Стефан Мігус ■ КУЛЬТУРА ■ №2, 2021-01-10

Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року» – це одна з перших польських публікацій, яка представляє складну та не дуже приємну для польського суспільства правду про трагічні події у Львові – погром місцевих євреїв. Автор книги, польський публіцист Ґжеґож Ґауден, чесно і відверто, з використанням усіх можливих джерел, пише про те, що у Польщі хотіли би забути. Адже досі люди різної політичної орієнтації, «історики», «публіцисти» і «фантасти» переконували, що у всіх бідах, трагедіях, злочинах, грабунках, убивствах при нагоді українсько-польських протистоянь винні передусім українці. У такій позиції – незалежно від правди, яка випливе раніше чи пізніше – полягає нині польський державний інтерес.

Ґжеґож Ґауден. Фото з pl.wikipedia.org

Однак дійсність виявляється набагато складнішою, різноманітнішою і прикрішою, зокрема, для самих поляків. Усвідомлюючи, який хейт може спричинити книга, Ґжеґож Ґауден все ж відважився не лише написати правду, але й презентувати своє видання по всій Польщі на зустрічах із читачами. Більшість із них через коронавірус проводиться онлайн – як-от ольштинський захід, що відбувся у межах «Дискусійного клубу книги» у воєводській публічній бібліотеці. Зустріч модерував журналіст Вацлав Радзівiновіч, який недовго був кореспондентом видання «Gazeta Wyborcza» у Києві, а згодом – у Москві, звідки його депортували із забороною в’їзду до Росії. 

На початку заходу Радзівіновіч коротко розповів про найважливіші події з життя Ґжеґожа Ґаудена. Він – не лише журналіст і публіцист; у минулому – головний редактор газети «Rzeczpospolita», директор Інституту книжки та активний діяч руху «Солідарність», який зазнав інтернування. Книгу «Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадові погроми 1918 року» Ґауден почав писати три роки тому. Нинішній заголовок з’явився не одразу: журналіст розповів, що спершу  замість «без ілюзій» було словосполучення «без фікції». Але під час роботи, відкриваючи правду, часто страшну, про події у Львові, він зрозумів, що слово «фікція» для цього – заслабке. 

Книга як спроба подивитись на минуле без ілюзій

– Збираючи матеріали для книги, я позбувався уявлень, які мав про ті часи, –  розповів Ґжеґож Ґауден. – Але важливішими виявилися втрачені ілюзії львівських євреїв, які, як і більшість поляків та східних європейців, були переконані в тому, що Річ Посполита, зі своїми національно-визвольними традиціями і патріотичними прагненням їх захищати, шануватиме й інші національності. Тим часом польські євреї на власні очі побачили той погром і зрозуміли, які політичні пропозиції Польща підготувала для них. Звичайно, можна говорити про втрату ілюзій ще й інших національностей. Уже не йшлося про те, що прийде Польща і принесе всім народам, які живуть на її території – а в такому «міфі Міцкевича» нас виховували –  свободу існування та волю. Польща, зрештою, у всій Європі тоді сприймалася як символ боротьби за незалежність. Ідея того, що вона приходить і визволяє, була зруйнована 22 листопада 1918 року – у день погрому євреїв. Швидко перемогла концепція того, що державою мають управляти лише етнічні поляки.

Ґжеґож Ґауден підкреслив: сьогодні країна і досі подекуди живе ілюзіями та нехтує правилами демократії. Здавалось би, що досвід багатьох століть мав допомогти обирати правильні напрями, але останні роки, особливо 2020-й, показують: чимало правильних героїв та концепцій виявляються неприйнятними для актуальної влади. Дедалі більше помітно, що, попри страшний досвід війни, антисемітизм, націоналізм та шовінізм зовсім не зникли.

