Вахтанг Кіпіані ■ ГРОМАДА ■ 2011-06-18
{mosimage}
Ф Е С Т И В А Л Ь Н І події
Можна по-різному називати події ІІ пол. 1980-х рр., які врешті-решт 1991 р. привели до незалежності України. Хтось їх назве терміном, уведеним в обіг останнім генсеком Комуністичної партії Радянського Союзу та першим й останнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим, а саме – “перебудовою”. Хтось – по-українськи, “оксамитовою революцією”. Хтось – просто революцією.
На відміну від подій 2004 р., коли весь світ, причарований Майданом, погодився з існуванням бренду “помаранчева революція”, ті часи, вже понад двадцять літ тому, були справжньою революцією. Їхнім наслідком стала зміна моделі державного устрою. З Української Радянської Соціалістичної Республіки (хоч і члена-засновника ООН, але фактично – колонії імперського центру) постала незалежна держава. З соціалістичної планової, неефективної економіки постала ринкова, з усіма, звичайно, притаманними родовими плямами – не без цього.
Ліквідовано монополію однієї політичної партії, та й сама КПРС, партія Леніна – Сталіна та інших кровопивць перестала існувати – її заборонили рішенням парламенту. На жаль, до люстрації її керманичів справа не дійшла, і вже через три роки вона відродилася, щоб знову ошукувати пенсіонерів лукавими обіцянками.
Часто можна почути, що Україна “отримала незалежність” від Москви, в результаті протистояння Горбачова та Єльцина, тобто центральної влади СРСР і найбільшої її республіки – Росії. Мовляв, роль особистості в історії зіграла виняткову роль. Це не так. Зовсім не так!
За три роки до незалежності в Україні виникли тисячі громадських організацій та політичних партій, які діяли, звісно, асинхронно, але кожним своїм кроком наближали свободу, обмежуючи владу і вплив правлячої комуністичної верхівки. І не важливо, що одні з них ставили на порядок денний проблеми екології, інші – реабілітацію жертв тоталітаризму, а треті – культурологічні питання. За цей же час вийшли друком понад тисяча газет, самвидаву, розповсюджено мільйони листівок, проведено тисячі акцій, зокрема таких, де взяли участь сотні тисяч людей: як-от, Ланцюг злуки чи Свято козацької слави…
А ще ж треба згадати шахтарські страйки, які поставили на коліна комуністичну номенклатуру, леґендарне голодування студентів на майдані Незалежності, спілку українців з національними меншинами – “за вашу і нашу свободу”. Це була справжня українська революція. І прекрасно, що тепер можуть переглянути ці яскраві сторінки недавньої минувшини українці та наші друзі-поляки. Коли я відбирав фотографії тих прекрасних буремних часів, часто ловив себе на думці, що вони так схожі на світлини польської, чеської, литовської свободи. Ми були так близько тоді, двадцять років тому, але, на жаль, так далеко нині. Проте боротьба за справжню волю ще не закінчилася. І це надихає.
Вахтанг КІПІАНІ – головний редактор сайту “Історична правда” www.istpravda.com.ua
Фотовиставка “Українська революція 1987-1991” буде презентуватися під час ФУК у Кошаліні.
“Наше слово” №25, 19 червня 2011 року {moscomment}
