Холмська губернія і доля холмсько-підляських українців

Юрій МакарІСТОРІЯ№3, 2013-01-20

Минуло сто років з часу створення російського владою Холмської губернії з частини території підвладного тоді Росії Польського королівства (Królewstwo Polskie).

Холмська сім’я перед біженьством
Холмська сім’я перед біженьством

Ювілей пройшов практично непоміченим, за винятком хіба лише того, що Люблинський католицький університет, Вища державна фахова школа м. Холма та Східноєвропейський (Волинський) національний університет ім. Лесі Українки провели Міжнародну наукову конференцію «Холмщина – між імперією та народами», яка розпочалася в Люблині, продовжилась у Холмі і завершилася в Луцьку. Одним з учасників конференції був професор Чернівецького національного університету проф. Юрій Макар – виходець з Холмщини. Пропонуємо читачам ексіз професора на цю тему.
* * *
Польське королівство після входу до складу Російської імперії, як відомо, користувалося певними автономними правами, що, цілком зрозуміло, розповсюджувалося й на історичну Холмщину. Там діяла польська адміністрація, урядовою мовою була польська. Щоправда, з плином часу русифікація набирала обертів. А оскільки поляки не мирилися із суспільно-політичним насиллям, царизм поступово, у відповідь на протестні дії, його посилював. Яскравою ілюстрацією сказаному можуть служити Листопадове (1830–1831 рр.), а особливе Січневе (1863–1864 рр.) повстання. Учасниками Січневого повстання, його відомими діячами були вихідці з Великої України. Зокрема, сказане стосується Андрія Потебні, брата видатного українського філолога Олександра Потебні. Андрій, будучи офіцером російської армії, перейшов на бік польських повстанців. У ході повстання він загинув. У повстанні активну участь взяла українська молодь Холмщини. Репресії царизму рівною мірою сипалися на голови як поляків, так і українців. Особливо дісталося холмсько-підляським уніатам, які насмілилися виступити на боці поляків. Доля Уніатської (тепер – Греко-католицької) церкви на Холмщині з Підляшшям – особливо трагічна сторінка в історії місцевих українців. Щодо церковної унії кінця ХVI ст., то її оцінка дотепер через надмірну політизацію суперечлива. З одного боку, її засуджують як загрозу православ’ю – за відхід частини українців до католицизму, у випадку Холмщини з Підляшшям – перехід українців до польської національності. З іншого ж боку, як показало життя, греко-католицизм став з бігом часу чи не єдиною послідовно українською церквою.
Оскільки Уніатська церква не відповідала потребам царизму в, м’яко скажемо, освоєнні Холмщини (як, до речі, і в інших реґіонах), то здійснено акт її прилучення до Російської православної церкви нібито з ініціативи місцевого уніатського кліру. За його і ще групи священиків підписом 18 лютого 1875 р. було скероване клопотання «на височайше ім’я» про приєднання Уніатської до Російської православної церкви. Цілком зрозуміло, що російська влада охоче й швидко відреаґувала на таке очікуване клопотання. Цар Олександр ІІ 6 квітня того року, тобто за якихось шість тижнів, проголосив інкорпорацію 120 уніатських парафій Холмщини до Варшавської православної єпархії.
Це був перший, цілком свідомий акт руйнування на Холмщині того елементу, який в майбутньому міг призвести до формування української національної свідомості. На православ’я не перейшла майже половина уніатів. Цілком зрозуміло, що влада застосувала до непокірливих (т.зв. «упорствующих») суворі репресії: усмирення з застосуванням війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть фізичне знищення. З 214 уніатських священиків на православ’я перейшло (і то з застосуванням примусу) заледве 59. Решту частково вивезли, дехто еміґрував до Галичини.
Наступного удару русинам (українцям) Холмщини царизм завдав під час Російської революції 1905–1907 рр., видавши 17 квітня 1905 р. т.зв. Толеранційний указ, який нібито дозволяв холмщакам і підляшукам обирати собі віросповідання. Проте вибір був обмежений. Обирати дозволялося між російським православ’ям і римо-католицизмом. Поза сумнівом, ще жили покоління людей, яких тридцять років тому добровільно-примусово перевели на російське православ’я. Тепер розпочався масовий відхід від нього: не повернення до унії (на це дозволу не було), а перехід на римо-католицизм. Ось деякі статистичні дані: до опублікування згаданого указу на Холмщині проживало 450 тис. православних. На початок 1908 р. їх залишилося 280 тис. Неважко підрахувати, що римо-католиками стали 170 тис. осіб, а за деякими іншими джерелами – близько 220 тис. осіб, або 38% загалу православних. Якщо ж додати тих, хто ще раніше, під час руйнування Уніатської церкви не перейшов до православ’я, то кількість тих, що стали на Холмщині римо­католиками, сягне половини населення краю.
Рятуючи політичну ситуацію засобами релігії 1905 р. з Холмсько-Варшавської єпархії виділено Холмську єпархію, яку очолив єпископ Євлогій (Василій Ґеорґієвський). Послідовно ліквідовуючи самобутність місцевих українців, влада називала їх гілкою російського народу. Але, разом з тим, вона з не меншою наполегливістю русифікувала й поляків. Щоб якимось чином протидіяти католицизмові й хоч трохи стримувати спольщення місцевих русинів (українців), влада й місцеве керівництво Російської православної церкви дозволяли деякі прояви, як би тепер сказали, реґіоналізму в церковній справі. Зокрема, дозволявся уніатський наспів, толерувалася українська мова в проповідях священиків тощо. Доволі жваву, при підтримці влади і церковних ієрархів, культурну діяльність розгорнуло Холмське православне братство, що діяло у 1885–1917 рр. Воно видавало книжки, двотижневик «Холмская жизнь», тижневик «Братська бесіда» – російською й українською мовами, який редаґував Михайло Кобрин, відомий церковний та освітній діяч того часу на Холмщині. Братство видавало масовим накладом «Холмський народний календарь», де публікувалися статті, зокрема, українською мовою. Однак вищесказане аж ніяк не означає, що влада загалом толерувала українську мову як таку. Просто те, що ми тепер трактуємо як українську мову, вважалося за місцевий діалект російської. У досить широкій мережі народних шкіл, в учительських семінаріях Холма та Білої, а також у Холмській духовній семінарії навчання велося виключно російською мовою. Також богослужіння у церквах, як і все діловодство, велося, само собою, по­російськи.

