Ігор Щерба/Микола Щкрба ■ ОСВІТА ■ №40, 2020-10-04

Українці у Польщі, бувало, із ностальгією згадують свої студентські роки і мандри до Варшави (університетського гуртожитку «Смики», що на вул. Смичковій), Ґданська (гуртожитка «Полянки» на однойменній вулиці), Кракова, Вроцлава, Любліна або Щеціна. У студентських клубах там відбувалися культурні заходи (наприклад, «Нічні концерти» у Ґданську), альтернативні «закостенілому» Українському суспільно-культурному товариству. Усе це було задовго до спалаху світової пандемії та усіляких локдаунів. Утім, перший «карантин» українські студенти у Польщі проходили ще через генерала Войцєха Ярузельського, який у 1980 році оголосив у країні воєнний стан, тож молодь мусила залишити гуртожитки та поїхати додому.

Фото з pixabay.com

Зараз на студентське життя вплинув вірус: аудиторії спорожніли, усі навчаються дистанційно. Це, звісно, позначається на особистому житті кожного: у соцмережах уже з’являються напівжартівливі тексти на кшталт «Як пройти карантин та не збожеволіти».

У розмовах і з університетськими працівниками, і зі студентами можна помітити один спільний мотив – усі скучили одне за одним. Почався новий навчальний рік, керівництво вищих навчальних закладів боїться повністю відновлювати стаціонарне навчання. Раціональна ідея – так званий «гібридний» спосіб, тобто поєднання офлайн- та онлайн-навчання. Що про це говорять викладачі та їхні вихованці?

Доктор Ришард Купідура, викладач в Інституті російської та української філології та на кафедрі україністики університету ім. Адама Міцкевича в Познані

Дистанційне навчання у нас почалося з 1 квітня. Спочатку все відбувалося стихійно, це було щось зовсім нове. Однак зрештою ми добре підготувалися до екзаменаційної сесії. Іспити також проходили онлайн, однак тоді вже визначили всі правила, студентам надали інструкції. Здебільшого ішлося про технічні моменти, наприклад, що треба робити, якщо виникають проблеми з інтернетом. Також керівництво університету подбало про те, щоб у кожного був доступ до комп’ютерної техінки. Дистанційне навчання продовжили щонайменше на цей семестр.

Не можу сказати, що такі заняття якось кардинально змінили методи навчання. Хоч ми і використовуємо університетську інтернет-платформу – все одно спілкуємося одне з одним. Щоправда, ми відмовилися від відеозв’язку, аби мати краще з’єднання, але якщо хтось хотів залишити камеру ввімкненою, це не було проблемою.

Якщо говорити про суто робочі моменти –  я помітив і позитивний вплив дистанційного навчання, воно спонукає нас більше говорити, щоб не було цієї незручної тиші. Для нас, україністів, тобто людей, що вивчають мову, це дуже корисно. У минулому семестрі ми так робили дистанційні мовні вправи.

Тепер на мене чекають лекції з історії та літератури України. А ще – новий досвід. На перших, других, може, третіх заняттях нам треба буде випрацювати схему навчання, ефективної співпраці зі студентами. Тут не обійдеться без якихось експериментів, але мета одна – студент має оволодіти програмою. Під час вивчення української літератури, зрозуміло, треба використовувати дуже багато оригінальних матеріалів – на щастя, більшість книг, що входять до канону, є в інтернеті. Бібліотеки також перейшли на новий режим роботи: дотримуючись санітарного режиму, можна брати книжки і там.

У нашому регіоні попит на знання української залишається на високому рівні. На познанській україністиці переважають польські студенти, однак є і люди з українським корінням. Можу із власного досвіду сказати, що багато випускників отримали цікаві пропозиції роботи завдяки тому, що володіли цією мовою.

Докторка Мирослава Кравецька, керівниця кафедри славістики Державної вищої професійної школи в Холмі

Ми на слов’янській філології навчаємо української та російської мов. Вибрали такий підхід, бо це корисно для студентів, так вони матимуть більше можливостей на ринку праці. А те, що Холм знаходиться неподалік кордону, сприяє тіснішим зв’язкам з Україною. Так наші випускники готуються також до роботи у митній та прикордонній службах (наприклад, митними брокерами – відповідні сертифікати видає уряд після додаткового навчання), а також у підприємствах, що працюють у цьому регіоні – наприклад, у транспортних фірмах. 

Зараз усі в Польщі нарікають на дистанційні заняття, але для вищих навчальних закладів, як на мене, це не є великою проблемою. Студенти достатньо дисципліновані, вони можуть організувати своє навчання. Ми використовували для цього університетську інтернет-платформу та скайп. Після минулого семестру я можу сказати, що у цій новій реальності є й позитивні моменти. Ми, викладачі, почали тісніше спілкуватися зі студентами.

