Марко Постів-Яруга ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №14-15, 2020-04-05

Нашы предкы пережыли юж не єдну біду, епідемію тіж не єдну, але не думайте, же бесіда буде о коронавірусі. Ні, ани не буду ту зас молол о 47′ році. Хоц правду повісти треба, лем тота нещасна подія ціли час ищы мече ся тіньом  на наше жытя. Іншы біды давно юж зчезли з лиця нашой земли, одышли в непамят, а акция „Вісла” разом з нами жыє, уважні ся нам призерат и фурт наслухує, ци по нашому ищы дыхаме.

Хрест на місці кладовища холерного в Устю-Руському (сьогодні Горлицьке). Фото Олександра Маслея

Але тепер  справді не о ній хочу вам оповісти. Од нєй зачынам, но бо рана ньом задана до чыста ся не загоіла. Хоц од холєры, ци од іншой дакой біды, все коли лем бы не пришла, в нашых селах гынуло немало люди, але и так навет не є што порівнувати єй з тым, што принесли нам подіі з 1947 рока. Можете вірити мі на слово, же нич а нич не збрешу, як повім, же в наші істориі смертны „жнива” припадали на чысто іншы рокы, а не на акцию „Вісла”. Але и так дальше буду бесідувал, же 47′ был гірши. По холєричных „жнивах”, так як по каждых, приходила зима, а по зимі все наставала яр, перше ци пізніжше, а пак красне або и ищы краще літо. По акциі „Вісла” кінця зимы хыбаль ищы не видно, по мойому она єст „зимом”, котра переморозила нас до цна и то єй холод до гнеска чуєме по кісьцях.

Ниже постарам ся вам доказати, же предкове нашы справді пережыли не єдну біду. Іх все ратувало тото, же были на своім, в себе и зо своіма. Гладышів и Вірхня по біді дале были Гладышовом и Вірхньом, правда в селі было кус менше люди, але барже ся шанували, жыли прецін и разом юж неєдно лихо побороли. Добрі ся додумуєте, дале буде лем о бідах, якы переточыли ся през два тоты нашы села, очывидно буде головні лем о тім, штом нашол в метрикальных книгах.

Перша записка о епідеміі походит з 6 мая 1784 рока, товды: Pro epidemia, адже: на епідемію гмер  50 річни Basilius, адже  наш Василь. Єґомосьць такє записали, але то хыбаль не была ищы епідемія, но бо засада доміна задіяла в нас аж в 1787 році. Товды  27 марця: na Puchline гмерат Stephanus. З тым записом мам біду, бо може ту ходити о голод, при котрім люде пухли, або о чысто іншу внутрішню хвороту. Товды в Гладышові од липця до грудня 11 осіб гмерло: na chrosty. Може то оспа змела іх з того сьвіта? ВВірхни: na krosty гмерла лем єдна особа, але кус скорше, бо 20 грудня 1786 рока. Адже мож повісти, же ту было безпечніжше. В Гладышові было гірше, біда перечекала деси и зас вдарила. В червци 1790 рока на кросты гмер сын Федора и Анны гроджений 29 марця 1789 рока. Од 20 листопада 1792 до 3 жовтня 1793 рока на пухлину гмерли штырі особы. Більше село то и більше небіщыків, але прецін то и так недуже гмерців, як на епідемію. Більше осіб на кросты гмерат в 1795 році, перша 7 липця, a єденадцета 21 жовтня (в тім штырі в Вірхни). При них по латині записано, же причыном іх смерти была оспа (variolae, variolar, variolarum). Медже том варіольом а кростами мож перешмарити міст, то хыбаль тота сама хворота, перше записувана латинком, а пак по латині. Тоты дві головны найбарже небезпечны причыны сошестя з того сьвіта нашых предків (na krosty;na Puchline) присутны сут в книгах нашых сіл ищы през кілька років. Раз єдна, а раз друга царює ту и зберат своє жниво, серпом жне як бы была на своім поли. Grassans (адже пухлина) єст причыном смерти ищы лем річного Даниіла. Гмер 10 листопада 1797 рока, а до 10 стычня 1798 рока в селі на тоту хвороту  гмерат ищы сім іншых осіб (штырі в Вірхни), но и 18 мая наступного рока на пухлину з того сьвіта одходит ищы єден чловек. Мішок смерти кус шырше розвязал ся  20 мая 1800 рока, но и в селі товды до 8 вересня малисме 38 похоронів (в Вірхни три). При них єґомосьць записували: Nakrosty, Na krosty, ospa, krosty, Krosty. Пак тіж на кросты и на пухлину в нас гмерло ищы кілька осіб, в 1805 році 12 осіб (6 в Вірхни) на кросты, а в 1806 на Grasującą 3 особы. По мойому Grasującа єст спольщыньом латиньской назвы той самой хвороты (Grassans) высше юж згаданой. Пізніжше біда кус ся задримала. В 1811 році, од 28 марця до 14 липця, на: pustulae , адже тіж на прыщы-кросты,  гмерат 11 осіб. Певні то тота сама хворота лем інакше названа. Grassans стосує техніку Мас Аrtura, скаче з рока на рік (так як тот гамерицкі ґенерал з острова на острів, коли в часі ІІ Сьвітовой війны борол ся з Японцями) и вертат до нас в 1817 році по 9 осіб як по своє. Змела іх медже 2 серпня а 8 вересня.

