Ігор Павлюк: «Шкода, що моя вітчизна – не вітчизна моїх дітей»

Наталія Пасічник ■ КУЛЬТУРА ■ №7, 2021-02-14

Ігор Павлюк – український письменник, науковець, перекладач. Народився 1 січня 1967 року на Волині. Є науковим співробітником Інституту літератури ім. Тараса Шевченка Національної академії наук України, професором кафедри української преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктором наук із соціальних комунікацій, членом Національної спілки письменників України та Британського ПЕН-клубу, експертом Українського культурного фонду. Ігор Павлюк – автор більше 2000 публікацій у періодиці, наукових збірниках та багатьох книг різних жанрів, лауреат багатьох літературних премій, зокрема ім. Василя Симоненка, Народної Шевченківської премії («Залізний Мамай»), премії Британського ПЕН-клубу. Творчість письменника включена у шкільну програму для обов’язкового вивчення, твори перекладені численними мовами. Він  розповідає, як досліджував свої корені та як його творчість і дослідження пов’язані з Холмщиною.

Ігор Павлюк біля будинку його предків на Холмщині

− Розкажіть про те, чому Холмщина займає таке важливе місце у вашій біографії.

− Доля розпорядилася так, що я від народження й до 17 років ріс у селі Ужова Рожищенського району на Волині в родині примусових переселенців із королівської Холмщини (із села Кулаковичі Треті Грубешівського повіту Люблінського воєводства) – батьків і дідів моєї мами Надії Вовкотруб (до речі, на Холмщині у 20-30-х роках ХХ століття працював відомий журналіст Панас Вовкотруб – можливо, наш родич). Мама померла через кілька днів після мого народження, а я виховувався у сім’ї батька – корінних волиняків із села Окорськ біля містечка Торчин. Майже вся їхня родина була у 1945 році репресована за участь у національно-визвольній війні, а прадід товаришував із В’ячеславом Липинським.

Я виріс у хаті під іконами, частина з яких привезена моїми дідами і прадідами з їхньої хати на Холмщині, серед яких є відома «Животворна Трійця – Бог Син, Бог Отець і Святий Дух (у вигляді голуба)». Тепер деякі з них у моїй квартирі у Львові.

− Чи бували ви коли-небудь на рідній землі ваших предків?

− Так, перший раз я відвідав Холмщину у 2000 році у складі делегації культурних діячів з України. Ми були в самому Холмі – із 1237 року столиці держави володимиро-галицького князя Данила Романовича, на місці княжої резиденції, у соборі Різдва Пресвятої Богородиці. Проїжджали повз село моїх предків, але я тоді не знав, як знайти нашу хату.

Ігор Павлюк – Малюнок Збігнєва Кресоватого (Польща)

Знайшов її аж у 2017 році за вказівкою моєї тітки Софії, яка у цій хаті народилася, і з допомогою приятеля з Волині Ігоря Новосада. Відвідав хату, сфотографував, зустрівся з її теперішніми мешканцями. Побував на місцевому цвинтарі, де знайшов могилу своєї прапрапрабабусі Ганни Глусь, яка померла у 1974 році. Оскільки родина моїх предків була досить заможною, звали їх Королі, то пам’ятник у прапрапрабабусі на той час був дуже добротний, тому і зберігся.

Дивовижні відчуття… Нові власники (честь їм і хвала) дідівської хати зберегли деякі предмети побуту у тому вигляді, в якому вони були майже сто років тому. Щоправда я нічого не взяв звідти, як беруть землю із могили рідних, тільки фотографії, відео… пам’ять серця.

У 2019 році приїхав сюди ще раз із приятелем Ігорем Новосадом та його сином Іваном, ми відвідали і місцевий цвинтар, де покояться мої предки, і службу божу у церкві в Любліні. Відчуваю, як тягне мене сюди пам’ять Роду.

