Голоси села і факти – історія однієї (не)забутої каплички

Кася Комар-Мацинська ■ РЕПОРТАЖ ■ №44, 2019-11-03

– Ви теж про цю капличку питає? Не розумію, що там з нею не так. Трохи тріснула, як її переставляли, та й усе. Може, цю діру навіть можна якось заліпити, або взагалі обліпити її пінопластом, зафарбувати і буде все нормально.

Перше враження

Поздяч (українська назва; з 1977 року місцевість перейменовано на Лешно – ред.) – це гарне село, розташоване у ґміні Медика перемиського повіту. Тут переважають охайні краєвиди: зграбні хатинки з квітчастими городами по обидва боки дороги, дерева, плотики, велика дерев’яна церква з другої половини XVIII століття, яка сьогодні служить за римо-католицький костьол. Одразу за нею – невеличка площа з автобусною стоянкою та магазином відомої мережі. Саме тут стоять два відновлені хрести з написами старослов’янською мовою. Один походить з 1905 року, другий встановили після завершення І Світової війни. Якщо поїхати дорогою далі, до однієї з окраїн села, у затишному його закутку можна побачити малу дерев’яну церкву.

Поздяч до 1947 року не був повністю виселений. Частину мешканців українського походження врятував тодішній римо-католицький парох, який переписував інформацію про хрещення у метриках. Декілька таких родин живуть у цьому селі до сьогодні й намагаються зберігати пам’ять про українську культурну спадщину регіону.

Належать до неї, серед іншого, чотири каплички, зведені ще у першій половині ХХ століття. Дві з них (муровані) місцеві мешканці з ініціативи війта власними силами відновили декілька років тому. Третя (єдина дерев’яна) – у доброму стані, вона стоїть біля греко-католицької церкви і зберігає свій східнохристиянський характер. Четверта стала нещасною героїнею локального конфлікту, а принагідно – приводом до написання цієї статті.

Голоси села

– Вони хотіли як краще – ну, ті, що цю капличку перетягли. Щоб до неї легше було добиратися. Хто би там на середину поля ліз? А якби стояла при дорозі, то і з ксьондзом під час ходи на Boże Ciało (Свято Тіла і Крові Христових – повна назва – ред.) її можна було би відвідати. Я навіть скажу вам, що кілька днів тому переходила біля неї і зупинилася помолитися. Раніше цього не робила, бо по болоту йти – чоботів шкода.

– Чи хтось цікавився нею, коли стояла в полі і руйнувалася? Ні. Двері відпали, всередині бардак. А зараз – велика проблема. Хотіли хлопи впорядкувати справу, і все. Вже їм майже вдалося, новий фундамент залили. Але як стягали капличку з бляхи, на якій її переносили – вона їм взяла і тріснула.

– То когось треба питати про дозвіл, раз це на приватній землі стоїть?

– Нам ішлося про те, аби цю капличку відновили, як і решту. Маємо прекрасні дві інші святині, придивіться – одна з Архангелом Михаїлом, при в’їзді до села. Які там хрести були? Ну – звичайні, хрест як хрест. А може, зовсім хрестів не було?

Фактаж

Капличка, про яку йдеться, стояла приблизно на середині ділянки номер 610, на краю села Поздяч. Як встановила комісія воєводського реставратора пам’яток архітектури і мистецтва з Перемишля – 31 серпня 2019 року орендар землі, на якій знаходився об’єкт, за допомогою власної техніки переніс капличку з південно-західної частини ділянки у північно-східному напрямку – до місця перетину з польовою дорогою. Під час перенесення капличка сильно постраждала. На її стінах з’явилися тріщини, був знищений фундамент, відпала частина карнизу.

Споруда є пам’яткою архітектури місцевого значення. Вона вписана до ґмінного списку таких об’єктів, але не зафіксована у загальнодержавному реєстрі. Капличка – проста конструкція з червоної цегли, покрита білим тинком; має двосхилий дах, на вершині якого знаходиться кутий хрест у східному стилі. На основі зібраної архівної документації вдалося встановити, що об’єкт походить з початку ХХ століття, проте важко визначити, у якому саме році, ким та з якою метою він був побудований. Можна зробити висновок, що капличці – близько ста років. На жаль, нічого не відомо про її внутрішнє оформлення.

Розташування будівлі на середині поля не є випадковим. За часів, коли її зводили, саме там проходила дорога до села, від якої сьогодні вже немає сліду.

Ані власник, ані орендар не зверталися до реставратора по дозвіл на перенесення споруди. Це означає, що вони вчинили самоуправство щодо пам’ятки архітектури.

