Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ 2009-08-26
{mosimage}
Привласнені жертви
Від початку польської кампанії Вермахту 1939 р. німецькі вояки не розрізняли поляків та українців. Це доводять трагічні події з 10 вересня 1939 р. в Боську, де вбито 22 особи – українців і поляків. Було це одне з перших колективних убивств, учинених Вермахтом на території ІІ Речі Посполитої, та водночас найбільше вбивство її громадян -українців під час вересневої кампанії 1939 р.
Убивство відбулося в центрі села та на його краю 10 вересня, перед ранковим богослужінням, яке правилося щонеділі в бощанській церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Попереднього дня до Боська, прямуючи з півдня, зі Словаччини через Дуклю, увійшла група вояків з 1 гірської дивізії Вермахту “Ґайґер” (“Geiger”).
Переночувавши тут, вермахтівці пішли далі у східному напрямку, на Сянік, проте перед виходом не цілком з’ясований досі випадок викликав серед них непорозуміння й вони почали стріляти до людей на вулиці, на обійстях, у хатах. На місці вбитими полягло 20 осіб, 2 померли згодом від ран. Убивання припинив німецький офіцер, послухавши пояснень і прохань українця Павла Бобака – мешканця одного з сусідніх сіл (Синяви?).
Привласнення в тексті
Бощанську масакру простежено в польських публікаціях. Проте вона згадується як частина страждань, яких зазнала від німецької армії виключно польська людність. Питання про національність жертв стало в польськомовних повоєнних публікаціях частиною творення “правильної” (тобто польської) стратегії висвітлювання історії ІІ Світової війни. У публікаціях це проявилося як привласнення національності жертв, зарахування їх до польського народу шляхом замовчування або маніпулювання інформацією щодо їхньої української (руської) національної приналежності.
Прямо назвали всіх убитих бощан поляками (навіть греко католицького священика М. Величка) Циран і Рахвал – автори статті “Екстермінація людності на Сяніччині в 1939-1944 рр.”1. З. Старухович у газетній статті з 1984 р. взагалі не називав національності жертв – само собою мало бути зрозуміле, що вони могли бути і були тільки поляками. Усетаки він зробив прозорий натяк на вітання німецьких солдатів хлібом та квітами, у відповідь на що ці солдати відповіли пострілами2. Є. Адамський, як здається, доволі прямо використав згаданий текст Цирана та Рахвала, отож, імовірно, він не вважав необхідним подати промовчану ними національність жертв3.
Сяночанин Ф. Оберц українських мешканців Боська змалював як націоналістів, які радісно вітали вояків, а навіть стріляли4(!). Автор запропонував читачеві задуматися над тим, що розстріл стався тоді, коли вояки “Ґайґера” на “радісні постріли” бощан відповіли своїми “сумними пострілами”… У матеріалах Комісії у справах історії ЗБОВіД зберігається подібний натяк – цим разом вказано на “когось з церковної прислуги”, під чим можна розуміти не кого іншого, як о. М. Величка. Автори пропонували ототожнювати його вже 1939 р. з пізнішою “класичною” постаттю священика-націоналіста – озброєного, жорстокого, який стріляє, проте не в німців (вони ж мали бути приятелями українських націоналістів), а в повітря, на знак привітання. До речі, наявний в Оберца опис привітання вояків Вермахту хлібом -сіллю малоймовірний і також становить елемент звинувачення українців у сприянні ворогам Польщі, за що їх відразу спіткала кара. Маємо тут справу з класичною трансформацією та замінним ототожненням: авториполяки на мить стали виконавцяминімцями, які справедливо покарали винуватих українців. Дивує також віра польських авторів, що німецькі вояки 1939 р. знали їхні думки, які виникли щойно 1979 чи 1984 р.
