Під час злочинної акції «Вісла» на північні та західні прикордонні території комуністичної Польщі разом з десятками тисяч українців перемістилася також їхня материнська мова та пісня, зокрема й бойківька. Депортованих бойків, також з Ліського повіту, поселили у селах Лідзбарщини, що в нинішньому Вармінсько-Мазурському воєводстві. Там, у селі Бобровник, з ініціативи нащадка бойків, студента Івана Олійника, на зламі 60-70-х років минулого століття цих людей віднайшли україністи з Варшавського університету. Тоді почалася історія бойківської капели «Сусідойки». «Друге народження», чи то пак – відродження пам’яті про співучі бойківські родини Годованців і Лесиківсталося протягом останніх 5 років завдяки польській родині Василевських зі Щитна.
Записуючи пісні, студенти-україністи з Варшави спонукалибобровницьких бойків і до співу, і до створення музичного гурту. Оскільки Годованці і Лесики завжди були сусідами, то й колектив назвали «Сусідойками». Ці дві родини, вигнані 1947 року з Буківця в Бескидах на Лідзбарщину, створили капелу. Лідерами гурту і його багаторічними учасниками були Дмитро Годованець та Григорій Лесик. Через чверть століття після депортації капела «Сусідойки» понесла рідну бойківську пісню в українське середовище, а потім – навіть у польське й закордонне. У репертуарі гурту були пісні і музика з рідних земель – коломийки, польки, козачки, вальси.
Завдяки
тодішньому студентові варшавської
україністики Іванові Олійнику та
диригентові чоловічого хору «Журавлі»
Ярославові Полянському – який він
після візиту студентів привіз до нас
– ми згуртувалися, почали відроджувати
бойківську пісню, популяризувати її і
серед українців, і серед поляків, –
говорить Євгенія Прислупська, уроджена
Годованець. – Покійний нині Ярослав
Полянський, також вигнанець із Бескидів,
дуже допоміг нам у створенні капели
«Сусідойки».
Як
підкреслює Данута Годованець, уроджена
Лесик – одна з нечисленних найперших
учасниць капели – з найбільшою радістю
і трепетом «Cусідойки»
виступали на українських заходах по
всій Польщі. Починали 1979 року, і відтоді
щорічно були учасниками Українського
регіонального ярмарку «З мальованої
скрині» в Кентшині, завжди викликаючи
захоплення, а нерідко – зворушення і
навіть сльози. Гаряче вітали «Сусідойок»
учасники фестивалів української культури
у Варшаві, Кошаліні, Сопоті.
З
часом гурт під новою назвою «Бобровничани»
почав виконувати вармінський репертуар.
Однак під кінець 1980-х років, коли молодші
його учасники роз’їхалися по світу, а
старші почали відходити у вічність,
колектив перестав діяти.
Про
цінність їхніх виступів можуть свідчити
кілька етнічних бойківських творів на
платівці «Полонини – пісні бойків і
лемків», записаній під час концерту в
Краківській філармонії 1986 року. Шість
бойківських пісень «Сусідойок» є на
платівці Польського радіо з серії
«Музика джерел» під заголовком
«Національні і етнічні меншини в Польщі»
(частина І). У 1974 році студія «Польські
записи» розмістила на платівці «Від
польки до польки» ще кілька пісень
«Сусідойок».
У
другій половині 1980-х років «Сусідойки»
перестали з’являтися на сцені.
Приблизно
через чверть століття пам’ять
про капелу ібойківську пісню почала
повертатися – завдяки родині Васілєвських
з-під Щитна. Члени цієї сім’ї – досвідчені
музиканти, які виступають у різних
гуртах: «Транскапела», «Нікіфолк»,
«Сільська весільна капела», «Сільський
квартет». Цей
гурт
багато років розшукує і виконує традиційні
приклади музики з різних регіонів Польщі
та Європи. Особливо захоплюється пісенним
надбанням Карпат. Учасники колективу
також є творцями і виконавцями музичного
супроводу до театральних вистав.
Саме
родинна
капела Васілєвських: Ева (скрипка і
спів), Роберт (цимбали, бубни, пастирські
флейти), їхні доньки – Іга (скрипка,
спів) і Кая (кларнет, спів) – віднайшовши
частину музикантів колишніх «Сусідойок»,
підготували концерт, який базується на
їхньому давньому бойківському репертуарі.
