ФЕСТИВАЛЬ у тіні волинських подій

Петро ТимаПУБЛІЦИСТИКА2008-08-06

{mosimage}

Фестиваль української культури – це не лише сцена Лісової опери чи супровідні заходи у Ґданську, Ґдині, Сопоті. Це також події, що віддзеркалюють стан і проблеми українсько-польських відносин, ставлення до нас частини польського суспільства. Це питання особливо актуальне в контексті XIX Фестивалю, коли нас як громаду, ОУП черговий раз (подібно як у 1995 та 1997 рр.) дехто намагався поставити на коліна. Приводом мали бути 65-ті роковини трагічних подій на Волині. Ми, українці з Польщі, мали стати заручниками історії, а точніше – уявлень кресов’ян про неї та місце в державі національних меншин.

Ще десь у лютому виявилося, що ведеться підпільна робота, спрямована проти фестивалю. Апогей настав 9 липня, напередодні відкриття, коли загальнопольська газета “Наш дзеннік” заатакувала ОУП за його організування. У підзаголовку статті написано таке: W 65. rocznicę ludobójstwa UPA na Polakach na Wołyniu Związek Ukraińców w Polsce organizuje huczny Festiwal Kultury Ukraińskiej.

Ще гостріший тон мали коментарі на форумах багатьох інтернетівських сайтів. Напрям атаки й арґументи надала раніше газета “Мисль польська” (ч. 2021 від 1825.05.2008). Схема була доволі проста: показати, що в роковини різні поляків антипольсько налаштовані українці в Польщі організовують гульню.
Крім статей у пресі, висловів на інтернет форумах, були й більш безпосередні дії – телефонні дзвінки, листи до Головної управи ОУП, Фестивального бюро у Ґданську. Частина з них із особливо підібраною лексикою (традиційними звинуваченнями ОУП у націоналізмі, антипольськості) та вимогами змінити термін або взагалі не проводити фестивалю. Були й спроби залякати, намовити наших партнерів, щоб розірвали з нами умову, зокрема ґданський оркестр, який погодився взяти участь 11 липня у концертіреквіємі. Від спроб у 1995 і 1997 роках не допустити до проведення фестивалів у Перемишлі цю акцію відрізняв масштаб – у 90х рр. антифестивальні висловлювання мали локальний характер, цим разом тему підняли і наголошували деякі центральні медіа (наприклад, дуже тенденційну і вміло зманіпульовану статтю зі щоденної газети “НД” під заголовком Schetyna płaci za pisanie o “polskich bandytach” z AK цитували в радіопередачах на всю країну). Згодом тему підняли деякі депутати Сейму РП.
Реакція установ Триміста була однак іншою від бажаної нашими недругами, на противагу перемиським. Підкарпатські чиновники внаслідок “арґументів” кресових об’єднань в останній момент відмовили 1995 р. орендувати стадіон клубу “Чувай”, 1997 р. мало бракувало, а зірвали би договір на оренду стадіону “Полонія”. І не лише спортивні клуби піддалися тоді антиукраїнській риториці. Триміські установи не побоялися тиску і співпрацювали з Оргкомітетом фестивалю, реалізували узгодження на сто відсотків. Проте питання, як цю пропаґанду сприйняв середньостатистичний поляк, залишається відкритим.

ПРОБЛЕМИ з патронатом
Попри те, що лист із проханням про патронат президента РП був відправлений ще в серпні 2007 р., довго не було жодної відповіді. Після інтервенцій певного міністра виявилось, що є проблеми. Одна з них така, що міністр Адміністрації президента РП проф. Ришард Леґутко написав доповідну, де висловився проти надання фестивалеві патронату президентом Польщі Лехом Качинським. Причиною мали бути 65ті роковини волинських подій, що вже кілька років умовно відзначаються 11 липня. Саме тоді вперше тема “поганої” дати фестивалю прозвучала доволі сильно. Українська сторона представила факти, що, поперше, дату фестивалю змінено з огляду на рішення власника концертного об’єкту і його відмову від узгоджень з липня 2007 р. про червневий термін ФУК, подруге, попередні фестивалі проходили в подібний час (910 липня 2005 р.) і це ніяка не націоналістична інтриґа, після чого справа прояснилася. З датою 29 квітня 2008 р. надійшов лист до Головної управи про надання президентом Лехом Качинським Почесного патронату над XIX ФУК. Проте тема дати Фестивалю свідомо розігрувалася й далі.