НА САЙТ: За посиланням можна подивитися відео розмови з Ігорем Павлюком біля хати його предків по маминій родовій лінії, із якої вони були примусово виселені в радянську Україну, залишивши велике на той час своє господарство. Розмовляв Іван Новосад.

Ігор Павлюк: «Ця ікона 18 століття до 1938 року була в церкві села Кулаковичі. Як церкву зруйнували, то вона якимось чином потрапила в музей у Любліні. Вона бачила усіх моїх новонароджених предків, під нею вони вінчалися, а багатьох і у засвіти вона випроводжала».

− Як починалася ваша наукова діяльність і чого вдалося досягти?

− Перше моє наукове дослідження Холмщини я пов’язую із часом, коли з дитячою цікавістю рився у паперовому ящичку скрині, яка стояла у нас вдома, і знаходив листи діда Олексія до поляків (Червонки, Серажинського, Міхаловського) – колишніх сусідів у холмському селі Кулаковичі Треті. Пан Червонка, як я розумію, став новим власником хати моїх дідів після їхнього примусового виселення.

А коли в 1993 році я почав працювати у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. Василя Стефаника як науковець, то при розподілі академічних тем за покликом крові ухопився саме за дослідження преси Холмщини, яка на той час була заархівована.

Протягом десяти років я захистив кандидатську та докторську дисертації, згодом написав низку книг, зокрема «Митець-Влада-Преса: історико-типологічний аналіз», «Українськi часописи Волинi, Полiсся, Холмщини та Пiдляшшя (1917-1939 рр.)», «Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр.», «Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр.», «Діагностика і прогностика брехні: екскурси в теорію квазікомунікації», «Інтимне дихання епохи».

− Кого б ви могли згадати з важливих холмщаків?

− Наш легендарний Михайло Грушевський народився у Холмі. Тадей Карабович, польський та український поет, перекладач, літературознавець, головний редактор щорічника «Український літературний провулок», народився у Савині на Холмщині (живе у Польщі). Мій дядько, відомий український письменник Йосип Струцюк, який мешкає в Луцьку, – теж холмщак (народився в українському селі Стрільці на Холмщині). Ще один письменник Володимир Лучук народився в селі Матче Грубешівського повіту, що на Холмщині. Про кожного з них можна написати окрему книгу. Я досліджував біографії холмщаків і багатьох з них вписав у національний літопис у моїх вищеназваних наукових дослідженнях.

Біля могили моєї прапрапрабабусі Ганни

– У своїй поетичній творчості ви звертаєтеся до Холмщини?

– Звісно. Можливо, я б і поетом не став, якби не жив у родині холмщаків. НА САЙТ: Поетичний фільм «Між Бугом і Богом», де Ігор Павлюк розповідає про це, можна подивитися за посиланням. Тому, мені здається, що вся моя творчість (а поезія – це дарування частинок душі), пройнята Холмщиною, Волинню, Україною, цілим світом і Всесвітом, де душа побувала, та котрі пам’ятає – як писав я ще у 1996 році: 

Духи предків приходять в Купальську ніч.

Але я вже не їх.

Не пізній.

Духи предків, рідні, пробачте мені.

Ви в моїй лебединій пісні. 

Холмщина зіграла важливу роль у становленні і реалізації мене як письменника. Так, у 2013 році вийшла моя поетична збірка польською мовою «Чоловічі ворожіння» («Męskie wróżby») у чудовому перекладі Тадеуша Карабовича. З’являлися публікації моїх віршів й у польських літературно-мистецьких журналах. Тобто із Холмщиною безпосередньо пов’язаний мій вихід у світовий мистецько-інформаційний простір.

Мені здається, що тема переселення і зради – дві основні етичні координати моєї творчості. Як боляче покидати свою батьківщину я відчув, коли жив і працював у багатьох країнах світу, серед яких США, Росія, Ірландія, Італія, Німеччина, та ж Польща. Я мав багато привабливих пропозицій, але так і не зміг залишитися на чужині назовсім. 

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Культура

Схожі статті

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*