Разом із ними виступають екс-учасники
цього гурту: Євгенія Прислупська (спів),
Данута Годованець (спів) та Євген
Годованець (контрабас, спів) а також
зрідка – Францішек Поспєшальскі
(контрабас).
Захоплення
Васілєвських повертає
бойківську музику
Хтозна,
чи відродилася би бойківська пісня,
якби не дослідницька робота Єви
Васілєвської, яка натрапила на слід
кількох членів колективу «Сусідойки»/
«Бобровничани». Заклики взяти участь
у проекті таки принесли результат, хоча
спочатку давні члени бойківської капели
казали, що це «втрачена справа, бо ніхто
про них уже не пам’ятає».
Музику
Карпат – зокрема Гуцульщини, Бойківщини,
Буковини – ми граємо вже 30 років, –
розповідає Роберт Васілєвський. – А
крім цього, наша родина закохана в
Бексиди. Я мандрую цим регіоном вже
понад сорок років і маю там багато
друзів. Серед них є українці – тобто
бойки, русини, руснаки, лемки, верховинці,
бо всі, хто там залишився, називають
себе по-різному. Але йдеться про любов
до цієї країни. Це – емоційний, духовий
стимул до зацікавлення. Другий стимул,
можливо, вагоміший – це зустріч із
етномузикологом Міреком Налязковським.
Ще на початку 90-х років минулого століття
він розповів мені, що чув щось про
карпатську капелу на Вармії і Мазурах
та про записи її репертуару. Декілька
років ми намагалися її розшукати, але
в нас було недостатньо інформації.
Пізніше моя дружина Ева натрапила на
слід цього колективу з подвійною назвою
«Сусідойки» і «Бобровничани». І так,
по ниточці, перший контакт із нащадками
«Сусідойок» ми знайшли в… Ірландії та
Швеції. З їхньою допомогою ми потрапили
сюди, до Лідзбарка-Вармінського, до
давніх членів капели. За якийсь час ми
почали виступати разом. Знайшли старі
записи, які зберігалися у членів
колективу та в архівах радіостанцій,
переписали їх у цифровому форматі.
Роберт
Васілєвський пояснює: вони роблять це
для того, аби пам’ять про бойківські
«Сусідойки» не загинула, адже їхнє
надбання – це багатство Вармії та
Мазурів. Він не приховує радості від
того, що справу вдалося відновити і
залучити до неї колишніх членів
бойківської капели. «Ми стали своєрідною
творчою родиною», – підкреслює Роберт.
Ми
раді, що познайомилися з родиною
Васілєвських, яка доклала багато зусиль,
аби нас віднайти, – говорить член
«Сусідойок» Євген Годованець. – Вони
шукали нас роками, натрапивши спершу
на наших онуків, які живуть у Швеції та
Ірландії. Спочатку нам не вірилося, що
пам’ять про «Сусідойки», про бойківську
пісню вдасться відновити. Але Васілєвські
переконали нас, що, коли ти зберігаєш
у серці щось вартісне, знайти однодумців
і не дати йому загинути можна у будь-який
час.
2018
року спільна польсько-українська капела
відвідала навіть рідні землі. Виступала,
зокрема, у Затварниці і Мичкові – серед
публіки були й бойки, на жаль, уже
асимільовані, яким вдалося уникнути
депортації 1947 року.
Отже, через чверть століття бойківська пісня повернулася і звучить наново з ініціативи польської родини Васілєвських і перших учасників «Сусідойок». Останній у цьому році концерт, а також майстер-клас і присвячена колективу та бойківським вишивкам фотовиставка відбулися 8 грудня з ініціативи управи гуртка Об’єднання українців у Польщі в Доброму Місті, який очолює Михайло Зубальський. Раніше бойківська пісня і розповіді про те, як колись жилося в Карпатах, звучали в Ольштині, Ілаві, Ґіжицьку, Банях-Мазурських. У 2020 році відроджена музика лунатиме й далі, хоч і далеко від рідного краю – серед українців Вармії та Мазурів, які завдяки ній не втрачають контакту зі своєю прабатьківською землею.