Генерал Павло Шандрук у міжвоєнний період (1920–1939 роки)

Ярослав СередницькийІСТОРІЯ№10, 2013-03-10

Павло Феофанович Шандрук народився 28 лютого 1889 р. в с. Борсуках Кременецького повіту Волинської губернії (нині – Лановецький р-н Тернопільської обл.). Отримав освіту в гімназії в Острозі, Історико-філологічному інституті в Ніжині та 3-й Олексіївській офіцерській школі в Москві. У грудні 1917 р. штабс-капітан П. Шандрук прибув до Харкова, де під час заколоту робітники знищили біля 6 тисяч офіцерів. Виїхавши до Лубен, П. Шандрук у складі українського підрозділу відбив наступ червоних. У січні 1918 р. його частина влилася в Окремий запорізький загін ген. Зубара/Олександра Натієва. Далі підполковник і полковник П. Шандрук командував бронепоїздом, Окремим куренем, 9-им стрілецьким полком і 7-ю бригадою 3-ї Залізної дивізії полк. Олександра Удовиченка.

SHandrukУ вересні 1920 р. 7­ма бригада полк. П. Шандрука форсувала Дністер і Збруч у польсько-українському наступі після розгрому військ ген. Михайла Тухачевського під Варшавою та відзначилася в боях проти більшовиків у самостійному листопадовому наступі Армії УНР на Жмеринку і Вапнярку. Після важких боїв Армія УНР під натиском численніших сил противника відступила 21 листопада 1920 р. за Збруч на територію Польщі.
Ген. П. Шандрук так характеризував позицію Антанти: «Світ зазнав великої шкоди внаслідок русофільських тенденцій та політичної короткозорості Жоржа Клемансо, Девіда Ллойд-Джорджа, Уїнстона Черчілля. Вони поховали справу української свободи та створили більшовицьку владу… Українській нації, що потопала в крові, відмовлено в матеріальній, технічній і навіть у медичній допомозі. Це було однією з основних причин перемоги наших ворогів, а зовсім не брак нашої віри в перемогу або небажання йти на пожертви…».
По інтернуванні в Польщі ген. П. Шандрук у складі 3-ї Залізної дивізії перебував у таборі №10 у місті Каліші. Був комендантом табору, організовував початкову школу, викладав у таборовій гімназії ім. Тараса Шевченка, Школі підхорунжих, розвивав військову науку. Таборова газета «Залізний стрілець» 1921 р. опублікувала його праці «Життя дивізії. Військовий огляд», «Оборона на розтягнутому фронті і відбиття кінних атак», «Повзуни (танки – ред.) та їх значіння в бою», «Червоний генерал і його кіннота» (про Семйона Будьонного), «Червона армія в Росії в 1920 р.», а газета «Нове слово» – «Про відносини старшини і стрільця».
Звання генерала-хорунжого полк. П. Шандрук отримав у грудні 1922 р. Від 1923 р. виконував обов’язки керівника відділу Українського центрального комітету (УЦК) в Лодзькому воєвідстві, а в 1923–1924 рр. разом із генералами Віктором Кущем і Миколою Капустянським та екс-прем’єром Уряду УНР В’ячеславом Прокоповичем редаґував у Каліші військово-науковий часопис «Табор». Часопис описував операції минулої війни й нову техніку – танки, артилерію, авіацію, готував до майбутніх баталій, характеризував життя Українського війська на еміґрації. Перу ген. П. Шандрука належали статті «Думки про еволюцію тактики піхоти», «Паніка на війні» тощо. Він 1925 р. брав участь в організуванні Військово-історичного товариства і підготовці до друку матеріалів з історії Українського війська для першого числа часопису «За Державність».
Низку публікацій – «Симон Петлюра – творець і вождь українського війська», «Роль українського війська у справі поширення національної свідомості», «Армія УНР в літній кампанії 1920 р.» надруковано у 1927–1935 рр. у Варшаві та Парижі. Український науковий інститут у Варшаві 1933 р. видав упорядковану ген. П. Шандруком збірку звітів Генштабу Армії УНР «Українсько-московська війна 1920 р.». Військові часописи опублікували статті «Організація українського війська на Поділлі з початком 1920 р. і наступ на Могилів» (Bellona, 1928); «Збройні дії українського війська у війні 1920 р.» (Polska Zbrojna, 1930); «Ґенеза польсько-української угоди» (Wschód, 1935).
Після травневого перевороту 1926 р. та повернення до влади маршалка Юзефа Пілсудського українські кола посилили військову роботу. У березні 1927 р. організовано Таємний штаб Військового міністерства УНР, а в серпні – Генеральний штаб Армії УНР, де від 1927-го до 1936 р. начальником був ген. П. Шандрук. Генштаб Армії УНР зареєстрував 4 тис. старшин і 40 тис. вояків, уклав план мобілізації на випадок війни за визволення України, організував 70 навчальних груп у Польщі, а також групи в Чехословаччині, Румунії та Франції.
Ген. П. Шандрук із вдячністю згадував про допомогу Генштабу Армії УНР від керівника Бюро військової історії ген. Юліяна Стахевича, його ад’ютанта полк. Є. Перкевича, ген. Тадеуша Бур-Коморовського, полк. Генштабу ВП Тадеуша Пелчинського, сенаторів, депутатів сейму і громадських діячів Станіслава Седлецького, Леона Василевського, Станіслава Папроцького, Тадеуша Голувка і молодих журналістів В. Бажовського та Єжи Ґедройця. За словами ген. П. Шандрука, «вони вірили в українську справу і розцінювали її як таку, що відповідає польським інтересам».

