Анастасія КанарськаКУЛЬТУРА2009-08-26

{mosimage}

Що може бути прекраснішим від історії любові, виспіваної голосом, схожим на всі дива світу, ніжним і трагічним водночас, сильним і безсилим, голосом, який увібрав у себе всі відтінки людських почуттів та усі барви світу?! Вам здається, що такого голосу просто немає? А він є, колись ним, мабуть, володів міфічний Орфей, тепер цей голос ожив в особі унікальної української співачки, заслуженої артистки України Наталії Дацько. Саме заради неї варто було взятися за постановку французької редакції “Орфея і Еврідіки” німецького композитора Крістофа -Віллібальда Глюка.

То ж мав рацію заслужений діяч мистецтв України, генеральний директор та художній керівник Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Тадей Едер, коли задумав створити такий неповторний проект.
Твір вишуканий, він став першим кроком театру до пізнання світової опери XVII століття, яка уособлює перехід від бароко до класицизму. В історію світової музики Глюк увійшов як реформатор опери. Для нього найважливішим було поетичне слово, музика для композитора була наймогутнішою силою, яка укріплювала поезію і найяскравіше відтворювала поетичні почуття. К.-В. Глюк вдався до власної інтерпретації давньогрецького міфу: він дає нам шанс повірити в безмежну силу кохання, у його версії сила любові Орфея перемагає смерть. Еврідіка не гине – над почуттями закоханих змилосердився Ерос (лібрето – Р. Кальцабіджі). У львівській версії опери “Орфей і Еврідіка” в постановці заслуженого діяча культури Польщі Збіґнева Хшановського Орфей стає центральною постаттю на трагічному шляху до воскресіння любові. Режисер знайшов в особі Наталії Дацько вірного однодумця і найточнішого інтерпретатора своїх ідей та музики К.-В.Глюка. Співачка своїм голосом охоплює весь безмежний простір львівської опери, справді видається, що від її голосу оживає каміння і стихає море, що її голос зачаровує пекельні сили Аїда, її голос здатний розчулити добрі й злі сили в усіх світах, її голос – це осанна любові. Важко повірити, що талановита артистка більшість років свого творчого шляху провела за межами України та рідного Львова – бо їй не було місця в межах творчих колективів. Так, ми не вміємо цінувати обдарованих людей, то ж їх завжди чекають інші світи.
Наталія Дацько закінчила вокальне відділення Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка, клас – народного артиста СРСР Павла Кармалюка, 1987 р. стала володаркою ґран- прі Марії Каллас (Греція), 1988 р. – володаркою премії ім. Етторе Бастіаніні (Італія), переможцем конкурсу “Вердівські голоси” (Італія). Потім було стажування в театрі Ла Скала (Італія). У 1987-1989 рр. вона навчалася в Музичній академії Карло Бергонці (Бусетто), відтак (1989 р.) відбувся оперний дебют співачки в театрі Форум (Голландія) в партії Елеонори в опері “Трубадур” Дж. Верді. 1989 р. мало місце концертне виконання “Пікової дами” П. Чайковського в Большому залі Московської консерваторії з участю Ірини Архипової, Д. Хворостовського, О. Ведернікова, В. Тарищенка, під диригуванням В. Фєдосєєва. У 1990-1993 рр. Н. Дацько працювала солісткою Оперного театру в Ґраці (Австрія), а далі була активна концертна діяльність у країнах Європи та Азії. 1995 р. відбувся сольний концерт співачки в Большому залі Московської консерваторії, дебют у Большому театрі (Москва) в партії Лізи в опері “Пікова дама” П. Чайковського. З цього року вона бере постійну участь у фестивалях “Ірина Архипова представляє”. А відтак – 1996 р. – це вже сольний концерт у Вітмархолі (Лондон, Англія), 1997 р. – виступ у концерті, присвяченому пам’яті Федора Шаляпіна в Карнеґі-хол (США), 1998 р. – турне Польщею та Словаччиною.
Від 1998 до 2005 р. Н. Дацько працювала солісткою Єкатеринбурзького театру опери та балету. Як солістка цього театру вона відбула турне Іспанією з аріями з опер російських композиторів, 2001 р. взяла участь у концерті “Viva, Verdi!” у Львові, присвяченому приїздові папи Івана Павла ІІ в Україну, і в Міжнародному фестивалі “Марія Бієшу запрошує”. Співачку 2002 р. нагороджено срібною медаллю та премією фонду Ірини Архипової “За визначні заслуги в музичній культурі”, цього ж року з Пермським театром опери та балету вона гастролювала у Швейцарії та Німеччині, а потім були гастролі у США, Німеччині, Італії, Іспанії… І нарешті рішення – всупереч усім обставинам повернутися додому. 2006 р. Н. Дацько стає солісткою Львівського будинку органної та камерної музики, а згодом – солісткою Львівського національного академічного державного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької.
