Фестиваль «WATCH DOCS»: як боротися з пропагандою

Кася Комар-Мацинська ■ КУЛЬТУРА ■ №42, 2019-10-20

За словами людей, які вчергове приїхали до Перемишля на фестиваль «WATCH DOCS», це був найкраще організований захід серед усіх попередніх: близько тридцяти волонтерів, мобілізованих, готових надати будь-яку інформацію чи допомогу, дуже якісна реклама, найсмачніша в Перемишлі кава від партнера заходу та фільми на важкі, але важливі теми, повз які неможливо пройти. Якщо додати до цього дві дискусійні панелі з кращими експертами в галузі сучасного інформаційного простору та прав людини.

Не дивно, що за чисельністю глядачів це була також найбільш успішна едиція фестивалю. Найбільше вразила присутніх дискусія під заголовком «Інформаційна війна», у якій взяли участь доктор Марек Трошинський – соціолог, керівник Обсерваторії цифрової цивілізації в Collegium Civitas в Варшаві, та Войцех Покора – журналіст сайту stopfake.org та Польського радіо Люблін.

Пропаганда була завжди. Останніми роками завдяки збільшенню ролі Інтернету та нових технологій змінилися лише можливості збирання інформації про її потенційних адресатів. Традиційні медіа (телебачення, паперові газети чи журнали) продукують єдиний потік інформації для групи своїх реципієнтів. Інтернет у цьому сенсі – революція, тому що чітко слідкує за нашим рухом у віртуальному просторі, запам’ятовує точно, якого роду зміст цікавить кожну окрему людину, і на основі цього висилає їй старанно підібрану інформацію.

Як вважають експерти, саме завдяки цим механізмам Дональд Трамп переміг у президентських виборах у США. Його виборча кампанія була спрямована до групи людей, які міняють свої виборчі преференції: раз голосують за демократів, другий – за республіканців. Проте комунікація з цією неоднорідною групою була повністю індивідуалізована: на основі інформації, яку збирають про виборців бази даних в Інтернеті, інженери-політологи створювали та керували до людей «пошиті під їхні мірки» меседжі, які переконували їх голосувати за свого кандидата. Усвідомлення існування таких засобів впливу та нових технологій маніпулювання, які продають політичні погляди, сформульовані на основі індивідуальних систем цінностей, є надзвичайно важливе в контексті відповідального функціонування в умовах демократії наших часів.

Фахівці пояснювали також, чому дуже небезпечними є ланцюжкові розсилки повідомлень за допомогою соцмереж: хоча дуже часто їхній зміст приємний для користувачів – стежка, якою переходить із «рук у руки» повідомлення, може бути потім використана для розповсюджування фальшивої інформації – фейкньюсів. Відтак варто весь час пам’ятати, що соціальні мережі насправді передусім є засобом заробітку для великих компаній та їхніх власників. Згодом політичні сили користуються ними в такий самий спосіб, як комерційні підприємства. Мусимо знати, що Інтернет не є місцем інтимним – це простір публічний. Його користувачі знаходяться під постійним наглядом – власник сайту, на якому маємо електронну пошту, має право читати наші листи, власник соцмережі записує всі наші фотографії, а смартфони 24 години на добу показують усім, хто того забажає, нашу локалізацію.

Навіщо це знати? Це зброя в руках тих, хто веде інформаційні війни. Експерт stopfake.org пояснював різницю між інформаційною війною та інформаційною операцією. З першою маємо справу тоді, коли на території держави ведеться конвенціональна війна, відтак на територіях, де панує мир, можна говорити лише про другу. Тому в Україні ведеться інформаційна війна з боку Росії, а в Польщі та інших країнах ЄС поширена інформаційна, або дезінформаційна, операція. Сайт stopfake.org, який почав існувати в Україні, в Києво-Могилянській академії, мав на меті боротися з брехнею у віртуальній реальності. Зараз працює аж 13 його мовних версій. Сама складність праці з фейкньюсами полягає в тому, що в кожній неправді є невелика частина правди, яка додає інформації вірогідності. Це змішування правди й брехні дуже замилює образ реальності. Саме тому традиційні редакції, медіа та журналісти, які ретельно перевіряють джерела інформації, є цінними та потрібними. На жаль, у медіапросторі є доволі багато сайтів, які за оплату поширюють неправду, використовують псевдоекспертів для підтвердження правдивості інформації. Це переважно крайні середовища, за якими чомусь часто стоїть російське фінансування.

Войцех Покора та Марек Трошинський висловили твердження, що відчувається надзвичайна потреба в просвіті суспільства, зокрема серед молоді та дітей у школах, у функціонуванні нових медіа, інформаційних технологій та їхнього впливу на наше життя. Зараз навіть серйозні інформаційні сайти виглядають як альбоми з фотографіями, надають користувачеві спрощену інформацію, розбещуючи його лінивість та не вимагаючи від нього особливого напруження в роботі з текстом та змістом статті. Усім нам треба намагатися протистояти таким надто простим схемам.

Українська тема в польському Інтернеті не перенасичена історичним змістом, але транслюється простий наратив: усі українці погані. Україну називають «УПАїна», українців – «бандерівці». Стосовно Росії послання є інакшим – росіяни самі по собі не є поганими, мають лише поганого президента. Це зразки надто простих меседжів, які, хоч і не мають прямого зв’язку з реальною ситуацією, на щодень більш  або менш свідомо проковтуються представниками польського суспільства.

Як протистояти? Марек Трошинський радить шукати інформацію в Інтернеті, яка спантеличить алгоритми браузерів та наших облікових записів у соцмережах, не дозволить легко поляризувати наших поглядів та створювати для них прості інформаційні схеми. Треба також часто міняти паролі та не вживати однакові шифри в багатьох місцях Інтернету. Не варто розсилати навіть найгарніші побажання в ланцюжкових розсилках – показуємо тим самим свою слабкість і наївність. А головне – це усвідомлення, що Інтернет є публічним простором, яким хтось управляє, з його допомогою заробляє та має над нами «легку» форму влади.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*