Оспа (Variolae) своіх косит в 1823 році, медже 4 стычня а 26 лютым змела з лиця гладышівской землі 16 осіб (4 в Вірхни). Більше роботы гладышівскым гробарям дала холєра, на тамтот сьвіт забрала од нас од 2 серпня до 21 вересня 1831 рока 22 особы. На оспу (Variola) в маю 1841 рока в нас гмерают лем 3 особы, aле то было лем прелюдіюм. Прадвиви час на оспу в нас приде кус пізніжше, а тепер пхає ся до нас інша біда.

Правдивы жнива смерт в нашых селах мала в 1847 році, товды в Гладышові згасила сьвічку жытя 106 осіб, о 45 вірхнянах тіж не можеме забыти, адже скосила 151 осіб. Найчастіжше вписуваном причыном смерти товды єст голод (Pro fame), але сут и іншы вписы: Pro fame Extrancus (1 раз), Pro fame Extranca (1),само лемExtranca (1),Febris nervosia (18 разы),Epidemia (3), Tyfus (7), Dissenteria (5). Вшыткыхгмерців з того рока разом єм порахувал и єднако описал, же з того сьвіта одышли про голод, бо товды по мойому то він был головном причыном іх смерти, іншы выжше згаданы хвороты были ту лем на причынок. Так то юж єст, же на похылене дерево кажда коза скочыт. Нашы предкы голодом аж до землі пригнены, падали під тягаром іншых хворіт.

Біда все ходит парами а не самопас, то зато од Ковід-19  гмерат тілко люди, гмерают тоты, котры мают надошплене здравля. Так само было и колиси. Бесідую о голоді, але не думайте си, же нашы дідове дзядували, же планні ґаздували. Ні, они были добрыма ґаздами и кропка. Голод обнял товды цілу Європу, юж 1844 и 1845 рік были планныма роками, барз дуже товды было дойджу, за дуже. Ляло и ляло, аж вода з рік выступила и нищыла тото што зышло и выросло. В роках 1846 и 1847 тіж не было ліпше и то за то нашым предкам бракувало хліба. Юж товдышні сьвіт был міцно зроснени зо собом, мешканці збіднілых сіл в містах перестали купувати товары, адже біда и з той страны заздріла до міст. Не лем в містах товды были розрухы, по  селах тіж до них доходило, трафляли ся аджи вбивства, хтоси жытя стратил лем за то, же хотіл си кус компери з поля вкопати. Ґазда того поля, голодного злодія його власном мотыком на смерт затовк, але дякувати Богу то не в нас ся діяло а в Німеччыні. З нашых сіл и гнеска далеко єст до міст, нашы предкы не рабували фольваркы дідичів, не за то, же были далеко, не розбивали и не рабували тіж склепів по містах.

