Юрій Гаврилюк ■ ІСТОРІЯ ■ №18, 2014-05-04
У центральне русло української історії Холм улився завдяки не лише постаті свого засновника князя і короля Данила Романовича, але і Михайла Грушевського, який тут народився в сім’ї учителя новоорганізованої гімназії, котрий прибув з Києва. За більше ніж шість сторіч, які відділяють ці дві постаті, Холм пройшов не надто щасливий історичний шлях. Свою центральну роль у державі Холм Романовичів став утрачати зразу після смерті Данила (1264 р.), а коли 1340 р. трагічно помер князь Юрій ІІ і спалахнула багаторічна боротьба за землі Галицько-Волинської держави поміж Великим князівством Литовським і Руським з одного боку і Польщею та Угорщиною з другого, місто дуже постраждало й утратило політичний ранґ. Включений до складу Польського королівства Холм був уже тільки центром Холмської землі у складі Руського воєвідства.
Як у складі Речі Посполитої, так і після її розвалу, коли на основі постанов Віденського конґресу 1815 р. утворено підпорядковане Російській імперії, але наділене широкою автономією, Польське королівство, Холм зберіг роль основного релігійного й культурного центру українського населення на західному березі Бугу. Його значення почало швидко зростати в 1860-ті рр., як російський уряд, придушивши чергове польське повстання, взявся до ліквідації автономії так званої Конґресівки (офіційно її стали називати Привіслянським краєм) та почав облаштовувати цю територію за загальноімперським зразком. Одним з напрямків було створення мережі російських народних і середніх шкіл для місцевих українців, щоб замінити дотеперішні навчальні заклади, які були по суті польськими – як за мовою навчання, так і за своїм духом.
У квітні 1865 р. у Варшаві постав спеціальний комітет у справах шкільництва у Холмській єпархії, під наглядом якого були відкриті спеціальні греко-уніатські гімназії в Холмі та Білій-Підляській. До складу комітету увійшов також професор Київської духовної академії, від жовтня 1864 р. директор Холмської шкільної дирекції Теофан Лебединцев (у 1880-ті рр. він став першим видавцем і редактором «Киевской старины», єдиного протягом чверті сторіччя друкованого органу української громадськості Наддніпрянської України). Саме заходи Лебединцева, який запрошував на вчительські посади своїх земляків, визначили місце народження автора «Історії України-Руси» й голови Української Центральної Ради.
За словами М. Грушевського, який присвятив холмському періодові родинної історії кілька абзаців у «Споминах», його батько Сергій, учитель духовної семінарії в Києві, прибув до Холма восени 1865 р., щоб «взяти місце учителя руського язика греко-уніатської гімназії (…) потім був управителем учительської семінарії». Через рік у сім’ї Сергія і Глафіри Грушевських, які повінчалися перед самим виїздом з Києва, народилася перша дитина.
У церковній метриці, датованій згідно з юліанським календарем, записано, що Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р., натомість хрещення відбулося через місяць – 16 (28) жовтня. Здавалося б, що найкращим місцем для хрещення майбутнього корифея української історіографії був би кафедральний Пречистенський собор у Холмі, зведений на фундаментах храму часів короля Данила. Та собор до 1875 р. залишався греко-уніатським, отже обряд хрещення здійснив настоятель православної церкви Святого Іоана Богослова, яка була побудована у 1840-ті рр. для російського військового ґарнізону, але пізніше при ній утворено міську парафію. Хресними батьками стали дружина Т. Лебединцева Юлія (з відомого київського роду Григоровичів-Барських; нар. 1839 р. – пом. 1868 р. у Холмі) та Федір Кокошкин, комісар комісії селянських справ у Красноставі.
Хрещення відбулося або в самій церкві, або поруч у приходстві. Більш заплутаним виявилося питання адреси проживання Грушевських у Холмі, де народився Михайло. Здавалося б, справа проста, адже на одному з житлових особняків неподалік від церкви Св. Іоана Богослова красується бронзова дошка з написом польською та українською мовами: «У цьому домі 17.ІХ.1866 року народився найвизначніший український історик і перший Президент Української Республіки Михайло Грушевський». Однак виявляється, що будинок був обраний наздогад, адже в друкованих «Автобіографіях» М. Грушевський своєї першої адреси не уточнює. Тому єдиною загальнодоступною підказкою довгий час залишався біографічний нарис його учня Івана Крип’якевича (до речі, сина вихідця з Холмщини), виданий 1935 р. В ньому Крип’якевич стверджує, що С. Грушевський «проживав у будинку духовної семінарії. Там і побачив світ Михайло». Така констатація зразу навіює думку про колишню греко-уніатську духовну семінарію, на вул. Миколайській (нині тут є загальноосвітній ліцей). Звісно, семінарський корпус для житлових потреб не підходить, звідки виник здогад, що родина Грушевських могла жити в адміністративних приміщеннях семінарії на нинішній вулиці Сенкевича. Вже у ХХ ст. на цьому місці були побудовані житлові будинки, саме тому на одному з них, означеному № 8, 1991 р. встановлено пропам’ятну дошку.