Голоси села – Роман Феснак

– Не можу собі пробачити, що я так пізно це помітив. Тими днями я мав багато роботи біля хати, то не ходив дорогою, яка проходить біля каплички. Проте побачивши, що сталося, я відразу спробував з’ясувати, хто це зробив, та повідомив відповідним органам. Це правда, що дві каплички в селі нещодавно відреставрували. На жаль, під час цього ремонту, а радше перебудови, з них зняли наші східні хрести, тож їхній первісний характер був втрачений. Це – простенькі споруди, але водночас – невід’ємна спадщина нашої землі, об’єкти, яким більше ста років, пам’ятки архітектури. На наших очах стирають чергові українські чергові сліди з цієї землі. Те, що такий сценарій повторюється, викликає тривогу – що це робиться без дозволів, у власний спосіб. Руйнація – це, як бачимо, сумні наслідки таких дій.

Фактаж

3 вересня війт ґміни Медика, на територій якої знаходиться село Поздяч, звернувся до перемиського реставратора з проханням про професійні рекомендації щодо ремонту об’єкта. Згодом, 16 вересня, мешканець села, українець Роман Феснак повідомив про знищення до воєводського управління збереження пам’яток та до прокуратури.

На основі висновків комісії та протоколу, складеного під час огляду місця події 24 вересня (за участю представника ґміни Медика та за відсутності власника та орендаря ділянки) стан каплички оцінили як дуже поганий. Він становить загрозу для безпеки тих, хто вирішить користуватися спорудою. На думку реставратора, капличку треба буде перемурувати, максимально використовуючи старі елементи та маючи на меті повернення їй первісного вигляду. Працівник Офісу реставрації пам’яток (пол. Biuro Konserwatora Zabytków) наразі займається підготовкою рекомендацій щодо реконструкції споруди. На його думку, капличку треба буде також повернути на її первісне місце. Однак остаточного рішення у справі ще немає.

Голоси села

– Я різні книжки читаю, цікавлюся тим. В одній я вичитала, що каплички не були поставлені лише для Бога. Вони були ніби сторожами на окраїнах села, тобто виконували охоронну функцію, у них якісь розвідники стояли на варті.

– Ці каплички ставили люди, коли приїжджали з Америки – багаті господарі мали гроші й дякували за щасливе повернення додому. Або ж дякували за іншу благодать – одужання чи щось таке.

– Усі ці каплички бережуть в’їзди до села, їх навмисне ставили при дорогах, аби відганяли від місцевих осель всяке лихо. Це був захист від хвороб, нападів і загроз.

Реставратор

– Якби не те, що мешканці повідомляють про такі самовільні дії, ми просто не знали би про багато речей, які відбуваються в регіоні. У нас немає працівників, які би патрулювали територію, але коли вже є повідомлення, ми зобов’язані довести справу до кінця, – пояснює Александер Буш, працівник Перемиського воєводського управління збереження пам’яток. – Ситуація в Поздячі, на жаль, не є винятком, нещодавно ми дізналися про знищення надгробної каплиці в селі Кальників, у ґміні Стубно. Там без дозволу зняли дах – а все це кладовище внесене до державного реєстру пам’яток. Тому справа – доволі серйозна, про неї знають також поліція та прокуратура.

Господар

– За кільканадцять років своєї управлінської діяльності я відремонтував дванадцять капличок. Ми робимо це власними силами і засобами, аби було вміло, дешево та солідно. Відновлені каплички витримають наступні 200 років, – розповідає війт ґміни Медика Марек Івасєчко. – Люди в нас так живуть, є побожні – носять квіти, ставлять свічки. Ці дві каплички в Поздячі відремонтовані з моєї ініціативи. Пам’ятаю, що український хрест з тієї каплиці, що стоїть на кінці села, був знищений – пошкодили цю додаткову поперечку. Тому ми вирішили його замінити, а старий закріпили в конструкції нового даху. Я вже, чесно кажучи, не міг дивитися, як ця остання капличка стоїть покинута на середині поля. Сільськогосподарська техніка могла ненавмисне її рознести. А посеред поля була також ціла родина Божих Матерів – у кого була непотрібна статуя, той її приносив. Так воно не могло лишатися, тому я розумію тих, хто вирішив пересунути капличку. Тож я також пішов до реставратора і попросив про рекомендації. Про кошти прошу не турбуватися, зробимо все як треба.

Голоси села

– Сюди нас всіх звезли, ми немісцеві. Я, наприклад, походжу з Маринки-Польської (неіснуючий присілок Медики). Перед хатою, де живу, стояв дерев’яний український хрест, що так багато тих поперечок має. Але він зогнив, і ще мій батько на його місце поставив нормальний, польський хрест. Ну, а коли батьків хрест також зогнив, я поставив такий самий, чого мав би я ставити інший?

***

Голоси села: дві продавчині з магазину, дружина орендаря і власник землі, на якій стоїть капличка, друг власника.

Факти встановлені на основі розмови з керівником відділення реєстру і документації пам’яток архітектури і мистецтва в Перемишлі – Вєславою Влязло. Пан Александер Буш нині займається підготовкою відповідних рекомендації щодо ремонту каплички.

Війт ґміни Медика Марек Івасєчко під час розмови 23 жовтня зобов’язався знайти кошти на відновлення каплички згідно з рекомендацією реставратора.

Про втручання журналістів попросив Роман Феснак.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*