ГРОМАДА ■ №5, 2019-02-03

Учасники проекту під час збірки для Юрека Овсяка.

На вашому сайті про Ольштинський університет сучасного громадянина можна прочитати, що це освітня організація, яка обрала собі місію – формування амбітного й підприємливого громадянина, який вдосконалює себе морально та інтелектуально, згідно з ідеями французького теолога й філософа П’єра Тейара де Шардена. Ви взяли за основу своєї діяльності працю з наймолодшими громадянами – дошкільнятами. Отже, розкажіть, як долаєте таку високу поставлену собі виховну планку?

Збіґнєв Майхшак

Насамперед хочу підкреслити, що в наших громадських кампаніях ми заручилися неабиякою мериторичною підтримкою речника з прав громадянина, речника з прав дитини, Міністерства здоров’я Польщі, Ліги охорони природи, Національного банку Польщі, а перш за все – багатьох дитячих садків в Ольштині та інших установ і організацій, зокрема Ольштинського відділу ОУП. А повертаючись до нашої повсякденної діяльності, нагадаю, що ми – неурядова організація без структур, статутів та офісів. Це ініціатива, навколо якої зібралася група людей, котра хоче й робить для дітей все те, що формує з них осіб свідомих, всесторонньо освічених і ознайомлених зі складнощами повсякденного життя, його реалій у малому середовищі, в якому їм доводиться й доведеться жити в майбутньому. Намагаємося бути якнайдалі від політичних протистоянь, а зосереджуємося на майбутньому, на вихованні людини з високими моральними якостями та з великими амбіціями в майбутньому дорослому житті, яка вдосконалюється морально й інтелектуально. Частину нашої місії ми здійснюємо на основі філософії Аристотеля, який твердив, що щастя людини є досяжним завдяки моральному та інтелектуальному розвитку. Керуємося його настановою: «Будь професійним ковалем своєї долі, будь паном своєї волі й невільником свого сумління». Це зрозуміла логіка, бо якщо розвиватися згідно з моральними принципами та оберігати себе від блукання неправильними шляхами, людина, збагачена інтелектуально, зможе свідомо та правильно реагувати на багатогранні події, які відбуваються протягом її життя. Ще одна мета – виховання підприємливої людини, як могла б дати собі раду в майбутньому дорослому житті й забезпечити свою сім’ю. Тут базуємося на «Трактаті про добру роботу» Тадеуша Котарбінського.

Чи це не надто складно для вашого адресата, якому від чотирьох до шести років?

Наша праця базується на живих прикладах, а не на теорії. Це зустрічі з успішними, відкритими до світу людьми, мандрівниками, охоронцями природи, екологами. Для прикладу, ми пояснюємо дітям події, які протягом п’яти років відбуваються на сході та півночі України. Можливо, це сприймалося б досить байдуже, адже ця війна далеко, але коли ви даєте до рук дитині український прапор з автографами воїнів, які боронять свою батьківщину, часто ціною здоров’я, а то й життя, про що ми також розповідаємо, – дитина починає сприймати все зовсім інакше. Це починає стосуватися також і її.

Коли виник ваш університет?

У 2007 році з моєї ініціативи. Першу його програму я склав з думкою про юнацтво й молодь середніх шкіл. Згідно з нею, вони мали навчитися свідомо приймати рішення щодо своєї майбутньої професії. Йшлося про те, щоб молоді люди вміли правильно поводитися на трудовому ринку. Однак молодь після обов’язкових уроків не надто прагнула додаткових занять. Мені довелося змінити своїх адресатів. На взірець педагогіки Януша Корчака, яка базується на думці, що нема розподілу на дітей і дорослих, а є рівноправні люди, я звернувся до наймолодших із завданням збагачувати їхні знання. І тут на підмогу нам приходять фахівці з різних галузей – банківської справи, права, охорони навколишнього середовища, економіки чи історії. Способи передачі знань достосовуються до можливостей дитини, яка починає тим самим набиратися досвіду. Організація чи не найактивніше працює з дитячими садочками в Ольштині, передаючи малечі досвід своїх набагато старших активістів.

Одна людина, як у вашому випадку, може подати ідею, але сама не в силах здійснювати всі завдання, тому ви залучаєте, як було сказано, активістів. Хто конкретно допомагає вам у цьому процесі?

Тут спрацьовує правило вільного ринку. Кожен, хто вбачає логіку у функціонуванні нашого університету і розуміє, що наші дії служать добру й розвитку молодої людини, долучається до реалізації наших програм. Для прикладу, ще в 2008 році речник із прав громадян, покійний нині Януш Кохановський охопив патронатом освітню діяльність нашого університету, а продовжили справу проф. Ірина Ліпович, а нині – проф. Адам Боднар. Наступний приклад підтримки – речник із прав дитини, міністр Марек Міхаляк. Також із 2008 року ми задіяні в кампанії цієї держустанови. Не маємо найменших проблем із викладачами. У нас зустрічаються з дітьми прокурори, поліцейські, наукові працівники Ольштинської вищої школи. Серед них – і представники української громади Ольштина. Одним словом, маємо багато прекрасних освічених у своїх галузях співробітників, які вміють передавати знання наймолодшим слухачам.

