Етнічна чистка, злочин проти людяності, етновбивство

Павло ЛозаГРОМАДА№19, 2017-05-07

Чи виселення українських дітей з українського сиротинця в Перемишлі та зміну їхньої тотожності в інших польських домах дитини можна назвати етнічною чисткою, злочином проти людяності чи ще інакше?

Виступає Роман Кабачій. Фото автора статті

Про юридичні контексти та інші питання, пов’язані з виселенням, 24 квітня у Варшаві розмовляли історики Польщі, України і Чехії під час історичної конференції «Операція „Вісла” 1947 р.: події, контексти, сучасна кваліфікація».
«Сьогодні, коли операцію „Вісла” протягом цього короткого періоду відзначення ювілею починають зауважувати засоби масової інформації, багато людей запитують: що ділить поляків та українців, коли говоримо про операцію „Вісла”? – ставив проблему директор Інституту політичних досліджень Польської академії наук (ПАН), історик Ґжеґож Мотика, який організував зустріч, і який назвав виселення українців 1947 р. «однією з найбільших репресивних акцій польського етапу сталінізму».
«Пам’ять про операцію „Вісла” повинна єднати поляків та українців. Це спільне заперечення комуністичного насильства», – продовжував Ґ. Мотика.
Ян Пісулінський з Інституту історії Ряшівського університету, говорячи про передісторію та хід операції, зазначив, що «її метою була ліквідація українського підпільного руху, і для цього українське населення вирішено переселити на колишні німецькі терени». «Насправді ж були втілені також інші цілі – посилення комуністичної влади. Водночас планували забезпечити збір врожаю і провести заселення теренів, куди були депортовані люди», – наголошував польський історик, за словами якого, Операція «Вісла» мала також політичні цілі, а не, як раніше переконували, тільки військові. «Організовано структуру комуністичної та інших партій, які представляли їхній інтерес, намагаючись переконати населення на тих теренах, де велася діяльність, до підтримки комуністичної системи і нової влади», – додав він, підкресливши, що чисельна перевага війська над мирним населенням була настільки велика, що не виправдовувала виселень.
Про долю виселеного населення розповів проф.Ігор Галагіда з Інституту національної пам’яті у Ґданську. «Доля українців фактично була обумовлена діяльністю, що проводилася ще у ході виселень, коли на посадочних станціях намагалися призвести до дезінтеґрації українського суспільства. Транспорт з жителями окремих сіл відправляли у протилежні реґіони Польщі – на Мазури та у Нижню Силезію. Це призводило до розриву сусідських відносин, родинних взаємин», – підкреслив доповідач, вказуючи, що основною метою операції була асиміляція українців. Як приклад, історик подав лемківське село Флоринку, жителів якого розвезли по 30 місцевостях на заході Польщі. «Коли транспорт з українцями почав прибувати, виявилося, що вільних господарств більше нема. Тому їх відправляли туди, де були вільні місця. Спосіб виселення (нерідко людям давали декілька годин на збір усього майна) призводив до того, що українці-виселенці від самого початку опинялися у складному матеріальному становищі. З одного боку, їх оселяли у зруйнованих господарствах, де вони не мали необхідних знарядь. Усе це призводило до того, що зима, яка наближалася, стала для них дуже важким періодом», – продовжував І. Галагіда.

«Прибуттю українців передували попередження для поляків, щоб вони тримали пильне око на новоприбулих, оскільки приїжджають вбивці генерала Кароля Свєрчевського. Попри наміри влади, українська громада не асимілювалась, а замкнулася в національному ґето, де зберігала свої традиції та мову», – відзначив історик Ігор Галагіда. Доповідач нагадав, що в документах з 1956 р. самі представники влади заявляли, що Операція «Вісла» була помилкою, проте вже не могли нічого зробити. «Тільки після 1956 р. з’явилася можливість повернення. Мова йде про кільканадцять тисяч. Найчастіше поверталися тільки окремі особи, не сприяла цьому також влада», – додав мовець. Ті, що повернулися, могли тільки викупити землю і найчастіше вже не свою, бо їхні господарства або зайняли осадники, або вони увійшли до складу Державних сільських господарств (PGR– поль.)
«Українці вже під кінець 40-х років писали листи до відповідних державних органів з питанням можливості повернутися в гори. Здебільшого, у відповіді їм пояснювали, що вони, звичайно, можуть переселитись у гори, але тільки в Судети», – пригадав І. Галагіда.
У ході конференції експерти, а зокрема Кшиштоф Персак з Інституту політичних студій ПАН (PAN– поль.) та Лех Ніяковський з Інституту соціології Варшавського університету, говорили, як з юридичного боку можна сьогодні кваліфікувати Акцію «Вісла». За оцінкою К. Персака, спираючись на конвенції міжнародних інституцій, виселення українців 1947 р. є злочином проти людяності та комуністичним злочином. Чи щось більше? «У наслідок виселень українських дітей з українського сиротинця в Перемишлі розпорошено їх по домах дитини у Польщі і змінено тотожність. Денаціоналізація має зв’язок з геноцидом, проте це поодинокий випадок. Загалом у випадку Акції „Вісла” важко було б доказати, що її заміром було винищення національної групи», – говорив К. Персак.
У свою чергу Л. Ніяковський сказав, що є теж поняття, які не мають юридичної сили, проте у відношенні до Акції «Вісла» їх можна застосувати. Йдеться про «етновбивство» або «культуровбивство».
«Уже в довоєнні часи загрозою вважали всі громади, національна ідентифікація яких була відмінна від загалу. Асиміляція та етнічна чистка вписувалися в логіку кожної національної держави, авторитарної системи, а навіть демократичних держав. Одним з проявів було затирання культурних слідів національностей та етносів. Звичайно, це у жодному разі не є виправданням для проведення Акції „Вісла”», – ствердив соціолог Варшавського університету.
Роман Кабачій з Інституту масової інформації в Києві наголосив, що «всі ті події настільки складні, що до сих пір в Україні їх плутають». Зокрема він згадав, що Київ у 40-ві роки скинув з себе відповідальність: «Сказано, що справжні українці поїхали в Україну, а в Польщі залишилися тільки злі бандити». Про лякання «українськими бандитами» в повоєнний час у Чехословаччині говорив Любос Весели з Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Як зауважив гість із Чехії, у контексті України про «бандерівців» можна почути навіть сьогодні. Сам президент Чеської Республіки Мілош Земан, коментуючи революцію 2013 – 2014 рр., говорив про Майдан як «лігво бандерівців». ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii