І ЗА океаном пом’янули

Анна НазаровичПОГЛЯДИ2009-06-11

Народження і смерть – це дорога нашого існування на землі. Крокуючи по ній люди поводяться по-різному, то ж і різну лишають по собі пам’ять – добру або погану.
Покійний Павло Кремінський належав до тих, чию пам’ять вшанували не лише у Ґданську, Польщі чи Україні, а й навіть за океаном. До православної кафедри св. Володимира в Торонто 13 травня ц.р. увечері почали з’їжджатись українці з Польщі, переважно колишні ґданщани. Це тут, завдяки клопотанню Ярослави і Михайла Ковальчиків, відправлено панахиду за душу покійного П. Кремінського. За людину, яка вміло гуртувала біля себе старших людей і молодь, греко-католиків і православних, бо до всіх він ставився однаково – як до українців.

Панахиду відслужив о. Богдан Сенцьо і сказав теж декілька слів про П. Кремінського. Хоч о. Сенцьо знав лише його батька – о. М. Кремінського, то звертаючись до присутніх пригадав нам часи, коли ми зустрічалися з покійним; як він організував славні Молодіжні ярмарки і незабутні фестивалі в Сопоті. Не одному заблищали сльози в очах. Усі щиро молилися за душу тої доброї, скромної і високопатріотичної Людини.
Опісля Ковальчики запросили всіх на каву і солодке частування під церкву. А там… спогади потекли рікою, оскільки більшість присутніх складали ті, хто мав щастя перебувати “під крилом” покійного П. Кремінського. Спогадам не було краю-меж, бо пережито так багато. Усі спогади зводились однак до одного – що завдяки праці П. Кремінського Ґданськ був серцем українського культурного життя. Підкреслювалося, що покійний був неабияким дипломатом і часто полагоджував неможливе. Символом його відваги, віри в чесність усіх українців та дипломатичного хисту було отримання дозволу
й організація фестивалю під час воєнного стану. І то де! – у Ґданську.
Мені о. Сенцьо із захопленням сказав: “Це ж як усі вони мусили шанувати Павла Кремінського, коли замовили панахиду в православній церкві. Це жест із глибини серця! Якою непересічною людиною мусив бути покійний…” Так, він був, як слушно (словами М. Вербового – ред.) зауважила Н. Кравчук, “символом епохи”, бо єднав усіх українців. То ж не дай Боже, щоб ми забули про нього, про його вказівки.
Молімо Всевишнього за душу ще одного сина Волині – скромного, чесного українського патріота, який спочив на чужині.
Вічна йому пам’ять!

“Наше слово” №24, 14 червня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*