Протягом п’яти, а то й шести років тримаєте зв’язок із Ольштинським відділом ОУП…

Довше, чи не від самого початку існування університету. Україна є великим сусідом Польщі, а серед нас на Вармії і Мазурах живе кількадесят тисяч українців, громадян Польщі. Парадокс у тому, що ми дуже мало знаємо про Україну і українців, хоча живемо поруч. І тому долучаємося чи навіть ініціюємо заходи з метою популяризації відомих українців, які, зокрема, відзначилися в польсько-українських відносинах. Два роки тому ми обрали символом взаємоіснування Івана Франка, українського Прометея, який мав зв’язки з поляками й довгі роки співпрацював із ними, хоча б як журналіст. Допомагали та допомагають нам у цьому представники української громади Ольштина, радіожурналістка Ярослава Хруник, заступник голови Ольштинського відділу ОУП Степан Сахрин (донедавна – прим. С. М.), інші українці. Наш університет мав велику честь долучатися до численних ініціатив Ольштинського відділу ОУП – на підтримку Євромайдану, у справі асоціації України з ЄС, у протестах проти війни та інших заходів. Далі хотілося б спільно шукати такі історичні постаті й події, які нас, поляків і українців, об’єднують. От хоча б генерал Марко Безручко, який боронячи Замостя, став ключовою постаттю «чуда над Віслою». Хочемо спільно з Ольштинським відділом ОУП звернутися до Ради міста Ольштина із заявою у століття звитяги над більшовиками, назвати одну з вулиць іменем цього генерала. В історії становлення української незалежності є й поляки, про яких теж хочемо нагадати. До 80-річчя вибуху ІІ Світової війни намагатимемося показати активну участь десятків тисяч українців (згідно з різними джерелами, в польській армії воювало тоді від 100 до 160 тисяч українців – прим. С. М.) у рядах польського війська в оборонній війні 1939 року. Мало хто знає, що польські дивізії гірських стрільців, які воювали проти фашистів і більшовиків, складалися чи не на половину з українців – бойків, гуцулів, лемків. До речі, українці плече до плеча з вояками АК воювали й віддавали своє життя у Варшавському повстанні. Прикладів хоч відбавляй. Ця спільна історія повинна трактуватися як повчальний урок. І поляки, і українці мають робити з нього висновки, дивлячись не назад, а вперед – у майбутнє. Для того, щоб здійснювати це спільно, нам потрібні якнайтісніші зв’язки з українським середовищем, зокрема з дітьми та юнацтвом. Я вже звертався до українських шкіл в Бартошицях і Гурові-Ілавецькому з пропозицією співпраці й чекаю відповіді. Шкода, що в багатому на українців Ольштині немає українського дитячого садочка чи школи, бо тоді співпраця була б набагато активнішою. Але маю намір звернутися до початкової школи, в якій працює пункт навчання української мови. Там рідне слово вивчають близько сотні українських дітей. Якщо ми самі не заінвестуємо в польсько-українську співпрацю, то за нас зробить це хтось інший. Маємо вже зрештою такий досвід, як це могло б виглядати.

Скільки польських дитячих садків, у яких є українські діти, співпрацює з вами?

Маємо, як я це називаю, «залізну гвардію». Це садочки № 1, 13, 19, 24, 39, непублічний садочок «Промінчик» та початкова школа № 5. Працюємо спільно від початку нашого існування.

Чи користуєтеся досвідом ветеранів, серед яких можуть трапитися й такі, які дивляться радше в минуле?

З дітьми зустрічаються й ветерани. Але я добираю представників незаполітизованих і неперенасичених ідеологією чи пак ненавистю. Вони вчать дітвору дотримуватися конституції, любити вітчизну та слухатися батьків, добре вчитися й зичливо ставитися до всіх, незалежно від походження чи релігійної приналежності.

Що спонукало вас, професійного військового, нині вже на пенсії, зайнятися цією тематикою?

Після армії я був учителем, працював у канцеляріях економічного права і, звичайно, цікавився подіями у світі, зокрема в центральній і східній Європі, а насамперед – в Україні. Висновки з подій і змагань України за свою незалежність спонукали мене до заснування університету. Далеко не останнім аргументом є факт, що частина моєї родини походить із України, із Львівщини. ■

Поділитися:

Категорії : Розмова

Схожі статті

Андрій Любка: «Під час писання „Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан” я ходив на прийом до психотерапевта»

Ольга Ткаченко ■ КУЛЬТУРА ■ Днями у Варшаві Андрій Любка представив свою останню книгу – роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан». Презентація відбулася в Українському домі....

«Навіщо жити в гетто, коли німці не примушують?»

Катерина Семчук ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №24, 2018-06-17 Розмова з Богданом Батрухом, відомим українським кінопродюсером, кінодистриб’ютором, засновником мережі кінотеатрів «Кінопалац» (9 кінотеатрів у найбільшних містах...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*