Орест Лопата ПОГЛЯДИ№29, 2018-07-22

Закінчується липень. Він приніс нам кілька знакових подій, а саме: державна комісія оголосила результати матуральних іспитів, у Росії відбувся чемпіонат світу з футболу, а в Сагрині вшанували пам’ять українських жертв села. Були також проведені «зовсім неконфронтаційні» державні заходи, присвячені жертвам Волинської трагедії 1943 р.

Мені здається, що в контексті згаданих вище подій слід поставити питання про ставлення польського середовища до усіх нас, «закерзонських» і «наддніпрянських» українців. На мою думку, ворожість до нас досягла в липні свого апогею. Українців у Польщі, за справою звинувачення представником державної влади у лихих намірах д-ра Григорія Купріяновича, поставлено в позиції головних «ворогів держави». Колись давно у Польщі показували американський фільм «Wróg publiczny nr 1» (The Public enemy). Назва фільму досконало передає суть сьогоднішніх проблем у польсько-українських відносинах. Ставлення польської більшості до української меншини над Віслою — це щоденна проблема для нас. Наприклад, що робити, коли у столичному торговому центрі хтось на стіні написав: «Ukraina to k..wa», «Je..ć Banderę i UPA»? Найпростіше взяти, скажімо, монету 2 зл. та зішкребти зі стіни хоч би нецензурні слова. Однак, справа не така проста, якою може здаватися. Ворожість, яку ми відчуваємо щодня, змушує декого з нас ставати «сепаратистами своєї справи». Тут визріває питання існування українських шкіл (і не лише в Ольштині). Про це пише Степан Мігус у статті «Батьки мусять знайти відповідь» («Наше слово», № 27, за 08.07.2018 р.). Ідеться про те, що, попри реальні можливості та сприятливі обставини, уже вкотре не вдалося в Ольштині створити українську школу. Ольштиняни стали своєрідними «сепаратистами» у своїй справі. Головна причина в батьках українських дітей, які від другої половини 80-х років минулого століття вперто не хочуть в місті української школи, хоч посилають своїх дітей до пункту навчання рідної мови. На мою думку, тут справа очевидна. Батьки воліють посилати дитину до суботньої школи, щоб не «стигматизувати» її у польському середовищі.

З опитування суспільної думки виникає, що польська молодь у своїх поглядах сьогодні дуже радикалізується. Захоплення крайніми правими політичними силами проявляє великий відсоток молодих поляків. Що цікаво, як зауважили польські медіа, молодь відходить від Римо-католицької церкви, тим самим заперечує дотеперішнє стереотипне мислення, що справжній поляк має бути католиком. Професор Варшавської академії художніх мистецтв, Леон Тарасевич, в інтерв’ю для однієї з польських газет розповів про наростання польських націоналістичних настроїв у багатоетнічному Білостоці. Молоді хлопці з Підляшшя їдуть до міста працювати або вчитися, а там піддаються тискові довкілля, тобто ворожого для себе націоналістичного середовища. Наша молодь також функціонує в такому довкіллі, при чому різні покоління в різних історичних періодах.

Григорій Сподарик, випускник ґурово-ілавецького ліцею, згадує, що для тодішньої української молоді (90-ті роки минулого століття) український ліцей був трохи випадковим вибором, а в більшості учнями були вихідці з сіл та малих містечок Вармії і Мазурів («Ми з Ґурова…», «НС», № 25 за 24.06. 2018 р.). І тут з’являється питання про матуральні іспити. Який життєвий шлях обирає сьогодні наша молодь після навчання в українських ліцеях? Та не лише в них. Тиск навколишнього, ворожого до нас довкілля, сьогодні відчутно посилився (дехто порівнює цей стан до часів комунізму), і декому з нас, «закерзонців», складно, може невигідно, признатися перед сусідом, або другом на роботі, що син або дочка вчилися в українській школі та поступили, скажімо, на факультет української філології.

Саме про те, як складно українцям вистояти проти довкілля, можуть засвідчити події на світовому футбольному чемпіонаті в Росії. У цій країні політичні в’язні (Олег Сенцов) голодують у карних колоніях, що може закінчитися для них смертю. Совість би наказувала нам бойкотувати цей мундіаль. Попри те, середовище «тиснуло» нащодень на нас зі своїми питаннями про результати матчів «біло-червоних». У розмовах з сусідами нам треба було ставати своєрідними «сепаратистами» та вдавати зацікавлення темою. Однак, за справою хорватських футболістів, з Кремля у світ полинули звинувачення про те, що оклик «Слава Україні!» – це клич націоналістів. Ось вам черговий приклад ворожості середовища.

Журналістка «Нашого слова» Кася Комар-Мацинська пише у цьому номері про святкування Івана Купала. Із її статті виникає, що перемишляни також стали своєрідними «сепаратистами» щодо культурного та громадського життя міста. Свій захід вони провели у віддаленій від центру міста огородженій території, а не, як колись, над Сяном.

У народі відомо, що злі вчинки до інших ідуть «згори». Невже знайдуться в народі ті, які наслідуватимуть люблінського воєводу Пшемислава Чарнека, який подав до прокуратури заяву про підозру вчинення злочину проти польського народу головою Українського товариства д-ром Григорієм Купріяновичем під час панахиди в Сагрині. Цю заяву місцевого чиновника можна би було вважати необдуманою, однак, якщо про «сагринську українську провокацію» говорить в ефірі державної 3 програми Польського радіо шеф адміністрації прем’єр-­міністра Міхал Дворчик, тоді можемо вважати, що ця заява не є озвученням приватних думок урядовців.

На захист д-ра Г. Купріяновича став д-р Микола Рощенко. Він у відкритому листі пише про те, що звинувачений у антидержавному злочині науковець – це зразковий громадянин Польщі та, водночас, український патріот.

Я вважаю, що ми, «закерзонці», усі є такими, як Г. Купріянович. У нас подібні погляди. Звинувачення Г. Купріяновича в антидержавному злочині, на мою думку, символічно піддає тавруванню у націоналізмі та ймовірному покаранню силою «Закону про ІНП» всю українську меншину у Польщі. Хочеться заявити: пане Григорію, ми усі за вами!

Із сумом скажу, що «кресові бультер’єри» у своїй гібридній війні проти нас досягли однієї мети: українцям щораз складніше обстоювати свою національну тотожність у польському довкіллі. Заради своєрідної безпеки, або вигоди простіше нащодень стати «сепаратистом». Але матч ще не закінчився, хоч зараз результат 0:1 для суперника! ■

Поділитися:

Схожі статті