Львівський глядач має неймовірну приємність насолоджуватися її голосом. Як і голосом народного артиста України Степана П’ятничка, якого доля протягом багатьох років також носила світами. Де він тільки не співав! Лише не вдома, бо західні імпресаріо забороняли співати без відповідної оплати в Україні, а знайти спонсорів на рідній землі було неможливо, то ж тішилися його голосом американці, португальці, німці, австрійці… Можливо, саме фінансові проблеми гонять наших виконавців за межі рідної землі, бо ніколи оперні співаки в Україні не отримували заробітку відповідно їхньому унікальному талантові, а світ завжди колек ціонував найкращі таланти в найкращих театрах світу. Україна ж завсіди славилася своєю співучістю. То і можна вважати дивом, що своє п’ятдесятиліття Степан П’ятничко відсвяткував у Львові, співаючи в “Трубадурі” Джузеппе Верді партію графа, а партію Азучени виконувала Н. Дацько. Це був справжній подарунок для правдивих шанувальників оперного мистецтва. Як довго Львів ішов до цього щасливого дня! А скільки ще українських співаків виспівують свою творчу долю у світах?! Чи причина лежить тільки в економічній площині? Хоч і як сумно це визнавати, причина в тому, що культура в Україні стоїть на останньому місці. Вона в більшості своїй не цікавить ні посадовців, ні пересічного громадянина. Якщо говорити про Львівський театр опери та балету ім. С. Крушельницької, то, з одного боку, йому б гріх було жалітися на відсутність глядача, з другого боку, сумно усвідомлювати, що основну публіку, особливо у вихідні дні, складають іноземні туристи та відпускники, яких привозять з курортних міст – Трускавця, Моршина, Великого Любеня… Чи виросте з часом глядач, який зуміє посправжньому поцінувати оперне мистецтво? Відповісти на це запитання дуже важко, бо українські малята виростають у середовищі, яке буквально “окупувала” так звана попса, і треба мати надзвичайно чутливе серце, щоб самому дорости до розуміння оперного мистецтва. Отже, не тільки бажання грошей та слави “виганяє” українських митців за межі рідної землі, але пошук чутливого слухача, який розуміє цю сізіфову працю.
Ще один український оперний співак, який працює за кордоном, – це Андрій Шкурган. У його репертуарі 35 провідних оперних партій, інтерпретації камерної музики, народних пісень (усі твори виконує в ориґіналі: українською, італійською, німецькою, польською, французькою, чеською, російською мовами). Співак 2000 р. став лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка. 1989 р. закiнчив Львiвську консерваторiю в класі народного артиста України I. Кушплера (солоспiв), заслуженої артистки України З. Максименко (камерний спiв), професора О. Грицака (оперний спiв), народного артиста СРСР О. Гая (акторська майстернiсть). Пiд час навчання Андрiй здобував переконливi перемоги в конкурсi iм. С. Крушельницької в рамках Першого фестивалю оперного мистецтва iменi С. Крушельницької у Львовi та на Всеукраїнському конкурсi вокалiстiв iм. М. Лисенка. Працював у ансамблі пісні і танцю “Верховина” в Дрогобичі, потім став солістом ансамблю пісні і танцю “Галичина” у Львові. Згодом, коли йому не знайшлося місця на сценах українських оперних театрів, викладав вокал у музичному училищi та став солiстом Чернівецької обласної фiлармонiї. Після перемоги на конкурсі ім. Ади Сарі (Польща) А. Шкургана запросили працювати до Великого театру м. Лодзі, співав в оперних театрах Вроцлава і Битома. Працював за контрактом у США. Від 1995 р. – соліст Національної опери у Варшаві. Саме в Польщі він знайшов цього вдячного глядача, який розуміє його і цінує глибинність його унікального голосу.
Роками у світах співає народна артистка України Вікторія Лук’янець, і австрійці мають вже повне право вважати українську співачку національним надбанням Австрії. Віднедавна солісткою Віденської національної опери є колишня львів’янка Зоряна Кушплер. Після закінчення Львівської музичної академії в класі вокалу у свого батька, народного артиста України, професора Ігоря Кушплера, продовжувала навчання в Гамбурзькій музичній академії в класі проф. Ю. Бекманн. З. Кушплер є лауреатом декількох міжнародних конкурсів, зокрема, 2000 р. здобула першу премію на конкурсі Баварського радіо і телебачення (АРД) у Мюнхені. Звідти і почалася інтернаціональна кар’єра співачки. З. Кушплер співала на оперних сценах Праги, Кельна, Берна, Ґраца, Мадрида, Парижа, Шанхая, Тайвані та Сінгапура, а з 2007 р. є солісткою Віденської національної опери.
І це лише вершина айсбергу. Мабуть, довелося б писати монографію, щоб згадати всіх українських співаків, які співають у світах і приносять славу іншим країнам. Чи вони часто згадують про свій рідний край? Чи чекають їх в Україні? Відповісти важко, завжди знайдеться безліч причин, через які українським геніям немає місця в рідному краю, і перша з них буде економічна, особливо тепер, у час економічної кризи. Хтось таки повертається, як Володимир Гришко, на персональному сайті якого задекларовано: “Повернувся, щоби допомогти Україні”. Хотілося б, аби поверталося більше, бо джерело їхнього таланту струменіє в Україні.

“Наше слово” №35, 30 серпня 2009 року {moscomment}

Світлина з офіційного сайту Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*