Ганна Кох ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ №7, 2016-02-14
До березня 2014 р., тобто до початку російської окупації Криму, у Польщі мало що знали про «українських сепаратистів». Саме це словосполучення беру в лапки, щоб було зрозуміле, що акцент у тексті ставитиметься не на класичному сепаратизмі – прагненні однієї частини населення країни від’єднатись і створити свою нову державу чи набути широку автономію. Мова йтиме про режисований план Кремля, який має основну мету – не допустити вихід України з орбіти впливу і контролю Росії.
Тепер у всіх, хто здатний самостійно осмислити факти, не виникає сумніву, що саме російські спецслужби грали головну роль «українських сепаратистів» у лютому-березні в Криму та у квітні-травні 2014 р. на сході України. Безперечно, не варто заперечувати той факт, що в Україні завжди були люди, яких дійсно можна назвати українськими сепаратистами. Однак загалом саме явище «українського сепаратизму», без сумніву, розроблене Кремлем. Варто лише проаналізувати прізвища «українських сепаратистів», які 2014 р. захоплювали адміністративні будівлі на сході країни – в основній своїй масі це громадяни РФ, кадрові чи відставні офіцери ФСБ. Тому жодним чином не варто говорити про українських сепаратистів тоді, коли насправді вони є власниками російських паспортів або військовими реґулярних частин російської армії. Велике питання щодо самостійності українського сепаратизму постає й тоді, коли починаємо приглядатись до такого роду рухів на Закарпатті чи навіть у Галичині.
Українські сепаратизми
У силу того, що відбувається в Україні протягом останній двох років, питання «українського сепаратизму» тепер набуває більшої уваги та, сподіваюсь, глибшого розуміння, хто і для чого пробує підтримувати такі рухи в Україні або ними керувати. Про «закарпатський сепаратизм» в Інтернеті можна знайти доволі багато різної інформації, а от про «галицький» – на порядок менше. Тому спробую коротко представити останні ініціативи й історію частини руху «галицьких сепаратистів», тим більше, що один з прихильників незалежності Галичини, Ярослав Монастирський, тепер живе у Кракові.
Постать колишнього тернополянина Ярослава Монастирського, який часто виступає під вигаданим ім’ям Даян Галицький, у певних колах в Україні відома. Він є членом Руху відродження Галичини (РВГ) (див. тут), засновником якого є львів’янин Володимир Павлів. Сам рух постав під кінець 2012 р. Тоді ж в інтернет-виданні Захід.нет заміщено і «маніфест» засновника В. Павлова, який зводився до того, що: «Головним завданням Руху відродження Галичини (РВГ) є пропаґанда відродження традицій галицької толерантності і мультикультурності, поліконфесійності і гармонійного співіснування представників різних етнічних груп та субетносів, що населяють нині Галичину…» (див. тут). Цей текст сам собою не несе якоїсь загрози цілісності України, однак дальші акції і тексти адептів цього руху вказують якраз на протилежне. Подальша діяльність представників пвг провокує до припущень, що головним їхнім режисером могла бути саме Москва, бо як інакше пояснити те, що так багато різних акцій, «круглих столів», статей, розміщуваних РВГ, відображували російську пропаґанду й інформполітику Кремля.
Отож, першим їхнім заходом було організування «круглого столу» на тему «Сланцевий газ між потребами держави та інтересами локальної спільноти». Основною ідеєю цього «круглого столу» було представити виключно неґативні наслідки від можливого проекту видобутку сланцевого газу в Україні. Оскільки Україна фактично повністю була залежною від російських енергоносіїв, а будь-які пошуки альтернативи звільнення від цієї залежності несли шкоду Росії, то російська пропаґандистська машина мала боротись з такими пошуками. Те, що неслося з російського ТБ, між іншим, підхопили у Львові й представники РВГ під гаслом «добра для місцевої громади» (див. тут). Від самого початку існування цього руху вірним його учасником був Я. Монастирський, а ідеї Павліва про «перестати бути українцем і стати тільки галичанином», як свої представляє Монастирський (див. тут).
