже високий і водночас тривожний словник: блюзнірство, святотатство, святокрадство – ці слова досить сильно впливають на свідомість людей і не дозволяють тверезо оцінити події, більшості яких вони не були свідками. Так американська адміністрація під час війни у В’єтнамі називала знищення сіл напалмом «операціями з умиротворення» – що було відвертим лицемірством, проте дозволяло з легким сумлінням «проковтнути» вбивство мирних людей. Ще одним прийомом інфовійни став негативний контент: людина влаштована таким чином, що швидше повірить негативній інформації. Я перевірив кілька голосних заголовків про атаки на костели в Польщі: здебільшого вони виявилися маніпуляціями чи перебільшенням. Проте низка таких новин (тут уже використаний прийом групової інформаційної атаки) могла викликати серед віруючих людей апокаліптичне почуття атаки на святе. Хоч так не є. Домініканець кс. Томаш Достатній радить у своїй публікації у «Газеті Виборчій» «не втікати від іспиту совісті» і пропонує церкві та християнам запитати себе, чи це не церква викликала гнів інших. «Люди церкви розчаровані, звідти бунт на вулицях. Також під антирелігійними лозунгами. І поки я не побачу очисної хвилі в цьому бунті, доти не буде рахунку сумління, доти я не буду християнином з живою вірою», – пише він.

І наостанок – пам’ятайте, дезінформація спрощує світ, котрий простим не є. Вона розрахована на моментальну різку емоцію, часом аж до скреготання зубів. Вона націлена на те, щоби підірвати в нас нашу віру і довіру одне до одного – одну з найважливіших чеснот і християнського, і світського життя. Бережімо її!

Поділитися:

Схожі статті

Алкоголізм як «народний метод» лікування. Чого варто боятися за нової ізоляції?

Ігор Ісєав ■ ПОГЛЯДИ ■ №48, 2020-11-29 Увесь жовтень ми були свідками рекордного зростання кількості заражень коронавірусом. І чергових обмежень, які вводилися щотижня, –...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*