Щоправда, революція 1905–1907 рр. дала поштовх відродженню українського національного руху, також і на холмсько-підляських землях. У Грубешеві 1905 р. Костянтин Лоський заснував «Просвіту», українське видавництво, яке надрукувало декілька популярних книжечок і одне число газети «Буг», відразу ж конфісковане владою, як небезпечний прояв малорусинства.
Ідея створення Холмської губернії формально виходила від місцевого холмського середовища, зокрема від Холмського православного братства, а російська влада негайно підтримала цю ініціативу. Насправді ж відбулося те саме, що з ліквідацією унії. Тобто російська влада руками місцевих русинів (українців) намагалася їх зрусифікувати, а разом з ними і поляків.
Проти створення губернії виступали: Польське коло (фракція) в другій російській Державній думі, представники інших національних меншин (крім української), соціалісти, деякі міністри тощо. Зрештою, польська громадськість Холмщини й усього Королівства цьому противилась. Українці сподівалися (як виявилось – цілком безпідставно), що створення Холмської губернії може запобігти остаточному їхньому спольщенню й розвиткові власної національної самобутності. Щоправда, національна свідомість холмсько-підляських українців тоді щойно зароджувалась, а пропаґанда їхньої російськості за посередництвом Російської православної церкви набула на той час всеохопних масштабів.
Російська Дума 9 травня 1912 р. ухвалила закон про створення Холмської губернії, який набрав чинності 23 червня того ж року. Створювалася губернія на підставі етнографічних карт, – опрацьованих Володимиром Францевим, тодішнім професором Варшавського російськомовного університету, відомим фахівцем з мовних та релігійних відносин на Холмщині та Підляшші, – у складі шести повітів: Більський, Володавський, Грубешівський, Константинівський, Томашівський і Холмський. Площа Холмської губернії визначалася в 10 тис. 460 км кв. Населення її, згідно з переписом 1909 р., становило 703 тис. осіб. Національний склад населення губернії, за офіційними даними, у відсотках виглядав наступним чином: українці – 52,6; поляки – 24,4; росіяни – 3,7; євреї – 15,3; німці – 4,0.
Подальшому розвиткові Холмської губернії завадила Перша світова війна. Як відомо, влітку 1915 р. під час відступу російських військ з Холмщини і півдня Підляшшя було поголовно вигнане у т.зв. біженство все православне населення, тобто місцеві українці. За різними даними, процес охопив 300 тис. осіб, з яких згодом не повернулося з різних причин 120 тис. людей. А тих, хто повернувся, польська влада зустріла як непотрібний зайшлий елемент. Що ж стосується Холмської губернії як адміністративної одиниці, то її вже у ході війни намагалися передати Київському генерал-губернаторству. А згодом, разом з ліквідацією Польського королівства, вона також була формально ліквідована. Була ще спроба Української центральної ради на початку 1918 р. на підставі Мирної угоди з державами Четверної угоди (блок Німеччини, Австро­Угорщини, Болгарії і Туреччини – ред.) прилучити Холмщину і південь Підляшшя до Української Народної Республіки, яка не увінчалася успіхом. У будь-якому випадку, біженство стало в той час останнім важким ударом, завданим українському відродженню краю.
Якщо говорити про теперішній час, то, цілком зрозуміло, Холмщина і Підляшшя є невід’ємною складовою частиною Польщі. Одначе нашим палким бажанням залишається збереження історичної пам’яті, в чому ми, здається, знаходимо розуміння з боку польських учених. ■

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*