Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ ■ №7, 2021-02-14

Про справу знищення пам’ятної дошки у Перемишлі

У вівторок, 2 лютого, між 10-ю та 11-ю годинами ранку мешканці міста помітили, що знищено кам’яну пам’ятну дошку, присвячену трьом видатним перемишлянкам: українській художниці Олені Кульчицькій, польській політичній діячці Вінценті Тарнавській та єврейській психоаналітикині Хелен Дойч. Дошку було встановлено в межах художнього проєкту «Центр світів є тут» у вересні 2020 року. Утім, після того, як кресові середовища піддали сумніву легітимність увічнення прізвища Кульчицької з приводу її нібито комуністичної діяльності, дошка залишилася невідкритою.

Як повідомляли неофіційні джерела, вже в день встановлення дошки мер Перемишля Войцех Бакун зустрів численне незадоволення представників кресових товариств, які не погоджувались з фактом вшанування пам’яті українки на одному з перемиських будинків. Слід згадати, що очільник міста обійняв своїм почесним патронатом художню подію, в межах якої мало відбутися відкриття дошки. Проте, внаслідок тиску на нього, Войцех Бакун вирішив віддати справу на розгляд Інституту національної пам’яті. Варто підкреслити – оцінка ІНП не була необхідною для встановлення дошки, тому негативний висновок (про нього – далі) Інституту не означає, що дошка стала нелегальною.

Утім, з пошани до думки мера, художниці, організаторки проєкту «Центр світів є тут», з ініціативи яких створено дошку, вирішили не відкривати її під час виставки і почекати на більш сприятливий момент, коли можна буде розвіяти усі суперечності, пов’язані з несправедливою оцінкою постаті і діяльності Олени Кульчицької. На жаль, цього не відбулося.

Що символізувала дошка?

У кам’яниці за адресою Ринок 26 у певний момент свого життя мешкали три видатні жінки різного походження та професій. Їхні шляхи, вочевидь, не перетиналися, але сам будинок становить доказ великої історичної та багатокультурної спадщини Перемишля. Саме цінності, що виникають з трактування міста як простору переплітання шляхів різних людей, зокрема жінок, роль в історії яких часто замовчується, були мотивацією для художниць, котрі почали у Перемишлі організовувати події під назвою «Центр світів є тут» (ми про це повідомляли на сторінках «Нашого слова»). Варто сказати, що жодна з цих художниць не має ані українського, ані єврейського коріння. Утім, як Ліля Каліновська, так і Ядвіґа Савіцька відчувають, що різноманітність довкілля впливає на всіх, хто живе в даному просторі. Довкола ідеї дошки (матеріального підтвердження історичної багатокультурності Перемишля) зібралося велике коло однодумців, які своїми фінансовими пожертвами долучилися до справи. Це були не лише поляки і українці, але й люди з різних країн, яким важливий гарний імідж цього міста. Автор проєкту дошки, український дизайнер Андрій Філь, казав про дошку, що вона «делікатна і важлива – як багатокультурність». На жаль, швидко виявилося, що навіть надто делікатна як для однозначних силових аргументів сторони, котра має радикально обмежений горизонт думок.

Чи дошка була встановлена легально?

Так. За польським законодавством, щоби встановити будь-який елемент на будинку, потрібна, по-перше, згода власника будинку (у випадку дошки – спільноти мешканців кам’яниці), по-друге, згода консерватора пам’яток архітектури і мистецтв (якщо будинок внесений до списку пам’яток). Усі ці вимоги були дотримані, отже дошка була легальною, що треба підкреслити в обставинах дезінформаційної кампанії з боку представників кресових середовищ у соцмережах та локальних медіа. Думка ІНП (яка щодо Тарнавської та Дойч була позитивною, а щодо Кульчицької негативною) не відповідала потрібним формальним вимогам для таких документів та не мала юридичної сили, бо до Інституту звернувся неуповноважений для цього орган.

Здається, середовища, яким дошка у міському просторі заважала, це розуміли. Тому, крім дезінформації, вдалися до силових аргументів. Перша спроба знищення меморіальної дошки відбулася на початку січня цього року. З неї здерли чорну плівку, якою вона була вкрита, пошкодили в одному місці чимось гострим, пробували відкрутити один із чотирьох гвинтів. Через декілька днів з’явилася інформація про рішення ІНП.

