Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №20, 2020-05-17

Розмова з Дарією Антошко – керівницею товариства «Майстерня».

Товариство «Майстерня Кошалін» – це новостворена організація, яка гуртує українців навколо культурних ініціатив. Існує воно лише декілька місяців, але вже об’єднує немало дітей та батьків як з Польщі, так і з України.

Дарія Антошко з чоловіком Павлом та синочком Стефанчиком

Звідки взялася ідея відкрити «Майстерню» в Кошаліні?

В основу цього рішення лягла ідея організації українського садочка. Саме навколо неї в місті об’єдналася ініціативна група батьків, що пробувала втілити цей задум у життя. На жаль, тоді з огляду на різні причини не вдалося відкрити садочок, тим не менше під час зустрічей з батьками ми зрозуміли, що нам та нашим дітям кожного дня потрібна певного роду інтеграція. Отже, з думкою про дітей молодшого віку, яких зараз у Кошаліні – кілька десятків, ми від ідеї створення українського садочка наприкінці минулого року перейшли до гуртування у неформальне товариство «З любові до дітей». У рамках цього товариства ми проводили для наших малюків у приміщенні греко-католицької церкви різноманітні майстер-класи. Згодом, аби можна було збирати на нашу діяльність гроші, вирішили зареєструвати товариство офіційно – так на базі діючого вже при греко-католицькій церкві товариства «Потік» виникла «Майстерня».

Чим займатиметься ваше товариство?

Ми вже провели для наших дітей та їхніх батьків низку заходів. Насамперед для всіх охочих ми влаштовували різноманітні майстер-класи, також зробили вертеп, різдвяний та великодній ярмарки. З огляду на пандемію коронавірусу великодній ярмарок ми провели онлайн. Крім того, вперше у Кошаліні організували для батьків «вишиванкову» забаву, на яку майже всі одягнули вишивані сорочки, а церковний зал прикрасили вишиваними рушниками. Ми хочемо, аби наші заходи були справді українськими, тому я особисто дуже задоволена організацією саме цього свята. Туди прийшло багато осіб, ми розважалися майже до світанку, і більшість з нас між собою розмовляла українською, навіть попри те, що там були змішані польсько-українські подружжя. Під час забави ми мали можливість поспівати українські пісні, потанцювати та поспілкуватися у власному колі. Може здаватися, що це простий захід, однак саме у «простоті» ми знаходимо нашу глибину. За зібрані під час події кошти хочемо силами членів «Майстерні» пофарбувати церковний зал та поміняти у ньому освітлення. Також ми готувалися до шевченківських свят, однак через пандемію мусили відмінити концерт. Під час великодніх свят наші діти мали приготувати до виступу гаївки, вже у травні ми хотіли організувати наступну забаву, також у планах є відзначення річниці незалежності України.

Ми розробили справді широкий план діяльності, і я дуже жалкую, що в час пандемії не можемо його реалізувати. Намагалися, аби кожного місяця була проведена якась акція. Ми подали до маршалківського управління проект «Разом:  вокал, музика, танець та рукоділля – з’єднуємо покоління»​ на дофінансування майстер-класів зі співу та виготовлення виробів. У рамках занять з рукоділля батьки, зокрема, пошиють для дітей костюми, а діти виготовлять намисто. Проте наша «Майстерня» не залежить від державних коштів, зараз ми здебільшого самі оплачуємо наші заходи або придумуємо різні способи збирання грошей (підготовка вертепу, організація ярмарків та інші інціативи). Можливо, у цьому полягає наш успіх. Незалежно від фінансування, насамперед ми зосереджуємося навколо заходів, які нас зближують і потрібні саме нам.

Ти сама – мама малого Стефанчика, тож діти відіграють велику роль у вашому товаристві.

Справді, все, що ми робимо, робимо саме з любові до дітей. Але й не забуваємо про себе, тобто батьків. Тому в різноманітних майстер-класах беруть участь не тільки діти, але й батьки, які також хочуть інтегруватися. Коли діти граються, батьки можуть поспілкуватися за чаєм чи кавою.

Сьогодні у Кошаліні живе й працює близько десяти тисяч українців з України, які дуже часто стоять осторонь Об’єднання українців у Польщі, найбільшої організації, яка згуртовує тут нашу громаду. Яким чином ви залучаєте цих людей до свого товариства?