То хыбаль завдякы тым  нещасным часам маме пословицю, же: Голод злий брат. Він паношыл ся в нас и в 1848 році, правда юж не был такі міцни, но бо з того сьвіта взял менше, але тіж барз дуже, бо  49 осіб (15 з Вірхні). Єґомосьць при них причыну іхньой смерти записували праві таку саму, раз лем вписали, же была то: Hectyca (аджеHectіca горячка), но и два разы, же: з голоду и холоду (Pro fame et frigore).  Тоты дві особы, котры  з голоду и холоду гмерли в листопаді, были чужыма людми. Єґомосьць записали, же обоє были мандрівныма жебраками, хлопец мал деси з 12 років, а при дівчати нич не записали. Знаме, же была то: Ignota mendicans puella и Ignotus puerMendicus– по нашому тото чытат ся так: Незнана жебрачка дівчатко и Незнани хлопец жебрак. Выходит на то, же тоты бідны и голодны молоды люде, може сироты, в нашім селі глядали хліба. Не знати, ци го не нашли, може лем замерзли, або были юж так слабы, же не можна было ім помочы. Того ся хыбаль юж не довідаме.

В 1849 році до нас прикотила ся од кальси ищы и холєра, поклала в гладышівскі каменисті земли18 осіб, в тім лем троє вірхнян. Перши чловек гмерат 11 серпня, єст ним Valentinus Bochniewicz, а остатні 2 жовтня, то вояк росийской арміі, котра ишла на Мадярів: Filipus Jacuk grenadius miles C.R. Kremencensis Venatorum Regiminis 800 Compagnia ex Russica. Было му  лем  з 35 років (circiter), на тівко наш єґомосьць го оцінили. Не знам цим  добрі розшыфрувал одручне писмо (підчеркул єм непевны слівця)  коли добрі, то там записано, же то: Филип Яцук гренадєр  жовнір Цісарского Королівского Кременецкого … Регіменту 8 Компаніі з Россиі. Адже не удало ся му щасливі вернути домів. Пак голод злий брат зазерат до нашых сіл ищы и в 1853 році, товды гмерат 16 осіб (в тім в Вірхни лем 2). Біда пришла завчасу, люде гмерати зачали в лютім, товды з голоду и холоду (Pro fame et frigore) гмерло в нас деси з 10 -літнє: Незнане дівча жебрачка (Ignota puella mendicans), медже товдышніма гмерцями был и єден з 10 -літні: Незнани хлопчыско жебрак з польского села (Ignotus puer mendicans in polonius rusticalibus). Там мусіла быти більша біда, коли польскы діти хліба глядали по рускых селах. При штырйох особах єґомосьць записали товды, же гмерли на горячку (три разы стоіт там: Hectica, а раз, же то: Febris, але то тіж означат горячу). Товды голод зас „гостил ся” нашым коштом. В 1854 році заберат з того сьвіта з Гладышова 7 а з Вірхни 4 особы, а в 1855 з Гладышова пятеро (при двох не є того:Pro fame, лем:Hectica  и Ruptura – адже раз причином смерти єст горячка, а  друга смерт была нагла и несподівана). В Вірхни товды упокоіло ся троє люди, о троє за дуже. Мій хлопскі розум підповідат мі, же з голоду нихто не повинен гмерати.

