Орест ЛопатаРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№13, 2018-04-01

Антон Копинець, «Іван Сила На Прізвисько „Кротон”». Наш Формат, Київ, 2014, 280 С.

Прочитавши книжку Антона Копинця «Іван Сила на прізвисько „Кротон”», я змушений зауважити, що в наш інтернетівський час у ній, на перший погляд, нема нічого нового. Івана Силу не назвемо гламурним героєм. Нинішні ідоли мас-медійної публіки в Польщі – це так звані стронгмени Даріуш Міхальчевський (псевдонім «Тайгер»), Маріуш Пудзяновський, а так само наші рідні українські боксери – брати Клички. Вони зубами тягнуть на мотузку вантажівки, переносять на спині, у дослівному значенні цього слова, гори, зупиняють на бігу поїзди, одним ударом кулака знесилюють у другому раунді двометрового суперника. Одним словом, це сильні люди глобального інформаційного медіа-ринку, неосяжні для звичайного громадянина велетні, герої нашого щодення, відомі нам з боксерських майданчиків, арен змагань протиборства системи MMA, KSW (free stile). Дещо розважальним варіантом цього протиборства є вид спорту, названий wrestling. Такими інформаціями про ідолів мас-медіа перенасичені кожного дня (задля смаку споживачів) мережі ФБ та Інтернету.
А я маю перед собою на столі скромну книжку про сільського велетня з Підкарпаття Івана Силу, що, за нинішніми стандартами, може бути чемпіоном у всіх силових спортивних дисциплінах протиборства, також важкої атлетики. Прочитавши невеликий за розміром роман, включається в моїй уяві комп’ютерний наказ «швидкого перемотування» побаченого. Мишкою-курсором зупиняюся у своєму е-буці ще раз на образах-екскізах прочитаного.
1. «Кайдашева сім’я» (Іван Нечуй-Левицький). Так, як у згаданій книжці, бачимо злиденне українське село. Не важливо, чи на Поділлі, Холмщині або, як у випадку малого Івана Сили, на Закарпатті. Він допомагає няньові (у книжці багато слів із закарпатської говірки) приносити з «млаки» річковий намул на нивку, що перестала родити. Однак проти гірської природи годі вистояти. Прийшла повінь та змила нанесений шар родючої землі. Наймолодший Іванко не може перед старшими братами сподіватися на пайок вітцівської землі. Може, піти в школу? Побитий шкільним настоятелем за те, що смів питати про опришка Довбуша, малий Іванко відмовляється від навчання. Потім унаслідок сільської бійки, тікаючи від шандарів (жандармів), їде до чеської Праги.
2. «Борислав сміється» (Іван Франко). Бачимо тут молодого Івана Силу, мовби живцем взятого з ранніх («соціалістичних») творів Каменяра. Молодий Іван Сила прибуває працювати на заводі, бачимо його у змаганні з хижим капіталістом, який роботу машини, що «вийшла з ладу» заміняє робітниками. Вперше бачимо, як сам Іван силою своїх рук може підмінити всіх своїх напарників. Молодий русин в ім’я солідарності зі своїми друзями не погоджується на капіталістичний утиск і звільнення з роботи своїх друзів та розриває на шматки договір про роботу з фабрикантом Прохаськом.
3. «Show Must Go On» («Спектакль мусить продовжуватися» – пісня рок-гурту «Queen»), тобто Іван Сила стає зіркою розважального бізнесу. Спочатку він є спортсменом, потім циркачем, тореадором, боксером. Усе почалося з того, що адвокат Онджей Нейман, любитель спорту, в Іванові Силі добачив талант майбутнього спортсмена. Після тренування молодик із Закарпаття став чемпіоном Чеської республіки з виштовхування штанги (podnoszenie ciężarów – поль.).
Однак бути спортсменом Іванові не судилося, його вчитель і тренер загинув у дорожній катастрофі. Потім Іван Сила став членом циркової команди пані Герцфертовової. Завдяки талантові і фізичним здібностям юного закарпатця перед ним відкрилися шляхи до циркової публіки Лондона, Парижа, Нью-Йорка. На сцені він руками забивав цвяхи в дошку, зубами їх виймав, гнув на спині залізничні рейки, вантажівку на ланцюгу тягнув, у присутності британської королеви побив чуть не до смерті в кулачному бою англійського чемпіона боксу. Однак бути зіркою тодішнього шоу-бізнесу стало нестерпним для Іванка. І навіть не тому, що дослівно на його спині власниця цирку заробила мільйони крон. Він почував себе чужинцем у ненависному йому світі. Під час одного шоу підійшов до афіші, де був написаний його псевдонім КРОТОН, і здер його зі стіни. «Я – Іван Сила із Закарпаття, а не якийсь Кротон», – він заявив публіці.
4. Повернення на Батьківщину
Після 15 років Іван Сила з дружиною і синами повертається в рідне село.
Тут, здається, в кінці книжки приходимо до її ключового моменту.
Повернення еміґранта не відбувається безболісно. Старий Сила картає сина-еміґранта:
«Пішов, кажеш, сином, а повернувся свином! – Далі старий продовжує: – Юдом став!
За гроші продав мене і весь наш рід! Жебраком піду по світу, а й гелера не візьму від нього. Раз одрікся від мене, мого імені, то так може і від свого краю відректися, від людей своїх». Сумний Іванко повертається до Праги. Тяжкі думки йдуть йому в голову: «Хіба може бути домівство на чужині? Та й діти тут народилися. Їх уже в школу треба віддавати. Але в яку? До чеської їх не дам. Відправлю їх до діда».
І тут приходимо до висновків закарпатського витязя Івана Сили, які він говорить своєму синові: «І ти, небоже, не приймешся на чужій землі, бо дуже тяжко приживатися. Велику, нелюдську силу треба мати чоловікові, аби міг вижити на чужині. Сто років проваландаєшся зайдою, а на сто перший додому закортить…».
Ось задля яких слів усім нам, що живемо поза Україною, варто прочитати книжку Антона Копинця. ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*