Важко сьогодні сказати, скільки новоприбулих українців залишиться у нашому товаристві, оскільки ми існуємо всього декілька місяців. Однак тішить, що ті, хто хоч раз взяли участь у наших майстер-класах, згодом повертаються до нас. Можливо, так відбувається тому, що товариство ми заснували спільно – українці з Польщі та українці з України. Це ініціатива всіх українців, які хочуть проводити разом час і знайомитися ближче. Думаю, в цьому наша сила та перевага. Можливо, через те, що наше товариство не має багатолітньої історії, ніхто не має відчуття, що він мусить до когось приєднуватися. У нашому середовищі ніхто не почувається більш чи менш важливим, ми всі рівні і всі хочемо бути разом.

Буває, у ці важкі часи ми зустрічаємо новоприбулих людей, що потребують нашої допомоги. До моєї книгарні «Literka» часто заходять українці, які під час розмови зізнаються, що якраз шукають роботу, оскільки попередній роботодавець їх звільнив, або вони не можуть працювати через тимчасове закриття робочих місць. Зрозуміло, що нам не вдасться допомогти усім потребуючим, оскільки в нас немає ні відповідних фінансів, ні достатньо волонтерів, але якщо допоможемо навіть декільком особам, то будемо щасливі. Ті люди, яким ми допомагаємо, згодом також приєднуються до нашої «Майстерні».

Дуже часто у нас певні речі немовби «самодоповнюються», зустрічаються люди і проекти. Одного дня виявилося, що нам пощастило – серед нас є талановита пані Віка, яка готова керувати хором. Або, скажімо, ми вирішили робити майстер-класи – і через деякий час у моїй книгарні я зустріла пані Аллу з України, яка в Кошаліні живе вже декілька років. На батьківщині вона якраз викладала трудове навчання, а тут дуже тужила за своєю роботою і мала багато цікавих ідей. Отак ми отримали вчительку для майстер-класів, а пані Алла змогла реалізувати свій неймовірний талант. Коли людина чогось дуже хоче, то знайде спосіб реалізації своїх задумів, і кошти на це знайдуться.

Дуже часто у товаристві ми організовуємо невеликі заходи, які потребують не багато грошей, а підтримки зацікавлених. Зазвичай ми збираємо людей, яких об’єднують спільні цінності, вслухаємося у їхні потреби, а потім спільно проводимо захід. На мою думку, організовані нами акції не завжди мусять бути розраховані на багатотисячну публіку, яка дуже часто по-споживацькому підходить до культурних подій. Насамперед захід має відповідати нашим потребам.

Якби ти мала назвати ті цінності, які вас єднають, то…

Для мене головною цінністю є те, що, незалежно від того, де ми народилися, всі ми є українцями, і нас об’єднує саме любов до української культури і традицій. Ми хочемо плекати рідне, незалежно від нашого віросповідання. Зараз ми зустрічаємося у приміщеннях греко-католицької церкви, але до нас приходять і українці православного віросповідання. І всі разом ми знаходимо спільну мову. Головне, що ми українці.

Сьогодні у час пандемії культурне життя переноситься до інтернету. Думаєте організувати якісь культурні заходи онлайн?

Це цікава думка. Нещодавно я розмовляла з Мирославом Сидором, моїм заступником, і дуже йому жалілася, що не вдалося нам організувати шевченківський концерт, в якому були задіяні діти та їхні батьки як з України, так і Польщі. Готуючи його, ми дуже зблизилися, тож шкода, що не вдалося його організувати. Задумуємось, чи не провести його онлайн. Варто говорити з людьми, оскільки під час розмов народжуються нові ідеї. (На час виходу газети редакції стало відомо, що товариство «Майстерня» вирішило провести концерт онлайн – прим. ред.).

Фотоф з архіву Дарії Антошко

Поділитися:

Схожі статті

Єлизавета Томчук: «Робота в дитячому ансамблі – це велика відповідальність для керівника»

Людмила Лабович ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №26, 2020-06-28 Ансамбль пісні і танцю «Ранок» є візитівкою підляських українців та найбільшим гуртом, що об’єднує дітей і молодь,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*