Однак вчити мову дистанційно – дуже складно. Цей процес трохи схожий на математику – не обійтися без практичних вправ. Минулого семестру я вела заняття з української літератури, і ми могли, наприклад, використовувати відео на ютубі, однак це не універсальний спосіб, часом студентові потрібно особисто пояснити певні нюанси. Підготовка до таких занять також забирає багато часу. Не можна прийти і сказати – давайте відкриємо підручник, бо всі допоміжні матеріали студенти мусять мати на руках ще до початку занять.

Зрештою, минулий семестр минув більш-менш успішно, хоча студенти, як це завжди буває, часом воліють піти на каву, а не сидіти в бібліотеці. Утім, о 9.45 вони всі були на онлайн-заняттях. Я жартувала тоді, що коронавірус «допоміг» нам досягти стовідсоткової відвідуваності. Щодо цього семестру – буде видно. Є кілька пропозицій щодо подальшої організації дистанційного навчання, їх розглядатиме керівництво. Але, здається, перемагає таки ідея того, аби якомога більше занять відбувалося стаціонарно. Ми формуватимемо невеликі групи студентів, аби дотримуватися санітарних вимог.

Таку схему вже запровадили у школах: якщо це працює з дітьми, дорослим студентам також не буде складно. Тож, найімовірніше, буде гібридна система – частково заняття відбуватимуть онлайн, а частково – офлайн.

Ігор Щерба

Дистанційне навчання – імпровізація чи майбутнє студентів?

Цього року наше студентське життя перевернулося догори дриґом. Менш ніж за чотири місяці світ охопила пандемія, влада запровадила карантинні обмеження. Зачепили вони й освітян – усі були змушені швидко перебиратися в інтернет. Нові умови оприявнили деякі фундаментальні недоліки в системі освіти, та, сподіваюся, стануть поштовхом для подальшого впровадження цифрових технологій.

Зазначу, втім, що мій особистий приклад не є репрезентативним – я навчаюся на соціології і практично всі предмети міг вивчати дистанційно; в іншій ситуації опинилися студенти деяких технічних або медичних факультетів, які мають практичні заняття в лабораторіях. А кожен університет вирішував ці проблеми по-своєму.

Між оголошенням про припинення стаціонарного навчання та початком онлайн-занять минули два тижні. Безумовно, це був напружений період для працівників університетської адміністрації – треба було з нуля запустити освітню платформу та навчити усіх нею користуватися; викладачі паралельно мали адаптувати свої лекції до дистанційного режиму. Для студентів це був час «нервових канікул», повних невизначеності та стресу. З одного боку, ніхто не вірив, що онлайн-навчання може бути довгостроковим рішенням, з іншого – всі розуміли, що пандемія не зникне за один тиждень. Після цього короткого періоду більшість студентів та викладачів поступово почали облаштовуватися у новій, віртуальній реальності. Реальності, у якій молодь розбирається набагато краще за професорів.

Значна частина онлайн-класів минулого семестру проходила у формі відеоконференцій на платформах Google Meet, Zoom або Kampus. Припущення було просте: викладач бачить студентів, взаємодіє з ними, і такі заняття максимально наближені до офлайн-варіанту. Однак мало хто зобов’язував слухачів вмикати камери, тож у реальності побачити чиєсь обличчя можна було лише зрідка; хтось під час лекцій снідав, хтось – приймав душ, хтось – просто залишав комп’ютер увімкненим і повертався спати.

Фото з pixabay.com

Результати та перспективи на майбутнє

Така раптова зміна у функціонуванні всієї системи завжди пов’язана з непередбаченими помилками та труднощами. Найбільші проблеми з адаптацією до нових умов мали професори похилого віку, яким особливо складно орієнтуватися у віртуальному просторі. Постраждали також незаможні студенти, які часто не мають доступу до якісного та швидкого інтернету. У деяких випадках бюрократичний хаос призводив до абсурдних ситуацій – як-от дистанційного іспиту з фізкультури, на якому перевіряли, серед іншого, знання з теорії скандинавської ходьби (nordic walking) та альпінізму. Збанкрутували власники сотень закладів, які обслуговували переважно студентів, – їдалень чи копі-центрів. 

З іншого боку, це «імпровізоване» рішення принесло несподівано й хороші результати. Сидячи у своєму зручному кріслі, слухати лекції незрівнянно комфортніше; не кажучи вже про економію часу, який ми досі витрачали на дорогу до університету та блукання між корпусами та аудиторіями. Більшість недоліків дистанційного навчання були пов’язані з бюрократією, людськими помилками та обмеженим часом на підготовку, але в певному сенсі ми побачили, як може виглядати освіта в майбутньому. Необхідні технології вже є, треба лише воля та мотивація до реформ.

Микола Щерба, студент 3 курсу соціології Варшавського університету

Поділитися:

Категорії : Події, Розмова

Схожі статті

«Ми залишаємося до 2-3 ночі, а зранку о 7-й вже знову треба бути на місці»

Павло Лоза ■ РОЗМОВА ■ №40, 2020-10-04 Галина Гарасим, активістка гуртка Об’єднання українців у Польщі у Битові (Поморське воєводство), яка працює інструкторкою Повітової санітарно-епідеміологічної...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*