ГУТА-ПЕНЯЦЬКА: російське замовлення на антиукраїнську пропаґанду в Польщі?

(бг)ІСТОРІЯ2011-02-10

Після трансформації ПНР у сучасну Республіку Польщу питання дивізії „Галичина” російські спецслужби закинули в країну над Віслою, – говорить львівський історик Андрій Боляновський у розмові з Богданом Гуком.

„НС”: У Польщі немає наукових статей чи монографії про дивізію „Галичина”. Однак її проблема тут весь час міцно відчутна.
Андрій Боляновський*: У Польщі є публіцистичний памфлет про цю дивізію авторства Едварда Пруса, але про нього я говорити не хочу, бо трактую проблему як науковець. Серйозно ж: хоч і дивно, але в Польщі мало хто зацікавлений, щоб усе було згідно з формулою audiatur et altera pars (вислухай і другу сторону).

Польське суспільство майже взагалі не має інформації про українські дослідження в цій справі. Не йдеться про переконування, а про інформування польського суспільства стосовно позиції українців під час війни. Відповідальними за це є ті, хто в Польщі займається історичною політикою. Адже українські вчені мають тут напрацювання, які не є антипольськими чи антинауковими.

Радянська пропаґанда теж замовчувала створення дивізії „Галичина”.
-Під час ІІ Світової війни замовчувала, але потім, у період Холодної війни, уже явно її дискредитувала. Чому? На боці альянтів опинилося чимало колишніх громадян Польщі, західних українців. Радянський Союз був зацікавлений у тому, щоб їх назад повернути. Микола Бажан виступив 1946 р. в ООН і звинуватив дивізійників у злочинах. Поставив вимогу видати їх СРСР. Від того часу почалася публікація памфлетів, що їх виробляли різні автори, від Ярослава Галана починаючи; усе на замовлення та під контролем КДБ. Одним із сумнівних компроматів стала Гута- Пеняцька. Тут ішлося і про те, щоб не допусти ти українсько- польського зближення. Примирення між українцями і поляками у сфері національної пам’яті, подібне до французько- німецького, було прямою загрозою для СРСР.

У Польщі останніми роками відбувся „спалах пам’яті” про Гуту -Пеняцьку. У період ПНР про дивізію майже не згадувано.
-Це відбувалося тому, що тоді на сторожі польсько- українського незближення стояла ПНР, яка для дискредитування ідеї української самостійності використовувала УПА. Тому в цьому немає нічого дивного. Натомість дивізія, матеріал для пропаґанди важчого типу, була темою для КДБ. Його кадрові співробітники вишукували (а точніше вигадували або роздували до нечуваних розмірів) усі можливі й неможливі „факти” її причетності до якихось злочинів проти цивільного населення. Так само підшукували – а частіше підтасовували – „факти” про злочини литовських та латвійських формувань на боці Німеччини. У 80- х рр. відбувся „ренесанс” цих фальсифікацій, які значною мірою були необхідні для підкріплення офіційного міфу про „Велику Вітчизняну війну”, як одного з компонентів формування „радянської ідентичності єдиного радянського народу” у зв’язку з внутрішньополітичною кризою в СРСР.
Природно отже, що після трансформації ПНР у сучасну польську державу питання дивізії російські спецслужби закинули в Польщу. Завдяки КДБ нині окремі польські автори часто повторюють одну й ту ж недоведену інформацію про міфічні злочини, які нібито заподіяла також УПА чи батальйон „Нахтіґаль”. Сьогодні в наших західних сусідів тема дивізії „Галичина” надійно блокує повне польсько -українське зближення. Що б не говорити і не писати про те, що дивізія не причетна до подій у Гуті -Пеняцькій, то все таки в польських виступах та мас медіа нині й далі пов’язують її з траге дією цього села.

Чому Росія настільки зацікавлена в нагнітанні неґативної атмосфери навколо дивізії „Галичина”?
Часто натхненні Росією сучасні звинувачення на адресу українців, які під час ІІ Світової війни і після її закінчення воювали проти червоної Росії, викликані тим, що Європейський Союз засудив сталінізм і більшовицьку систему. Проти зрівняння нацизму (фашизму) з більшовизмом виступила Росія. Перший і головний інформаційний удар був скерований проти країн Балтії, які ініціювали засудження сталінізму Європою та вказували на СРСР як на країну -окупанта. У відповідь Росія почала звинувачувати військовослужбовців балтійських формувань на боці Вермахту в масовому колабораціонізмі з нацистами, винищуванні євреїв тощо. Спалахнула інформаційна війна, одним з елементів якої є також Україна. Росія внесла пропозицію засудити нацизм у всіх його проявах, тобто також оголошено колабораціоністськими збройні формування на боці Німеччини під час ІІ Світової війни – наприклад, дивізію „Галичина”. Однак Європейський Суд не був схильний засуджувати тих, які були насильно залучені до військ СС або не брали участі в злочинах. Усе- таки Росії далі залежить, але не так на засудженні дивізії „Галичина”, як на формуванні образу „українських колабораціоністів” з усіх, хто воював проти більшовицької Росії та сталінського режиму, і замовчуванні інформації про масову військову співпрацю майже 400 тис. росіян із гітлерівською Німеччиною під час німецько- радянської війни. 2003 р. відбулося штучне нагнітання пристрастей навколо трагічних подій на Волині 1943 р., мета яких була одна – відвернути увагу польських політиків і громадськості від злочинів більшови цької Росії в Катині, оскільки саме тоді випало 60 річчя від того часу, коли весь світ дізнався правду про вбивство польських офіцерів співробітниками НКВС. Так само тема приписаних сформованій з українців 14 й дивізії Ваффен -СС „Галичина” і насправді не скоєних нею злочинів принципово важлива деяким російським „політтехнологам історичної пам’яті” для того, щоб вона „затьмарила” дійсно скоєні й доведені масові вбивства польського цивільного населення бійцями 29 ї російської дивізії військ СС (більш відомої як „бригада Камінського” – за ім’ям її командира, який, до речі, був поляком) під час придушення Варшавського повстання в серпні 1944 р. Це, у свою чергу, повинні розуміти всі ті українці та поляки, які досі не усвідомили значення штучного нагнітання пристрастей щодо дивізії для загострювання українсько -польських відносин, а не їхнього поліпшення. А це поліпшення є неминучою геополітичною необхід ністю для двох сусідніх народів, по в’язаних тісними історичними, культурними й політичними зв’язками від найдавніших часів до сьогодення.

*Андрій Боляновський – історик, працівник львівського Інституту українознав ства НАНУ, автор монографій „Дивізія „Галичина”. Історія” (2000) та „Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945)” (2003). Живе у Львові.

„Наше слово” №7, 13 лютого 2011 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*