У монографії про злочини, вчинені в селах на території Польщі протягом 1939-1945 рр., трагедію в Боську названо, але без вказування національності жертв5. На офіційному порталі ґміни (http://www.besko.pl) нема інформації про наслідки німецької кампанії 1939 р. на території нинішньої ґміни. Там є тільки згадка про вбивство німцями о. Величка (натомість о. Головач мав би жити аж до 1947 р.). Нема про це згадки і на сторінці бощанської гімназії (http://gimbes.pl). Польська Вікіпедія подає на цю тему більш ніж непристойний матеріал6. Інших інформацій польськомовні веб -портали взагалі не дають. Пошукова система не дає відповіді на запит “tragedia Ukraińców w Besku 1939” чи “mord na Ukraińcach w Besku”, а навіть на більш загальний запит “Besko 1939”. Українські портали дають загалом 2090 відповідей на запит “босько”: на першому місці інформація про Боська В.М., зафіксованого в “Історичному календарі Кіровоградщини” за 2008 р., потім про Ірину Босько, Юрія Боська…, і щойно далі згадка про фраґмент фільму з відвідин Боська 2006 р. та про книжечку “Незабуте Босько” (http://www.ethnos.lemky.com). На перших 200 посилань – це все.
Жертви неправильної національності
Казус Боська вказує на дуже широку проблему загального привласнення українських жертв ІІ Світової війни в польських публікаціях, а навіть досить часто і на польських пам’ятниках чи пам’ятних дошках. Така ситуація спостерігається зокрема на Холмщині – тамтешні мешканці принаймні в кільканадцяти вже відомих мені випадках, будучи записаними в метриках православними (українцями), у списках жертв чи меморіальних написах ставали або жертвами польської національності (напр. жертви села Отроча, Петрушої Волі), або жертвами з невизначеною національною приналежністю, пам’ять яких не треба увічнювати, бо це могло би применшити значення страждань польського народу (напр. Любича, Князі; до цієї проблеми буду ще повертатися в наступних публікаціях). Прямим наслідком “небажаної пам’яті” в самому Боську є те, що там і досі нема пам’ятника жертвам з 10 вересня 1939 р.
Станіслав Банек та його твір
У цій публікації до відома читачів подаю історію жертв Боська, яка становить фраґмент значного за розмірами твору покійного нині бощанина Станіслава Банека. За усною інформацією дружини автора Кристини Банек з вересня 2007 р., він народився в Боську 1946 р. (його мати Анастасія Галько була українкою, батько поляком). За освітою – технік- інженер, працював механіком. Помер у рідному селі1998 р.
С. Банек залишив по собі доволі важливий матеріал – машинопис історії села Боська. За інформацією його близького знайомого – В. Марчака з Сянока, він працював над ним кілька років на зламі 80-90х рр., проте, працюючи механіком та маючи постійний контакт з односельчанами, матеріали почав збирати набагато раніше. Зважився переписати це на друкарській машинці на початку 90-х рр., тобто тоді, коли в Польщі поволі почало змінюватися ставлення до українців та проголошено самостійну українську державу. Робота була закінчена до 15 жовтня 1998 р., про що автор повідомляв у кінцевій довідці про обставини її написання, де прочитаємо зокрема таке:
“Napisałem historię Beska od początku do końca II wojny światowej. Nadal po trochę piszę do dnia dzisiejszego, chciałbym, aby historia była pełna i prawdziwa. Ten temat wydrukował Gajewski7, oczywiście, jak to się mówi, po łebkach, dodając relacje ludzi, którzy nie żyli albo gadają głupoty itp. Jednak w Besku są arcypolacy, szowiniści, nacjonaliści zatruci jadem nienawiści, którzy swoje życie zaczynali w poukrańskich chatach, swoje dzieci uczą, że tak musi być i że Polska w Besku była i musi być. Nie zaprzeczam, ale jednocześnie moja historia nie we wszystkim się zgadza [z ich poglądami], co pisałem. […] Jednocześnie podawałem mu [B. Gajewskiemu] fakty, których nie zamieścił, a których prawda niezbyt korzystnie świadczy na temat Polaków w Besku. Jednak został określony mianem “Ukraińca”, który napisał za Ukraińcami. Nadmieniam, że wszyscy praktycznie, począwszy od gminy, a skończywszy na kościele i drobnych pijaczkach spod kiosku z piwem, wszyscy chętnie uraczali wiadomościami o historii Beska. Więc zamieszczenie wiadomości o cerkwi, o Ukraińcach, którzy wyjechali, przesądziło o fakcie zrobienia ze wspaniałego Polaka – Ukraińca. Pan Gajewski mieszka w Sanoku, ja w Besku, więc nie musze pisać, co się dzieje: spojrzenia, nieukrywana pogarda, zaledwie tolerowanie mnie itp.”8.