Книжка Ґаудена розповідає про погроми львівських євреїв у часи, коли українські війська, побоюючись польської відсічі, що нібито наближалася, вийшли зі Львова. Але слід пам’ятати, підкреслив Вацлав Радзівіновіч, що з польського боку воювали учні, студенти і польські батяри. Кожен четвертий загиблий був неповнолітнім. Тим часом польське міщанство Львова практично не брало участі в українсько-польських боях за місто. Потім, коли українські війська залишили Львів, почалися підпали, зокрема синагоги й Тори, грабунки, напади, вбивства. Польська влада залишалася при цьому пасивною. Ґжеґож Гауден підкреслив, що львівські погроми дуже подібні у своїй суті до аналогічних нападів у Російській імперії в ХІХ столітті. Влада два-три дні придивлялася до ситуації, а потім дуже мляво реагувала; закінчилося це страшними подіями у Кишиневі у 1904 році. Цей механізм потім назвали в Європі «російським погромом».

У Львові комендант оборони міста 22 і 23 листопада 1918 року також не реагував на жахливі події. Підпорядковані йому жовніри, які прибули з Польщі, львівські міщани, місцеві криміналісти пішли до єврейських районів. Військові «кракуси» і перемишляни ще в дорозі до Львова заявляли, що, розібравшись з українцями, візьмуться за євреїв, що й зробили одразу. У всьому цьому не брали участі, підкреслив Ґжеґож Ґауден, львівські орлята, які пішли замість цього до своїх шкіл. 

Реакція на публікацію про непросту історичну правду

У книзі –  чимало трагічних і незаперечних фактів, про які багато хто хотів би забути. Під час ольштинської онлайн-зустрічі також були слухачі, які закликали «не паплюжити поляків», а Ґадуена називали «істориком-недоучкою» або й гіршими словами. Треба, однак, віддати належне і тим, хто засуджував учасників львівських погромів. Варто знати, що й пізніше, у березні та квітні 1919 року, погроми у Львові повторили жовніри з Великопольщі й армійці генерала Галлера. Про це Гжеґож Ґауден також говорив під час ольштинської зустрічі і згадав у книжці. За його даними, у львівських погромах загинули від 50 до 150 євреїв, згоріло 50 кам’яниць, пограбували 500 крамниць і фірм; постраждали 7 тисяч родин з єврейської дільниці Львова, у якій проживали близько 70 тисяч людей.

Навіть у наші часи, зауважив Вацлав Радзівоновіч, є польські історики, які у погромах звинувачують самих євреїв, як-ось автор книги «Польсько-українська війна» з 2012 року Томаш Копанський. Він заявляє, що єврейська міліція нібито стріляла у польських жовнірів і співпрацювала з українцями – що, згідно з документами, виявилося неправдою. Натомість набагато менш відомий «кресовий активіст» Рафал Ленжни у своєму матеріалі «Пасквіль на Львів і львів’ян», що з’явився уже після праці Ґаудена, обіцяє написати книжку-відповідь на публікацію журналіста, щоби, мовляв, спростувати неправду про Львів і львів’ян-поляків. Сам же Гжеґож Ґауден, розповідаючи під час зустрічі про ставлення до своєї публікації, згадав про «антипольські» закиди на його адресу і про політиків при владі, невдоволених цим виданням. Хтось заявляв навіть, що книга нібито написана на замовлення… українців. Автор пропонує таким людям почитати джерела: вся тематична бібліографія подана в його публікації. Окремі найвагоміші документи, як-от довоєнні рапорти судді Верховного суду Речі Посполитої Зиґмунта Римовича, а також представників Міністерства закордонних справ Леона Хшановського і Юзефа Вассерцуга, довелося шукати в бібліотеці Конгресу США, де вони є лише в англійській версії. У Польщі їх немає.

Ґжеґож Ґауден також розповів, що на початку листопада у львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» його книжка вийшла друком українською мовою. Переклав її львівський історик Андрій Павлишин. Переклад та публікацію книги підтримав Європейський Союз за програмою «Дім Європи».

Степан Мігус

Фото:

Ґжеґож Гауден з книгою – з фейсбук-сторінки воєводської публічної бібліотеки

Фото Андрія Павлишина – портал «ZAXID.NET»

Поділитися:

Категорії : Культура

Схожі статті

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*