Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №14, 2019-04-07

9 березня в Перемишлі відбувся другий показ відеоролика до пісні «Стук, стук – там надалі дзвонять дзвони», про ідею якого в лютому минулого року вже писали на сторінках «Нашого слова» (№7, 2018-02-18). Пісня розповідає про тугу та пам’ять чергових поколінь виселенців акції «Вісла», їхнє почуття приналежності до культурної спадщини предків та про дилеми, пов’язані з відчуттям зв’язку із рідними землями. Перший концерт відбувся 2 березня в Лігниці з думкою про прихильників проекту із Західної Польщі. Остання, третя, прем’єра ролика запланована на весну цього року в Ґданську.

Підготовка

Від самого ранку двері українського Народного дому практично не зачинялися – один за одни заходили представники різних музичних колективів, які цього вечора мали взяти участь у концерті. Акустична команда налаштовувала своє технічне обладнання, щоб з 12-ї години могли розпочатися репетиції. Скрізь відчувалася піднесена атмосфера, шум та гамір – хтось стукав загаданими вище вхідними дверями, хтось тупав каблуками, хтось бив у барабан.

Подією зацікавилися українські медіа в Польщі – радіо та телебачення, тож до учасників постійно хтось підходив та просив про інтерв’ю. Ведучі допрацьовували текст та планували кожен вхід на сцену, серед них також була авторка цих рядків. Режисерка всього дійства – Оксана Терефенко – хоч і приїхала до Перемишля трохи втомлена після першої прем’єри ролика в Лігниці, прискіпливо пильнувала за всіма організаційними процесами та переживала за кількість відвідувачів, яку тоді ще неможливо було передбачити.

На щастя, ті переживання виявилися непотрібними. Вже під вечір, коли наближалася година початку показу, біля входу в Народний дім ми побачили безупинний потік людей. Такої кількості глядачів не було навіть на шевченківських концертах! На прем’єру фільму-ролика «Стук, стук» прийшли всі вікові категорії глядачів – від дошкільнят (було навіть декілька немовлят) і до пенсіонерів. На подію приїхали не тільки місцеві мешканці, а й гості з Південної Польщі, Лемківщини та з України.

Концерт

Основний концерт розпочав виступ народного колективу пісні й танцю «Кичера» з Лігниці. Після їхнього колоритного та стихійного танцю на сцену вийшов гурт традиційного співу з Сянока – «Відимо». Згодом виступила фольклорна капела «Древутня»  єдині гості концерту, які не брали участі в зйомках ролика, проте, дізнавшись про ініціативу вже після зйомок, вирішили приєднатися хоча б на останньому етапі. Після них на сцену вийшли гості з Горлиць, гурт «The Dollars Brothers», чий характерний бас-вокал добре знають в усій Польщі. Концерт завершили «Надія» зі Шпротави та «Coolбаба» з Влоцлава.

Програма вечора створювала інтригу в очікуванні на обіцяний фільм. Попри різноманітність музичних виступів, гості найбільше хотіли побачити результати роботи над роликом, яка тривала понад рік. Проте на це довелося трохи почекати. Перед презентацією головної родзинки вечора ведучі розповіли чимало деталей про закулісся роботи над роликом. Глядачам показали фото зі зйомок, на яких видно емоції учасників, кадри з неочевидними реакціями та роботою акторів.

Ролик

Коли прийшов момент презентації кліпу, усі затамували дихання. Позитивне враження створила не тільки професійна якість зображення, а перш за все – зміст відео, який стосувався тем повернення на рідні землі, молодих людей, нащадків виселенців акції «Вісла». Усе це – в казковому, зимовому довкіллі околиць зруйнованої церкви в Князях, яка сама по собі вже є достатньо промовистою. Глядачів зворушила також незвичайна місія – віднайти десь глибоко в землі прихований предками церковний дзвін.

https://www.facebook.com/projekt.stukstuk/videos/2549996461709640/

Коментарі

Від публіки ми почули чимало різних думок . Дехто захоплювався масштабом події, її змістом та оформленням. Молодь особливо раділа, що в Перемишлі можуть відбуватися великі музичні заходи. Старших, у свою чергу, втішило, що наступні покоління думають і згадують про землю, з якої походять їхні предки. Проте з’являлися також критичні голоси. Одні стосувалися технічних складнощів, особливо звуку. З іншого боку, частина глядачів звернула увагу на сильний лемківський акцент під час концерту. Більшість колективів, які виступили цього дня в Перемишлі, були лемківськими, але ведучі, у свою чергу, говорили зі сцени про творчу співпрацю українських, лемківських та польських середовищ.

«Є лемки, які визнають свою етнічну приналежність до українського народу. Проте було б неправдою говорити, що всі займають єдину позицію в цьому питанні. Є також лемки, які відчувають свою окремішність, але вони захотіли зробити цей проект із нами. Ми вирішили дати їм право відчувати власну ідентичність. Наша ініціатива – це простір розуміння, поваги до відмінностей, але перш за все – співпраці, пізнання й діалогу, який, безумовно, потрібен нам увесь час», – пояснила Оксана Терефенко.

Чому стук?

З’явилося також питання про сенс назви. Отож, якщо головною «зіркою» фільму є дзвін, чому в назві нічого не «дзвонить»? Відповідь на це питання можна знайти у словах пісні, відеороликом до якої є представлений ініціаторами твір. Ролик та пісня будуть доступні в інтернеті після ґданської прем’єри, про що ми детально повідомимо у наступних номерах «Нашого слова».

Cтук, стук

1.

Він іде, іде теж вона,

До переду. Раз-два, раз-два!

Часу не ма, часів права,                                              

А в головах… „стук-стук” знов гра

Жене, не стає, ци за ним она?

Не мают часу. Раз-два, раз-два!                                  

Было – уж неє, веце не буде                                             

Тых часів права, так радят люде


2.

Орають зeмленьку, сіють, збирають,

Буває тяжко, все це долають.

Хоч тарабанять, зловісні звуки                                

Чужину рідною бачать онуки.

Барвінок. І крест. Притихли дзвоны,

В студні сховали, в небі вороны

Бога глядают, медже селами                                       

Під ґонтом церкви, за іконами

І тільки цей стук, стук, старих вагонів звук,

Везуть але не повертають.

I через ночі днини гори в долини                                

мрії в туги заміняють.


3.

Kвіти ростуть, городу не має.

Ніхто у воду, їх не ставляє.

Квіти ростуть, час нам втікає
А в головах… стук не минає                               

Дубы до заду, фурт позерают
Бо зас в памяти, до них вертают
Ґаздів голосы, о них стояли                                          
Кєд тоты были малыма дубами

4.

Він барз ся спішыт, она понаглят,

Свою роботу, кінчыти Раз-два!

Тото дурканя ваґонів сьпіваня                                      

В кырви пульсує, сперат дыханя

Не повернув він, вона забула,

Хоч лоскотало, того не чула

Ціни землі, цієї не знали,                                                

Хоч баба з дідом колись її орали

І чути лем стук, стук, ваґонів старых звук

Што несут, везут, заберают.
Як горы в долины, і своє в чужыны
                                     

На бануваня сны зміняют.

І чути лем стук, стук, ваґонів старых звук

Што несут, везут, заберают.
Як горы в долины, і своє в чужыны  
                                   

На бануваня сны зміняют.

Фото з архіву проекту СТУК-СТУК – автор Матеуш Бжезіняк

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*