TVP – слова, які нічого не коштують
Виходячи з досвіду попередніх фестивалів, завчасу почалися спроби встановити співпрацю з телебаченням. Перші листи до керівництва TVP були вислані вже в серпні 2007 р., проте не було на них жодної реакції. Тоді почалися пошуки союзників серед міністрів, депутатів ПіС, бо, як відомо, громадське телебачення і перед виборами, і тепер дуже сильно пов’язане з політиками саме цієї партії та президентського табору. У результаті цих дій вдалося у грудні зустрітися з директором і радником голови TVP Яном Польковським, який виявив зацікавлення фестивалем і заявив, що такий важливий захід треба показати на різних телеканалах. Була обіцянка, що TVP підготує концепцію, включиться і все буде гаразд. Однак практичних результатів ця зустріч не мала. Завдяки моїм приватним контактам вдалося в лютому зустрітися з членом правління TVP Марцином Бохенеком, який виявив зацікавлення фестивалем, обіцяв навіть приїхати в Сопот. Він влаштував зустріч із програмною директор Ельжбетою Пжебіндою, яка також виявила велике зацікавлення фестивалем… і т.д. і т.п. Після тих розмов до ОУП надійшов лист, в якому було написано… що телебачення реалізуватиме 50хвилинний репортаж із фестивалю для потреб Першого каналу і покаже анонси про подію на Другому каналі. Цікава відповідь надійшла від TVP Kultura: мовляв, патронат надаємо, проте не ґарантуємо, що захід колинебудь покажемо.
Після інтервенцій (зокрема Посольства України в РП) керівництво TVP й особисто заступник директора Програмного бюро Рафал Коліковський заявив, що існує конфлікт інтересів, бо телебачення транслюватиме концерт, який відбудеться на українсько польському кордоні, що бракує коштів, бо обмежено бюджет, а нам (тобто ОУП) залишив хвіртку… змиритися з тим, що не буде трансляції, мовляв, ви ж не будете проти пропаґування української культури, проєвропейського напряму України. Все зроблено просто і доволі цинічно. Ніби й не було попередніх розмов із головою правління, директорами, керівниками. Виявилося також, що принцип divide et impera може мати застосування і в громадському телебаченні. У той же час ми бачили анонси про те, як громадські мас медіа дбають про культуру меншин, висвітлюють ромський та жидівський фестивалі! Справу вирішила інтервенція на дуже високому політичному рівні людини з поза TVP.
Переговори з TVP, що тривали майже протягом року, були в основному безплідними зустрічами, нічого не вартими обіцянками, марнуванням часу. Протягом майже року ніхто з керівників не сказав “ні” для висвітлення в польському телебаченні нашого фестивалю, навпаки, всі були “за”, проте тільки на словах…