В 1859 році од 21 стычня до 11 марця смерт скосила в нас 6 осіб, при перші  єґомосьць записали, же гмерла з горячкы (Hectica), а при решті, же кашвали (Thussis). В Вірхни товды несподівані гмерла лем єдна особа, лем при ні записано, же не гмерла як більшіст натуральном смертьом (ordinaria), лем же мала горячку (Febris). Пак было кус спокою, але смерт далеко не одышла, свій  мішок зас шыроко в нашых селах отворила в 1871 році. Гірше зачало ся діяти на яр, люде барз кашвали, но и  скоро гмерали, товды найчастіжше єґомосьць записували, же то: tussis, адже кашель, часами сами додавали, же то коклюш. Раз записали, же то: inflam(m)atio pulm., адже, же то запаліня плюц, раз же: tuberculus – сухоты (ґружлиця), а іншым разом, же была то: смерт несподівана (mors repentiva). Гмерло товды 16 осіб в Гладышові и лем 2 в Вірхни, але смерт свого мішка не думала ищы завязувати и жнивувала дальше. До помочы стягла си ту ищы згадуваны юж тифус и оспу. В 1872 році в Гладышові стяла 25 голов, а в Вірхни 9. Товды то по раз перши наш єґомосьць назвы хворіт записали по нашому и то нашом азбуком. Стоіт там, же были то: сухоти (koklusz), oспa (ospa). Некотры по старому бесідуют до нас по латині: tusis (koklusz). Настал рік 1873, але біда ани не думала нас опущати. Товды на добре розпаношыла ся холєра, з Гладышова взяла 37 осіб, а з Вірхни 15. Єй жниво хыбаль єст навет більше, но бо нераз єґомосьць записали, же дахто гмер, дайме на то, же: з перемучыня (consumptio), але мусите знати, же він мал лем 35 років. Добрі, же наш єґомосьць робили копіі книг метрикальных, но бо в копіі записали, же тот чловек гмерат на холєру. Чудне, в копіі єст о рік старши, але цікавше єст тото, же записано там, же він през 9 років был мужом свойой жены. Оригінал и копія єдным голосом бесідут, коли иде о імено и назвиско того нещасника и коли бесіда єст о тім, же  похоронено го того самого дня, в котрім гмер, адже 4 серпня 1873 рока. Юж сам ден похорону бесідує, же  не было то звыкле вынищыня організму (з роботы дайме на то), але холєра, а тохворота брыдь як холера. Но и одтале бере ся тот посьпіх з погребенєм. Тоты, котрым удало ся и тоту біду пережыти пак мали юж кус більше спокою, лем часами так по кілька осіб під ряд ищы гмерало, а то на: tussis, цихоц бы на шкарлятину.

Посьлідня велька біда на нашых предків пришла в 1914 році и то не єдна, прецін юж єм повідал, же біды ходили парами. Прикотила ся війна, І Сьвітова. Не дост того, же ся прикотила, то ищы ту си забажала зимувати. Москалі пришли на копаня компери, але церков в осени 1914 рока спалили нам Мадяре. 2 марця  1915  згынула 46 -літня Марія, але похоронено єй аж 20 марця, но бо:  Москалі були на Вірхни- наші стріляли сильно. В хаті не було нікого. Умерла лежала довший час. Похоронена на своїм ґрунті. Такє нашол єм в гладышівскі книзі. Війна скоротила не лем єй жытя, за скоро з того сьвіта зышло товды 10 нашых жен (по пят в селі) и 11 мужів (семох гладышовянів и штырьох вірхнян). При вписі іншой Maриі, котра згынула19 марця,  а похорон тіж мала не так як звычай наказує, адже третього дня, але аж 1 квітня 1915  рока. Записано, же: В трупарни була. Чом такє мало місце, підповідат выжше юж цитувани впис (наші стріляли сильно), а ищы більше сьвітла мече тот, котри єст при похороні Миколая з 10 марця 1915 рока: Похований в Смереківци, цминтар в Гладишові був в осередку боєвої лінії.  Цікави впис єст тіж и при похороні Спиридона, котри згынул 26 стычня, а похорон мал 3 лютого 1915 рока: Ранений кулею, через стрілянину не можна було ховати, лежав в  трупарни один тиждень. Молодіцькій Андрийко смерт мал ищы тяжшу: Був калікою лежав всегда як в трумні. Від кулі в ночі згоріла хыжа і він. Стало ся то 28 марця 1915 рока. Кажда війна єст страшна, тамта была барз, не вірите, послухайте того: знайдено її утоплену з звязаними руками, з причини стрілянини не хоронено в своім часі. Колиси од внука той небогы довідал єм ся, же Москалі єй знесилили, а пак повязали рукы и втопили в студни. Выходит на то, же товдышні Марины не мали за дуже щесьця, но бо інша Мария 10 квітня 1915 рока была: Розторощена шрапнером в Смереківци  позбирано в міх і Поховано в Квятони. 17 лютого 1915 рока гыне брат зо сестром, Єфросці было 19 років (Ранена смертельно відламом ґранату), а Ваньови лем 17 (Раненiй смертельно відламом ґранату). Два дни скорше гмерат інши Ваньо, котрому війна не дозволила пережыти 52 зимы: Умер задля побитя його Москалями. Но штож, може дос юж того, як то Русскы „любили” Русинів.  Вернеме ищы до хворіт, бо они не смотрят кривым оком на жадну нацию. Юж єм нераз бесідувал, же біда все парами ходит, а тепер вам повім, же в 1914 пришол єй ціли легійон. Закля буде зас о хворотах, спомну ищы о лиху, якє спередило І Сьвітову війну, а о якім гнескам ищы не бесідувал, а треба бы хоц слово речы. Думам о Талергофі, Австриякы забрали до нього неєдного хлопа з Гладышова и з Вірхні, до свойой арміі нашых тіж брали. Хватит.

