«Домівка cafe» у Ґданську: я буду там, де ти

КУЛЬТУРА ■ №9, 2019-03-03

Після недільної служби в церкві Св. Варфоломея і Покрови Св. Богородиці українці Ґданська розходяться не зовсім по домівках. Вони йдуть до «Домівка cafe», дещо незвичної кав’ярні, що урочисто відкрилася біля церкви.

Ксеня Кисиличин. Фото Юрія Забіяки

Це непримітне приміщення від 2007 року українці винаймають у міської влади, яка звільнила громаду від необхідності платити за оренду. Усередині невелика, але досить простора зала з портретами Івана Франка, Лесі Українки й Тараса Шевченка, які сумлінно пильнують, щоб у домівці відбувалися культурні заходи: концерти, зустрічі, недільна школа для наймолодших й обговорення важливих для українців тем. А коли ідеї та ініціативність одних членів громади вичерпуються, з’являються інші, які мають достатньо запалу й енергії, щоб запропонувати новий формат. Саме так з’явилась ідея заснувати «Домівка cafe», куди можна зазирнути після служби, аби погомоніти між собою й обмінятися враженнями після важкого тижня.

Ініціаторка відновлення традиції недільних зустрічей у новому форматі – Христина Груховська каже, що ідея кав’ярні у домівці не нова, проте раніше не було кому її втілити. Сама ж дівчина у Ґданську живе лише другий рік, але оскільки мала досвід роботи у кав’ярнях, то не забарилась із втіленням задуму. Пояснює, що любить робити щось для інших, бо це дає їй радість і енергію. Оскільки немає кому займатися «Домівкою cafe» у будні дні, заклад працює у незвичному режимі: щонеділі після Служби Божої, доки гості не розійдуться, тобто до 14–15 години. Дівчина переконана, що це має бути не просто кав’ярня, а заклад зі змістом, де за кавою можна поспілкуватися на важливі теми на кшталт відзначення роковин Небесної сотні чи дня жінки, адже наступна зустріч припадає на 10 березня. На додаток Христина оголошує гостям, що один зі старших представників української громади у Ґданську, пан Роман Михалик, на наступній зустрічі розповість про те, як колись поставала українська домівка у Ґданську. Перехоплюю пана Михалика на виході й прошу розповісти про домівку, яку він пам’ятає.

Пан Роман Михалик – нащадок постраждалих внаслідок акції «Вісла» українців. Народився він у Ґурові-Ілавецькому, а до Ґданська колись переїхав, аби навчатися в політехніці. Тоді, у шістдесятих-сімдесятих роках, згадує пан Роман, домівка знаходилася геть в іншому місці – у самісінькому центрі Ґданська – навпроти Нептуна. Проте важко було утримати це місце через занадто ласе розташування й велику конкуренцію. А коли у 1997 році українці отримали приміщення для своєї церкви, то питання нової домівки вирішилося саме – нею стала найближча будівля. Пан Роман додає, що після багатьох років існування в однорідному українському середовищі, переважну більшість якого становила українська меншина, їхні лави тепер поповнюються приїжджими українцями. Єдина проблема – це те, що заробітчани, мовляв, не завжди цікавляться суспільно-культурним і політичним життям, тож домівка також слугує тому, щоб залучити новоприбулих мігрантів до української громади. «Зараз ми активно намагаємося заохотити тутешніх українців проголосувати на виборах, – каже пан Роман. – Слава Богу, у нас тут дуже активний консул, тож разом ми переконуємо всіх брати участь у голосуванні й інформуємо, що для цього необхідно зробити. Може завдяки новоствореній кав’ярні нам вдасться притягнути сюди ще більше українців», – сподівається він.

Не секрет, що між українською меншиною у Ґданську, яка здебільшого є нащадками постраждалих від акції «Вісла», та новоприбулими українцями з України – різниця не лише вікова, а й світоглядна. Зокрема, йдеться про ставлення до традицій, необхідність відвідування церкви, мову спілкування та багато іншого. Оскільки до Ґданська прибувають тисячі українців із півдня України працювати на ґданській корабельні, неважко уявити, що ці два світи дуже різні. До того ж не так багато українських емігрантів знають про домівку або взагалі цікавляться життям української громади в Польщі. Зрештою, кожен приїжджає сюди з різною метою, тож залучити новоприбулих до домівки – завдання не з легких. Проте організаторки кав’ярні разом зі своїми старшими наставниками й наставницями впевнені, що можна поглибити взаємодію та контакт одних з іншими. Потрібно лише побільше культурних заходів, солодощів та кави, запас яких, до речі, не вичерпується, незважаючи на те, що відвідувачам кав’ярні не потрібно доплачувати за кожну наступну каву чи тістечко: ціна за квиток-запрошення (10 злотих) дає необмежений доступ до буфету.

Поки ми розмовляємо з паном Романом, а Христина турботливо шмигає поміж столиками з кавою для гостей, старші, молоді й геть юні відвідувачі кав’ярні слухають виступ солістки львівського гурту «Рибонька» Ксені Кисиличин, яка ділиться з публікою, як постала та чи інша пісня, всіляко заохочуючи гостей співати разом із нею. «Я буду там, там, там, там, де ти» – підспівують відвідувачі, створюючи приязну й легку атмосферу, хоча вікова різниця між ними впадає в око. Самій співачці нещодавно виповнився 21 рік, чотири з яких вона провела у Ґданську, навчаючись на німецькій філології. Гурт «Рибонька» українці запам’ятали з українського молодіжного фестивалю «JarmarockFES T», що відбувся у Ґданську в листопаді минулого року. Попри те, що решта учасників «Рибоньки» проживає у Львові, Ксеня каже, що думає над тим, аби лишитись у Польщі. Її знайомство з домівкою відбулося кілька років тому, коли вона робила там свій поетичний вечір. На відкритті ж «Домівки cafe» дівчина не лише дала безкоштовний концерт, а й придбала вхідний квиток-запрошення, як і рештгостей. Каже, що це її внесок у розвиток та інтеграцію української громади у Ґданську: «Саме чогось такого, як „Домівка cafe”, тут бракувало!».

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*