На основі цієї заяви про світоглядну підставу свого опису та багатьох зауважень, розкиданих у різних місцях машинопису, С. Банек явиться як автор дуже совісний, критичний, вимогливий до себе та інших, не схильний приховувати встановлені та завжди ретельно перевірені інформації. Він далекий від національної історіографії, україно- чи полоноцентричної орієнтації. Спостережливості та проникливості в оцінках, уміння аналізувати історичний матеріал міг би в нього повчитися не один історик, який сьогодні переважно не досліджує, а тільки пише про українсько- польські відносини в період та після ІІ Світової війни. Твір С. Банека заслуговує на опублікування повністю, вважаю, що це мало би зацікавити насамперед управу ґміни Босько.
Ориґінал машинопису нараховує 276 сторінок та 2 не пронумеровані сторінки бібліографії. Він був написаний у І половині 90-х років. Автор старанно підготувався до свого дослідження: прочитав та критично осмислив чи не всю доступну на той час польськомовну літературу на тему Боська та його найближчих околиць. Основою для опису подій з 1939-1947 рр. були розмови з очевидцями-старожилами, деякі з них, записані на магнітофон, зберігалися як архівні та арґументи для полеміки, якої автор сподівався.
Працювати над машинописом авторові допомагав В. Марчак з Сянока, який отримав одну з копій ориґіналу на власність разом зі згодою автора підготувати це до друку. В. Марчак повідомив мене, що має цей матеріал, і таким чином уперше публікується його фраґмент – “День 10 вересня 1939 р., тобто Содом і Гоморра в Боську”.
1 В ориґіналі написали спершу про “місцеве населення, а потім: “W ten sposób zginęli Polacy…”, а далі список убитих; див.: Cyran Cz., Rachwał A., Eksterminacja ludności na Sanocczyźnie w latach 1939-1944, “Rocznik sanocki”, t. VІ, Wydawnictwo literackie, Kraków 1979, s. 34. На особливості національної класифікації, здійсненої цими авторами, вказує і те, що убитих тими ж вояками 9 вересня 1939 р. у Вороблику-Королівському В. Міхновчича, П. Фещука та М. Палюха назвали “старорусинами” (там же, с. 33-34).
2 Staruchowicz Z., Besko 10 września 1939 r., “Podkarpacie” 1984, nr 36/714, s. 5.
3 Adamski J., Wypadki 10 września 1939 r. [w] Kościół katolicki w brzozowskiem i sanockiem. Dekanat jaćmierski, Brzozów-Przemyśl 1992, s. 143-144.
4 Ця інформація наводиться за виданням: Gajewski B., Besko – wieś nad Wisłokiem, Rzeszów 1996, s. 107.
5 Fajkowski J., Religa J., Zbrodnie hitlerowskie na wsi polskiej 1939-1945, Książka i Wiedza, Warszawa 1981, s. 176-177.
6 Див. Wikipedia, режим доступу – http://pl.wikipedia.org/wiki/Besko
7 Автор має на думці книжечку: Gajewski B., Besko – wieś nad Wisłokiem, Rzeszów 1996.
8 Фраґмент фотокопії підсумкової інформації про обставини написання історії Боська; фотокопія знаходиться в архіві автора публікації.
“Наше слово” №35, 30 серпня 2009 року