24 грудня 1914 рока на холєру гмерат Варвара, а за ньом на тамтот сьвіт идут ищы іншы особы, але тепер засада доміна не задіяла так міцно як в 1847 ци 1873 році. Родиче и баба Параска оповідали, же то заслуга войсковых дохтори, же іх лічыли, а лікы дармо давали. В році 1918 пришла до нас гішпанка, завдякы тым дохторям дістала в нас лем двоє люди, більше в 1919 році зобрал Тhyphus, бодванадцетеро. Бесідувал єм скорше, же війна нич доброго не може нам принести, а ту выжше повіл єм, же в  борбі з хворотами нашым помогла. То не війна ім помогла, але дохторе, котры мали уніформ на собі и дякувати Богу людми не перестали быти. Товды такых дохтори як Менґеле ищы не было.

О ті біді з початків ХХ столітя вшыткогом ищы вам не повіл. Зато верну до 28 марця 1915 рока. То не лем ден смерти сімнадцетилітнього Адрийка, але початок ексодусу нашых предків з прадідного Гладышова. До такого высновка дішол єм на підставі того штом нашол в метрикальных книгах. Того самого дня ранений был дволітні Василько, сын Григория, але не згынул од разу так як нещасни Андрийко: В часі евакуації помер в Кросцєнку. Нихто з тых, котры гмерли в квітни 1915 рока, не были хоронены в Гладышові. Петро гмер 10 квітня и того самого дня тлінны його останкы спочали в ждыньскі земли. В книзі гмерців записано, же сімдесятдволітня Анна: Умерла в Смереківци, похоронена в Квятони. Біля цминтаріoв в Смереківци. Но штож, так написали єґомосьць. Певне єст, же померла 11 квітня 1915 рока и же того самого дня похоронено єй хыбаль в Квятони, а тото: Біля цминтаріoв в Смереківци дописали, бо може там духа свого Богу оддала.  18 квітня так само стало ся з Марийом, женом Амроза, гмерла  в Смереківци и того самого дня похоронено єй в Квятони. 25 квітня Михал: Умер в шпитали в Новим Торзі.  О ті евакуациі з 1914 рока знал єм юж скорше з оповідань родичів и бабы Параскы, но и все мня цікавило як долго товды моі предкы мешкали на чужыні, но и коли вернули до Гладышова. Метрикальны книгы цікавіст мою заспокоіли, завдякы тому, што стало ся з Єфроском, вшытко юж знам. 2 червця єст дньом єй смерти и похорону, єґомосьць записали товды, же причыном єй смерти была: Холєра, умерла в Гладишові по поверненню з евакуації.

Книгы не циґанят, повірте, нашы предкы неєдно горе пережыли, адже вірю, же при Божі помочы и мы гнешню біду пережыєме. В Бозі майме надію, же тото нове зло (Ковід-19) не буде мало приступу до нас. Нашы предкы, хоц не были такы школуваны як мы, то и так барз часто мали дуже більшу жытєву мудріст од нас. Все з глубоком віром надіяли ся на Господа, з покором принимали Його Сьвяту Волю и во вшыткім віділи якіси Божый замысл. Скористайме з того, же Давид пораду добру дармо дає: скажи до Господа: „Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь” (Пс. 90, 2). Не єм дуресьвітом ани жадным ошоломом, памятам о пересторозі нашых предків:

Стереженого Пан Біг стереже. Адже:

☺ стережме ся так, як нам мудріжшы кажут,

☺ дбайме не лем про себе, але и про другых.

☺ надійме ся на Всемогучого Бога, а в превеликім милосердю своім даст нам як в давидовім псалмі обіцял.

Поділитися:

Категорії : Історія, Лемки

Схожі статті

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*