(вк) ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-02-03
{mosimage}
Гори Карпати – Лемківські Бескиди – гористий край. Їхні терени не складалися з верхнього родючого шару, а з каменю-скали, i тому вони не були врожайними. Звідси і невелика заможність людей-горян. У пошуках кращої долі, кращого достатку люди кидалися за кордони Австро-Угорської імперії… і навіть за Атлантичний океан. Найперше в Канаду, потім у США, а відтак у Південну Америку – до Бразилії та Арґентини. І відкрили ці “Америки” вихідці з Лемківщини, Західної Галичини.
Перший лемко, що виїхав зі своєї батьківщини на заробітки, “по гроші”, – це мешканець села Нова Весь Новосанчівського повіту Юрко Каширський. Він виїхав до США 1871 р. Отак лемко “відкрив” Америку. Початком масової еміґрації до Канади вважається прибуття 7 вересня 1891 р. селян Івана Пилипіва та Василя Єлиняка зі села Небилова Калуського повіту на Станіславівщині (тепер Івано- Франківська область). Вони до Канади приплили на кораблі “Ореґон” до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія. А невдовзі, з 1896 р., еміґрація до Канади набула масового характеру і найширше охопила Східну Галичину та Північну Буковину. Від 1896 до 1914 р. кількість українців, які прибули до Канади, наблизилася вже до 170 тис. чол.
Після лемка Юрка Каширського до США приїхав Андрій Гончаренко (справжнє ім’я і прізвище Андрій Гумницький). Він народився в селі Кривому (нині Попільнянський район на Житомирщині). Це було вже 1876 р.
Початком масової еміґрації з західноукраїнських земель до США еміґраційні дослідження вважають 1877 р., коли на заклик аґентів однієї з вугільних компаній Пенсильванії група селян Закарпаття виїхала туди працювати на шахтах. Після цього еміґрація закарпатців до США не припинялася. Всього за час від 70- х рр. ХІХ ст. до 1914 р. там зосередилося приблизно 700 тис.(!) еміґрантів- українців. Є скупі дані, що поодинокі українці появилися у США ще наприкінці ХVІІ ст.
Не могла оминути масова еміґрація і Південної Америки – Арґентини і Бразилії, де були незміренні простори незаселених земель – прерій та джунґлів…
Масова еміґрація українців до Бразилії припадає на 1896 р., до Арґентини першими з Косова (тепер Івано -Франківщина) прибуло 12 родин 27 серпня 1897 р. До 1914 р. в Арґентині жило 14 тис. українських еміґрантів, у Бразилії близько 45 тис.
Наші переселенці у США переважно працювали на найважчих роботах у промисловості (вугільній, металургійній, металообробній, машинобудівній, ткацькій та швейній, у добуванні золота, срібла, олова) та в будівництві (передусім залізничному і дорожньому). У Канаді українці поселялися в лісистих місцевостях і мусили зрізувати ліси, викорчовувати пні з корінням й готовити ті землі для їх оброблення, під посіви. У Канаді українці -міґранти працювали в гірничій промисловості і в будівництві залізничних й автомобільних доріг. У Бразилії та в Арґентині в тропічному кліматі еміґранти обробляли великі плантації чаю, тютюну, цукрової тростини та “жерба мате” (напій з цієї рослини подібний до чаю), а також тут еміґранти освоювали величезні лісові простори. А ще працювали руки українців -еміґрантів у деяких галузях промисловості, у легкій, текстильній, на будівництві шляхів, мостів тощо.
Всюди робота була тяжка, виснажлива, у жахливих антисанітарних умовах, без медичного догляду. Еміґрантам зарплату платили меншу, ніж місцевим робітникам. Дискримінація прав, брак своїх церков, шкіл, жахливі умови тяжкої праці призводили до того, що частина еміґрантів поверталася до старого краю – на свої землі.
Що примушувало українців залишати рідну землю? Головними були соціально-економічні причини. На західних землях України існувало аґрарне перенаселення, земельних угідь бракувало, збільшувалася кількість безземельних селян, а слабо розвинута промисловість не могла поглинути надлишку робочої сили. В Австро-Угорщині українське населення (переважно селяни – бл. 90%) дійшло до крайньої межі зубожіння. Високі податки, низька заробітна плата робітників зумовлювали зубожіння, розорення й занепад селянських господарств змушували селян і частину робітників шукати вихід зі злиднів в еміґрації, у пошуках вільних земель і кращого життя.
До еміґрації підштовхували й політичні причини – національне гноблення з боку влади, дискримінація щодо українців, переслідування, ув’язнення без причини. Якусь роль відігравали й релігійні мотиви, утиски, переслідування віруючих різних конфесій, було й прагнення уникнути обтяжливої військової служби. Активно сприяли еміґрації і різні еміґраційні аґенти, які діставали досить велику на той час винагороду – за родину 5 дол., за кожного члена родини по 2 дол. Серед галицьких селян ширилися неймовірні чутки про “обіцяну землю”. Отак сотні тисяч українців-галичан дальше в тяжких умовах бідували, але вже на чужині…
Хоч у тяжких умовах жили українські заробітчани, з огляду на щоденну виснажливу роботу, але вони не забували й про суспільно-культурне життя. Еміґранти організовували різні товариства, для заспокоєння духовних потреб ставляли свої церкви, для своїх дітей будували школи. Вони тужили за своєю батьківщиною, тож на нові поселення на чужині переносили свої рідні топоніми – Київ, Галич, Тернопіль, Січ, Україна тощо…
Крім культурно-освітніх організацій, засновували будівельно-позичкові, страхувально-допомогові, кооперативні та інші товариства. Однією з найбільших українських організацій взаємодопомоги в США був “Руський народний союз”, який постав 1894 р., потім його перейменовано на “Український народний союз”. Друкованим органом союзу була газета “Свобода”. Вона почала виходити 1893 р. і виходить донині. Активну політично-видавничу діяльність вела організація “Гайдамаки” (з 1907 р.).Також діяли “Лемко-союз”, “Федерація українців у злучених державах” та “Українська рада в Америці”. У Канаді видавалися “Канадійський русин” та “Український голос”. Потім “Канадійський фермер” і газета “Слово”. В Едмонтоні 1914 р. засновано товариство “Самостійна Україна”. У Вінніпезі працювало Українське товариство, яке до сторіччя від дня народження Шевченка видало “Кобзар” і серію дешевих книжечок “Шевченківська бібліотека”.
На нових поселеннях українці зберігали свої обряди, свята. Вони так само, як вдома, справляли весілля, так само святкували Різдво та Великдень.
Тепер навздогін надрукованому інформаційному текстові декілька власних авторських думок…
Тяжко працювали, особливо на обох американських континентах, наші українські люди. Це вони власними руками розкорчували й освоїли сотні тисяч гектарів лісистих земель, розорали цілини, підготовили їх під посіви, створили тисячі ефективних фермерських господарств, збудували сотні тисяч кілометрів залізничних колій та шосейних доріг, мостів, віадуків, видобули мільйони тонн корисних копалин, у тому числі й золота, олова, міді, виробили велику кількість промислових та сільськогосподарських товарів – внесли незміренний вклад в економічний розвиток обох американських континентів. Шановний читачу, закрий на хвилину очі та спробуй осмислити, усвідом собі цей великий потенціал, оцей ґрандіозний економічно корисний загал, який створили українці. Подумай, що цей потенціал дав початок розвитку тих країн, які сьогодні дуже розвинуті, які сьогодні “цвітуть”. (вк)
“Наше слово” №6, 6 лютого 2011 року {moscomment}