ФІНАЛ
Фестиваль української культури мав почесний патронат президентів Польщі та України, концерт реквієм – патронат голів парламентів Польщі Броніслава Коморовського та України Арсенія Яценюка, відкривали сопотську частину міністр культури Польщі Боґдан Здроєвський, міністр культури та туризму України Василь Вовкун. У концертіреквіємі й концертах у Лісовій опері взяли також участь маршалок Сенату РП Боґдан Борусевич, посол України Олександр Моцик, консул Олександр Медовников, українці й поляки, у тому числі голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, викладачі ґданських музичних вишів. Привітання від президента Качинського передав численній публіці міністр Адміністрації президента РП Міхал Камінський. Серед глядачів були радник прем’єр міністра з історичних питань Войцех Дуда, колишні дисиденти з України й Німеччини. З успіхом пройшли також супровідні заходи фестивалю.
Фестиваль вдався в різних вимірах і тепер вже можна зробити підсумки. Якість програми оцінити можуть самі глядачі, які численно прибули в Лісову оперу та на супровідні заходи, понад мільйон осіб дивилося трансльований 14 липня у TVP 2 запис суботнього концерту – всі вони позитивно сприймали цей захід. Глядачів, звичайно, могло би бути більше, якби організатори і телебачення замість пустопорожніх обіцянок справді підготували анонси, подбали про рівень художніх пропозицій.
Попри позитивні враження, залишився й осад – від медіа кампанії, звинувачень, закулісних дій і того, що черговий раз потрібна була інтервенція найвищих політичних чинників Польщі, щоб TVP записало й пустило в ефір “аж” 50 хвилин концерту, а сам фестиваль не став скандалом. У такій ситуації виникає питання: в якому напрямку все це могло б піти, якби Польща не реалізувала проєвропейську та проукраїнську політику підтримки для євроінтеґраційних орієнтирів України тощо). Аж страх подумати, але нас тоді би просто “шапками накрили”, за кожним разом примушували б доказувати, що ми не верблюди, публічно ставили б до відома, що про нас та про нашу культуру думають. Деяким працівникам громадського ТVP цю зверхність та погорду до всього, що українське, важко було приховати.
Інше питання – рівень захисту наших прав як громадян. Не є нормальною ситуація, коли черговий раз організовується найбільший культурний захід українців у Польщі і він мусить проходити під опікою найвищих державних чинників Польщі (згадаймо прем’єра Цімошевича, який 1997 р. прибув на відкриття фестивалю в Перемишлі, щоб показати, що позиція польського уряду відрізняється від позиції його перемиських представників). Я переконаний, що якби фестиваль у 2008 р. мав проходити в Перемишлі, проблем було б значно більше і гостріших (згадаймо, наприклад, проблеми з приміщенням у 2007 р. під час відзначення роковин акції “Вісла”). У деяких питаннях час немовби зупинився. Така ситуація показує, що в польськоукраїнських відносинах зроблено останніми роками багато доброго, але існує ще багато прихованих пасток, які чомусь саме при наших заходах дають про себе знати, примушують приходити з інтервенцією перші особи країни, дипломатичні служби.

POST SCRIPTUM або наша позиція відносно Волині
Ми як громада, як організація не раз дали доказ, що відкриті до розмов про минуле, у тому числі й про польські жертви воєнного та післявоєнного протистояння. Дали доказ зокрема зверненням “До поляків” 1997 р. (під час Конґресу українців у 50ті роковини акції “Вісла”), підтримуючи ідею історичних семінарів. Дали доказ і включаючись у проект проведення панахиди 11 липня 2008 р. на Лостовицькому кладовищі у Ґданську. Цю історичну панахиду, в якій взяли участь муфті, рабин, римокатолицький, православний, греко католицький священики та пастор, де від імені Посольства України і від імені ОУП прозвучали слова, що прямо відносились до пам’яті невинних польських жертв на Волині, польські медіа чомусь проіґнорували (хоч брав у ній участь голова Ґданської міської ради). Про розуміння польського болю говорив 12 липня із сопотської сцени також український міністр Василь Вовкун, проте і його слова пройшли непоміченими.
Фестиваль ще раз показав, що деякі середовища завжди будуть нас звинувачувати, вимагати, щоб у публічному просторі не було нас, наших культурних заходів, теле і радіопрограм, тижневика. За їхньою схемою, ми постійно повинні виправдовуватися за Волинь, Галичину, 194344 рр. А передусім за те, що ми є, що зберегли свою традицію, культуру. На жаль, частина мас медіа і політиків пішла за голосом тих середовищ.

“Наше слово” №32, 10 серпня 2008 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Публіцистика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*