Ген. П. Шандрук для української армії 1928 р. склав підручник з озброєння піхоти і гарнізонної служби. Цього же року на 2-му З’їзді української еміґрації його вибрали до Головної управи УЦК. Крім того, він працював у Комісії польсько-українських стосунків Українського наукового інституту, був секретарем Товариства вояків Армії УНР, членом Українського клубу та лектором на вищих курсах. Понад 10 років співпрацював у Варшаві разом з міністром закордонних справ Уряду УНР проф. Романом Смаль-Стоцьким з грузинською, азербайджанською, татарською та іншими громадами в «Прометеївському русі», завданням якого було звільнення народів від гніту червоної Росії.
Продовжуючи військову освіту, ген. П. Шандрук закінчив 1929 р. Радіотехнічний інститут, а 1938 р. – Вищу воєнну школу (Академію Генштабу Війська польського). До книжки ген. Тадеуша Кутшеби «Wyprawa kijowska» підготував розділи про участь українських частин у війні 1920 р. (1935 р.).
У вересні 1938 р. П. Шандрук отримав контракт підполковника Війська польського і служив у місті Скернєвіцах. У березні 1939 р. був авансований на полковника. Після нападу гітлерівської Німеччини за наказом з Генштабу ВП в середині вересня 1939-го виїхав з Варшави до Львова задля організації українських бригад. У фронтовій зоні заступив хворого командира 29-ї бригади піхоти і відзначився в боях проти німців на лінії «Замостя–Грубешів», за що отримав від польського уряду в Лондоні хрест «Virtuti Militari».
У кінці 1944 р. президент УНР Андрій Лівицький висунув кандидатуру ген. П. Шандрука на голову Українського національного комітету (УНК). Переконуючи його, А. Лівицький говорив: «Чи можемо ми дозволити, щоб наші сміливі вояки – справжній скарб для української справи – загинули?» Ген. П. Шандрук прийняв пропозицію, хоч знав, що «… співробітництво з німцями виглядатиме незрозумілим…». Сформовано структуру УНК: голова – ген. П. Шандрук, заступники – проф. Володимир Кубійович і д­р Олександр Семененко, помічники – ген. О. Вишинський і майор Ярослав Фартушний, військова рада – ген. Михайло Омелянович-Павленко, штаб – полк. Аркадій Валійський.
Ген. П. Шандрук узгодив політичні концепції УНК з лідерами Організації українських націоналістів – полк. Андрієм Мельником і Степаном Бандерою, гетьманом Павлом Скоропадським, а також із грузинською, білоруською, козацькою та іншими громадами. Всі еміґраційні осередки вирішили не підпорядковуватися російському генералу Андреєві Власову.
Лише на початку 1945 р. німці прийняли вимоги ген. П. Шандрука: «Дивізія Ваффен СС „Галичина” має бути під українською командою, а вояків українців, з підрозділів німецької армії, перевести в Українську національну армію (УНА)», а також про прапор, відзнаки, присягу на вірність Україні, звільнення українців з концтаборів, свободу преси, зборів і відмову німців від українських територій.
Держсекретар А. фон Штейенграхт 15 березня 1945 р. в МЗС Німеччини зачитав і передав ген. П. Шандрукові декларацію про визнання УНК як представника українського народу. З наказу Війська і Флоту УНК від 15 березня 1945 р. підвищено П. Шандрука до звання ген.-поручника і призначив командувачем УНА. «Декларацію» та «Відозву» УНК до українських громадян надрукували в Берліні. Дивізія СС «Галичина» стала І українською дивізією (УД). Під Берліном розпочали формування Другої УД ген. Петра Дяченка (1900 стрільців). До УНА влилася бригада Тараса Бульби-Боровця (400 стрільців) та інші частини.
Ген. П. Шандрук 7 квітня 1945 р. виїхав до Першої УД. Він з Праги передав на Захід через проф. Романа Смаль-Стоцького інформацію про УНК, УНА і Першу УД. Контакти з о. Іваном Гриньохом ознайомили його з діями Української повстанської армії. Уже 18 квітня 1945 р. ген. П. Шандрук прибув до дивізії до м. Фелькермаркта в Південній Австрії, а 25 квітня 1945 р. прийняв присягу на вірність Україні та УНА. У Британський штаб за дорученням ген. П. Шандрука передали англомовні документи про УНК, УНА і Першу УД. Полк. Костянтин Смовський виїхав до Польської армії ген. Владислава Андерса. Після капітуляції Німеччини 8 травня Перша УД рушила з фронту на Захід. Більша група пішла на Філлях до англійців, менша – на Тамсвег до американців. Ген. П. Шандрук зі своїм штабом добрався до Мюнхена і розпочав дипломатичний етап урятування вояків дивізії від передачі СРСР. У Мюнхені 1948 р. на загальних зборах Наукового товариства ім. Т. Шевченка за рекомендацією Історично-філософської секції генералів Армії УНР Павла Шандрука і Всеволода Петріва вибрали дійсними членами цієї Української академії наук в еміґрації. ■

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*