Степан Мігус ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-01-22
Я вітаю отця декана Івана Лайкіша з закликом, винесеним у заголовок його листа, поміщеного в №52 “Нашого слова” – “Тихіше над домовиною” http://nslowo.pl/content/view/299/95/. І як дивно, саме тиші над багатомільйонною могилою жертв Голодомору хотіли б і Росія, і Ізраїль, і ще деякі їхні прибічники. Тимчасом ініціатор вшанування пам’яті жертв найстрашнішої в історії українського народу трагедії, президент України Віктор Ющенко, прагнув, щоб про цей злочин проти людства було якнайголосніше. Цього хотіли й хочуть українці. Бо скільки ж іще мовчати і лише тихцем молитися?
Щоб розповісти на весь світ про найбільший геноцид, свідомо вчинений Москвою, організовано по всьому світі акцію “Незгасима свічка”, яка розпочала свою мандрівку від Австралії, проходила по всіх континентах, потрапила також на Вармію та Мазури, куди її привезли політики, депутати Сейму РП, єдині парламентарії, присутні на скорбній ході в Ґлотові. І хоч знайшлося багато часу для промови представниці вармінсько мазурського воєводи, який надав патронат скорбній події, але часу, щоб особисто на неї прибути, не знайшов, то для одного з двох депутатів, ініціаторів акції “Незгасима свічка”, не знайшлося навіть двох-трьох хвилин. А Ви ж, отче, питали одного з них, чи схоче взяти слово, але коли довідалися, що це буде депутат Мирон Сич, просто не попросили його виступити. Не треба кривити душею і ставити питання, “чи політик, запрошений на молитву, завжди мусить промовляти?”. У ті хвилини скорботи, молитви і сліз Вам слід було б стати понад своїми упередженнями, яку причину вони б не мали.
І все було б гаразд.
Сповнений подиву для Вашої всебічності й обізнаності, дякую Вам за науку, як писати статті. Вибачайте, що не віддячу Вам тим самим і не буду вчити Вас любові до ближнього. Кожен повинен робити своє з відданістю справі.
“Наше слово” №4, 25 січня 2009 року {moscomment}