Натомість у зовсім інший бік скеровують нас «Спомини» М. Грушевського, які були написані ще 1918 р., але аж до 1988 р. залишалися в рукописі (та й пізніше, як видно, не дуже стали відомими). З них випливає, що історик прийшов на світ і провів перші три роки свого життя у зовсім іншому місці: «в піарських будинках, де містилась семінарія і мав своє помешкання мій батько». Безсумнівно, тут ідеться про будинок колишнього монастиря ордену піаристів та організовану ними на Люблинській вулиці школу для шляхетської молоді. Саме в цьому комплексі, монастирська частина якого підходила для житлових потреб, у 1860-ті рр. були улаштовані гімназія та вчительські курси, перетворені потім у семінарію (але вчительську, не духовну, як помилково написав Крип’якевич). Про влаштування тут службового помешкання для С. Грушевського згадує також Ф. Лебедицев у листах до брата. Нині частину цього будинку займає реґіональний Холмський музей. Отже це, можна сказати, символічний збіг, який відкриває можливість зорганізувати експозицію, присвячену видатному уродженцеві Холма, майже в його рідній домівці.
Холмський період у житті родини Грушевських завершився 1869 р., коли Сергій, здоров’ю якого не сприяв клімат Холмщини, зайняв посаду шкільного інспектора на теплому Кавказі. Ось і М. Грушевський образи з Холма не зафіксував у пам’яті й ніколи не відвідав міста свого народження. Однак Холмщину та інші реґіони, у яких будь-коли проживали українці, він ніколи не полишав поза своєю увагою. Бачимо це в «Історії України-Руси», публіцистичних статтях з періоду обговорювання холмського питання в російській Державній думі (1907–1912), а передусім у діяльності в 1917–1918 рр., коли він, як голова Української Центральної Ради, намагався захистити своїх земляків за Бугом державним кордоном Української Народної Республіки.
Пам’ятаючи про це, холмщани-українці, хоч їх нині горстка, вирішили не тільки пом’янути Грушевського словом, але й ушанувати пам’ятником. Саме з такою ініціативою виступило в середині минулого десятиріччя Українське товариство у співпраці з Посольством України в Польщі. У вересні 2006 р. з участю міської влади Холма та українського дипломатичного корпусу організовано врочисті заходи з нагоди 140-річчя від народження українського історика та політика, а також наукову конференцію «Холмщина на перехресті історії». Відтак у червні 2007 р. міська рада прийняла декларацію, в якій визнала доцільним «почати працю, пов’язану з ушануванням Першого Президента України Михайла Грушевського» і висловила надію, що «ініціатива ця буде сприяти дальшому примиренню та об’єднанню двох сусідських націй». У вересні 2010 р. здавалося, що справа ось-ось успішно завершиться, адже тоді посол України у Варшаві привіз до Холма макет пам’ятника, а влада міста виділила місце у скверику навпроти церкви Св. Іоана Богослова. Згідно зі складеним тоді планом, пам’ятник мав би бути готовий до відкриття у вересні 2011 р., тобто на 145-й день народження першого президента України (на думку істориків, яку я розділяю, це звання умовне).
Сьогодні, ближче вже до 150-річчя від народження великого українця, скверик перед холмською церквою і надалі стоїть пустий, та не чути, що ситуація має змінитися. Загуло й затихло, і можливо, швидше знайдуть прах Данила, ніж віділлють та поставлять пам’ятник Михайлові. З одного боку, не справилася тодішня влада в Києві, від якої важко було сподіватися визнання заслуг Грушевського, хоч як Кабінет Міністрів так і Верховна Рада України засідають саме на вул. Грушевського. З другого боку, у холмській пресі з’явилися думки про недоцільність установлення пам’ятника, підкріплені звинувачуванням Грушевського в антипольськості. На мою думку, так ставити питання недоречно, адже, по-перше, холмський пам’ятник повинен бути доказом не колишніх заслуг Грушевського перед поляками, а сьогоднішньої волі обох націй будувати добросусідські відносини. По-друге, ґрунт для конфліктних ситуацій, у яких Грушевський захищав права українського народу, створювали польські середовища, які відмовляли українцям в основних національних правах і зміцнювали свої позиції роздуванням антиукраїнської істерії, туман якої ще й досі не зовсім розвіявся.
Тому доводиться завершити статтю двома основними запитаннями. Чи нова влада в Україні, яка, до речі, з’явилася завдяки січневій «війні на Грушевського», буде спроможна продовжити покинуту своїми попередниками справу пам’ятника? Чи польська громадськість Холма зуміє подолати колишні стереотипи й національні упередження та перестане боятися українських акцентів у своїй історії? ■