«Руська Україна» від Путіна
У квітні 2013 р. Я. Монастирський виступив як ініціатор проведення «референдуму на створення автономної області Галичини», його тоді навіть доволі активно цитували російські сайти, висловлюючи при цьому захоплення від такої ініціативи: «Мы уверены, что на всеукраинском референдуме вся русская украйна с радостью и единогласно поддержит эту прекрасную и нужную инициативу нашей соседки – галичанской нации (Ми переконані, що на всеукраїнському референдумі вся руська україна, з радістю та одноголосно, підтримає цю прекрасну і необхідну ініціативу наших сусідів)» (див. тут).
Цікаво те, що саме цю ініціативу Монастирського доволі активно підтримували у Віктора Медведчука, кума Владиміра Путіна, а також «сірого кардинала» української політики. Я. Монастирський є автором текстів на інтернет-сторінці під назвою «Галичина.Інфо» (див. тут). Ось кілька цитат з його останніх текстів: «Нестерпний сморід вита над Україною. Від України тхне. При згадці про Україну хочеться вмити руки…», «А Галичина… Який би вибір не зробила Галичина – це не матиме значення, бо у Галичини немає спікера, тому Галичина німа і непочута ніким. Залишається сподіватись, що ми не повторимо долю іншого реґіону, котрий „не чули”…». щоправда, тут варто підкреслити, що й у неґативному світлі згадується «Московія», але це радше має сприяти переконанню у вірності думок автора.
Основний смисл текстів наступний: існує окрема галицька нація, яка була штучно замінена на українську ідентичність, і основне зараз завдання, яке бачить Монастирський, це треба відродити галицьку націю та звільнити її від «українського впливу». Саме те, про що постійно віщає з російських телеекранів кремлівський пропаґандист Дмітрій Кісільов: українці та галичани – дві різні нації. Свідомо чи несвідомо дану ідею просуває Я. Монастирський – питання залишиться відкритим, але те, що ця ідея однозначно грає на руку Кремлеві, сумнівів не повинно бути. Тепер уже з Польщі до польськомовного читача Монастирський через свою сторінку у фейсбуці намагається донести думку «окупації Україною Галичини»: «Jestem Galiczanin. I moja Ojczyzna jest anektowana. Galicja (Wschodnia) okupowana ZSRR w 1939 r., w 1941-1944 – Galicja pod okupacją niemiecką, w 1944-1991 – ponownie pod okupacją sowiecką (Ukraińska SRR), od 1991 r. i do dzisiaj – nowy-stary okupant – Ukraina» (див. тут).
Сепари у Кракові
Влітку 2015 р. Монастирський, як сам заявив у інтерв’ю одному з українських видань, на постійне місце проживання перебрався до Кракова. Минулого місяця Я. Монастирський виступив у доволі скандальній програмі «Прямим текстом: День соборності». У цій передачі він розповідав, як це після «ІІ Світової війни раптом всіх перетворили на українців», говорячи про існування окремої «галицької нації». Ведучим та автором цієї програми на телеканалі ЗІК є ще один адепт «окремішності Галичини», львів’янин Остап Дроздов. На саму передачу Монастирський до Львова не приїхав, був на скайп-зв’язку з Кракова, а його представлено як редактора «Галичина.Інфо» та директора фірми Ukies Corporation у Польщі. (див. тут).
Дана фірма була внесена до записів Державного судового реєстру (KRS) у липні 2015 р., а основним видом діяльності фірми зазначається діяльність в інформаційних технологіях. З такою самою назвою 2013 р. зареєстровано фірму в Канаді (див. тут), тоді Я. Монастирський був вказаний як директор фірми з позначкою «Україна», а директором з позначкою «Канада» – Victor E. Glasko, він також вписаний і до польської фірми як член правління фірми, тобто польський бізнес Монастирського бере свій початок у Канаді. Тож виглядає, що Я. Монастирський прицільно налаштований проживати в Кракові.
Як буде цей адепт незалежності Галичини в Кракові розвивати цю ідею, поки невідомо, але варто пам’ятати, що саме такі ініціативи щедро полюбляє фінансувати Кремль. Зрештою, не виключено, що саме на території Польщі Москва захоче «вигодувати» і зміцнити «галицький сепаратизм», щоб потім спробувати його в «дозрілій» формі перекинути через кордон в Україну, адже в самій Україні тепер це складніше робити. ■
