Ольга Ткаченко ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2018-03-04

13 грудня 2017 року, 6.15 ранку. Я стою на автовокзалі, з нетерпеливістю чекаю на свій автобус, всього за кілька годин мені вручатимуть мій диплом доктора наук. Хвилююся. Роззираюсь, цикаю в телефоні, словом – ловлю ґав, як це буває в очікуванні чогось приємного. Мій погляд падає на рекламний банер біля платформи. На ньому напис жовтим на синьому «Я #сердечко# Україну», тобто «Я люблю Україну». Я їхала із Західного вокзалу Варшави до Любліна.

Мені щораз частіше здається, що існують дві Польщі. Незважаючи на те, що подібно як і 100 років тому, коли Польща стала незалежною, є два підходи до українського питання, тут я натякаю не на дві візії соціаліста Пілсудського та ендека Дмовського. В нинішньому випадку маємо одну Польщу – ту, що живе в публічно-політичному дискурсі і яку нам показують медіа. Натомість друга Польща – це економічно-суспільна, та, яку не часто побачиш у новинах, однак яку можеш зустріти на вокзалі, у крамниці, на роботі, в під’їзді чи в університеті.
Про першу Польщу відомо вже багато, Вона руйнує українські цвинтарі, пише антиукраїнські гасла, ухвалює суперечливі закони. А от про другу – не дуже. Вона не медійна, тому і майже невидима. Крім того, політична кон’юнктура діє якраз на користь антиукраїнських настроїв, що ніби зомбі повилазили зі своїх могил і з’їдають людям мозок, блокуючи думання й нав’язуючи тільки один шаблон поглядів на тему стосунків між нашими двома країнами.
Описаний на початку цього тексту епізод з банером – це реклама мобільного оператора дешевих телефонних сполучень з Україною. Оператори мобільного зв’язку одні з перших зрозуміли, що українці в Польщі – це не тільки дешева робоча сила, а й новий сеґмент споживачів послуг, що перекладається на отримання доходу і відповідно влиття в розвиток економіки. В інших компаніях теж зрозуміли, що українці – це цільова група і потрібно до неї пристосовуватися, якщо є бажання втримати клієнта. зараз дуже часто можна побачити у вітринах реклами, спрямовані на українців. Деякі банки та корпорації почали поступово надавати послуги й інфолінії українською мовою. Не кажучи вже про університети, які мають сайти українською мовою, спеціальні програми для українців та стипендії.
Формула «українці – дешева робоча сила» також зараз поступово перестає бути актуальною. За кращим життям до сусіда приїжджає щораз більше і більше висококваліфікованих українців, які або тут, у Польщі, отримують вищу освіту, або вже приїжджають з дипломами та вміннями. Відповідно змінюється і праця, яку вони виконують. Так, досі є жінки до прибирання чи заробітчани, які приїжджають на сезонні роботи. Проте є багато української молоді, яка знає собі ціну і не буде виконувати низькооплачувану роботу. Такі люди щораз більше стають працівниками великих корпорацій, фірм та інших установ у Польщі. Отримуючи трудовий договір, українці платять податки, а також заповнюють діри в польській економіці, яка останніми роками теж потерпіла від еміґрації і браку спеціалістів на ринку. Відповідно, українці на ринку праці нині стали шансом для польської економіки.
Особливо промовистим є рейтинґ «50 найвпливовіших людей у польській економіці», який провела газета «Dziennik. Gazeta Prawna». На другій позиції, поступившись тільки польському прем’єру Матеушеві Моравєцькому, опинилися українці як збірний герой польської економіки. Цікаво, що українці навіть випередили президента Польщі Анджея Дуду, який посів третє місце.
«Роль українців особливо важлива у Польщі в контексті демографічних викликів, які є бомбою сповільненої дії для польської економіки. Експерти ООН називають Польщу однією з найшвидше старіючих націй. Зараз імміґранти зі Сходу сповільнюють неґативні демографічні зміни», – пише «Dziennik Gazeta Prawna». У контексті важливості українського чинника в боротьбі з демографічною кризою, автори рейтинґу одночасно наголошують на відсутності грамотної міґраційної політики Польщі. «Ми не можемо розраховувати на те, що нові працівники залишаться в нас назавжди. Держава досі не має ані міґраційної політики, ані ідеї, як допомогти українцям, білорусам та іншим запустити в Польщі коріння. Якщо для них відкриються багатші європейські країни, то магніт вищих зарплат перетягне їх за Одру», – йдеться у статті.
Відтак неґативне в польсько-українських стосунках і напруження зі сторони Польщі – це лише результат популістської правлячої політики, яка грає на людських почуттях та емоціях, іґноруючи здоровий глузд. І тут знову застосована на початку цього тексту алегорія зомбі, що з’їдає мозок, залишаючи тільки неконтрольовані інстинкти. Що більше, польська влада настільки сліпа у своєму популізмі, що це стосується не лише міжнародних відносин. Останні рішення польської влади добряче псують життя і самим полякам. Для прикладу, багато шуму наробив закон про заборону торгівлі в неділю. І байдуже, що економісти попереджали про шкоду для економіки та незручності для людей, які будуть спричинені введенням у дію цього закону. Сейм і Сенат РП проголосували та президент підписав.
Також слід розуміти, що реальність українців у Польщі – це не тільки важкі заробітчанські будні чи ідеологічні чвари на історичному ґрунті, так облюбовані засобами масової інформації. Для багатьох друга Польща – це ще й кількість книжок українських письменників у польському перекладі чи кількість стипендій, які дають можливість розвиватися молодим українським ученим. Однак це не медійні теми, тому про них так мало чути.
І наостанок, моя друга Польща – це моя нова сусідка пані Тереса, яка мене обняла, як тільки ми познайомились. Це і мій науковий керівник з Яґелонського університету в Кракові, мої професори у Варшавському університеті та в Університеті Марії-Кюрі Склодовської в Любліні, де я вчилась і захищала дисертацію. Моя друга Польща – це мої друзі поляки та колеґи у праці. Люди ці мені допомагали та продовжують допомагати. Моя друга Польща – це люди, яких я бачу кожного дня. І це аж ніяк не Качинський чи Ісакович-Залеський, котрих я бачу тільки на екрані монітора. ■

Поділитися: