Михайло Лесів ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-08-12
{mosimage}
Франц Коковський, Вибрані статті та оповідання. Упорядник Наталія Ткачова, Тернопіль 2010, 176 с.
У монографії “Українські говірки у Польщі” (Варшава 1997) я звернув увагу на те, що проф. Ярослав Рудницький у своєму посібнику “Українська мова та її говори” (книжка тричі видавалася друком – 1937, 1945 і 1965 р.) як зразок стилізованого лемківського говору представив уривок оповідання Франца Коковського “Людська вдячність”, опублікованого 1934 р. львівським видавництвом І. Тиктора, з поясненнями деяких таких діалектних слів, як: обгазний (виснажений), бетежний (хворий), мукарити (мучити) тощо.
Щойно недавно прислали мені з Тернополя збірку вибраних статей та оповідань цього ж Ф. Коковського, юриста й активного діяча “Просвіти”, який у міжвоєнний період публікував науково-популярні статті про лемківську лексику та власні особові й місцеві назви на Лемківшині в журналі “Рідна мова” (1930-ті рр.).
{mosimage}
У цій збірці поміщено передруки статей Ф. Коковського про рідну мову, спогади про Бережани (автор народився і вчився в цьому містечку на Тернопільщині!), літературні портрети деяких західноукраїнських літераторів (О. Маковея, Т. Бордуляка, М. Черемшини, О. Авдиковича, С. Коваліва, Є. Ярошинської, Н. Кобринської, А. Чайківського), на основі, передусім, їхнього листування, що значною мірою доповнює в деталях історію літературної та культурної діяльності галичан і буковинців у міжвоєнний період.
Упорядник цієї збірки – Наталія Ткачова – помістила, крім цього, статті Ф. Коковського в частинах “Діалектологія”, “Етнографічні матеріали”, “Музеєзнавство”, а також його 5 оповідань, у яких немало мовних форм, стилізованих на лемківське мовлення.
Протягом свого працьовитого і незвичайно ділового життя Ф. Коковський, крім своїх професійних діянь правника, займався всесторонньо культурно-освітньою діяльністю, також – письменницькою. У бібліографічному списку названо 130 різноманітних його друкованих одиниць – заголовків публіцистичного, дослідного та літературного жанрів.
У частині цієї збірки під назвою “Діалектологія” (с. 89-99) передруковано, зокрема, статті Ф. Коковського, які звуться “Із лемківського говору” (“Рідна мова”, рік 1933, р. І, ч. 11), де він зазначає, що мало знаємо про лемківський лексикон, та інформує, що дехто тепер (у 1930-ті рр.) записує поодинокі лексеми, напр., о. Зиновій Флюнт, парох Граба – села в Яслівському повіті, “зібрав докладно словник лемківського говору цього села”, “знаю, – пише він, – що також інші люди уривцем, поза своєю фаховою працею, збирають із цієї ділянки цікаві матеріали”. І подає далі низку слів, що їх він сам записав “для будучого дослідника” в Сяніцькому та Горлицькому повітах, а саме: баюс (ворожбит), бзик (бузина), бевшати (клекотіти – про воду), домарі (вдома виплекані змалку воли), дзюмпара (яма), лихва (відсотки), шимбрити (шукати), ярцевий (ячмінний), визниця (віконце), нино (як тільки), почесть (почастунок), скалічавлений (хворий), хорівковатий (хоровитий) та й ще декілька.
З ІІІ-го річника, ч. 2 “Рідної мови” (1935 р.) передруковано статтю під назвою “Доповнення до “Лемківського словничка””, опублікованого М. Приймаком у 22-23 числах “Рідної мови” на основі записаних у західній Лемківщині слів, Ф. Коковський зазначає додатково 74 слова, яких не знаходить у праці І. Верхратського, ані у “словничкові М. Приймака”, а які він записав, як інформує, “переважно в селах: Маластові, Пантній, Бортнім, Рихвалді, Грабі, Дальовій, Яслиськах, Ліпівці, Карликові, Полонній, Петровій-Волі та Чистогорбі”.
У передрукованій статті під назвою “Скорочення дієслів у лемківському говорі” (“Рідна мова”, р. ІІ., 1934, ч. 1) Ф. Коковський звертає увагу на те, що “в лемківському говорі часто стрічаються стягнені форми дієслів, наприклад, няй ся ке (нехай кається), газде (газ-дує), смаке (смакує) тощо, а також такі “скорочені” форми як возь (візьми), подь (піди), меш (маєш) і т. п.”
Кілька статей, а саме: “Як змінюються назви наших сіл”, “Причинки до назовництва сіл на Лемківщині”, “Назвища в селі Просіку Сяніцького повіту”, “Назвища та прізвища в селі Маневі”, передруковано з чергових чисел “Рідної мови” з 1933-1939 рр., а стосуються вони історичної ономастики досліджуваної ним лемківської землі.
У групі статей “Етнографічні матеріали” передруковано описи деяких народних звичаїв, записаних у таких селах, як Манів, Явірець Ліського повіту, Карликів Сяніцького повіту, запис вражень з мандрівки по Горличчині в 1930-ті рр., з чого вирізнити варто таке ствердження: “Від півтора року щораз частіше стрічаються в нашій пресі згадки про Лемківщину. Останніми часами наробила багато шуму справа оснування греко-католицького єпископства на Лемківщині, немало крови напсувала людям також справа видання “Лемківського букваря”, який мав би ширити поміж лемками погляд, що вони – не українське плем’я, яке мовою, звичаями і обичаями тісно злучене зі східногалицькими українцями” (с. 130).
Зразки оповідань, стилізованих на лемківське народне мовлення, вимагали б детальнішого аналізу, можна було б це зробити на основі поміщених у цьому збірнику п’яти текстів оповідань Ф. Коковського (с. 157-167).
Обговорена збірка вибраних статей Ф. Коковського пригадала видатну постать українського суспільного діяча, письменника і вченого дослідника, який вніс нові думки й матеріали до досліджень і популяризації народної культури лемків.
Це видання дає нам можливість пізнати різні творчі зусилля людини, яка все своє життя служила освітній ідеї української культури, в тому числі також лемківської.
Ф. Коковський помер 70 літ тому на 55-му році життя в совєтській в’язниці в Тернополі, замучений тоталітарною владою, яка з’явилася в Галичині як “визволителька”, а насправді була найгіршою з можливих окупаційних, що невблаганно нищила різноманітні надбання народної культури разом з видатними її діячами.
З нагоди 30-ліття літературно-видавничої праці Ф. Коковського “Ваньо з Лішні” 1933 р. писав у самбірських “Прикарпатських вістях”: “Нині щезає злуда з очей лемка, щезає майже столітня паморока. Лемко європеїзується з другими племенами українського народу. Немала заслуга в тім нашого поета і громадського діяча Франца Коковського, котрий, осівши між лемками, працює реально для наболілої віками душі лемка. Він перший з українських поетів оре захващену ниву рідним плугом на Лемківщині. Честь йому за те!”
Тепер у Тернополі й у Бережанах пригадують життя і творчість свого земляка, який особливим чином прислужився дослідженням своєрідної культури лемків у міжвоєнний період.
№33, 14 серпня 2011 року {moscomment}