В чому полягають закиди щодо Олени Кульчицької?

Польський інститут національної пам’яті видав негативне рішення стосовно української художниці, яка в 1951-1955 роках була депутаткою Верховної Ради УРСР, а значить – пропагувала комуністичний режим. ІНП не взяв до уваги факти, що Олена Кульчицька була депутаткою від тодішньої інтелігенції, ніколи не належала до комуністичної партії, а у своїй діяльності допомагала багатьом політичним в’язням і репресованим. Як повідомляє колектив Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, філією якого є Музей Олени Кульчицької, Інститут нацпам’яті Польщі не взяв до уваги інформацію, представлену музеєм:

«Керівництво інституту, не взяло до уваги аргументацію, яку подав музей в офіційній відповіді інституту від 29.10.2020 № 410. Національний музей, який володіє мистецькою та архівною спадщиною художниці й досліджує та популяризує її діяльність, спираючись на документальні матеріали, спростував закиди про те, що Олена Кульчицька співпрацювала із режимом і, тим паче, пропагувала його ідеологію. 

Як відомо, упродовж 1909–1938 років Олена Кульчицька мешкала і працювала у Перемишлі, викладала у Другій державній вчительській семінарії. Підтримувала і брала участь у роботі українських товариств і організацій, була активно причетною до створення музею «Стривігор». Політичною діяльністю не займалася. Натомість у роки Першої світової війни та національно-визвольних змагань українського народу займалась активною благочинною та харитативною діяльністю. Навесні 1939 року переїхала до Львова. Присвятила своє життя творчій, науковій та педагогічній праці. Була депутатом до Верховної Ради УРСР (1951–1955), членом Спілки художників (Львівського відділення), але до кінця своїх днів залишалася безпартійною. І саме до Олени Кульчицької зверталися репресовані радянською владою українські діячі культури, яким вона надала допомогу, – О. Дучимінська, В. Свєнціцька, Я. Музика, М. Батіг та інші. Це засвідчують документи, які зберігаються в архіві музею. Однак, на превеликий жаль, ці факти не було взято до уваги». 

Коментарі до справи

Після знищення дошки пролунало чимало обурених коментарів від поляків та українців. Посольство України у Польщі на своїй фейсбук-сторінці написало: 

«Рішуче засуджуємо акт вандалізму – знищення у Перемишлі меморіальної таблиці українській художниці Олені Кульчицькій, польській активістці у боротьбі за незалежність Вінценті Тарнавській та американській психоаналітикині Хелен Дойч! Посольство перебуває у контакті з правоохоронними органами Республіки Польща. Винні у скоєному повинні бути притягнуті до відповідальності!»

Ліля Каліновська і Ядвіґа Савіцька, кураторки виставки «Центр світів є тут», ініціаторки встановлення дошки, повідомили про знищення меморіальної дошки поліцію. 

«Мені дуже прикро через те, що сталося, – каже Ліля Каліновська. – Все, що відбулося довкола цієї дошки, говорить більше про нашу багатокультурність, ніж сама дошка. Треба ще багато працювати над тим, щоб така ініціатива в нашому місті могла успішно відбутися».

Справу коментує також голова Перемиського відділу ОУП Ігор Горків (організація була партнером у реалізації двох частин проєкту «Центр світів є тут»):

«Знищення таблиці є дуже сумним фактом. Ініціатива, яка мала показати багатокультурну спадщину міста, зустрілася з брутальною силою. Думаю, що до цього призвела кампанія брехні проти Кульчицької, якій приписується, що була комуністкою, і що дошка була встановлена нелегально. На жаль, є люди, котрі в це вірять, а, як показали останні дні, їхнє знання про історію і культуру обернено пропорційне до їхньої фізичної сили. Нице знищення меморіальної дошки лише підтверджує, що вона була легальною: не було законного способу, щоб її зняти (ініціаторки мають юридичний висновок у цій справі). І, здається, це розуміли люди, які не погоджувалися з ініціативою, тому вирішили її розбити.

Гляньмо з іншого боку на те, що відбулося: якщо хтось хоче усунути з міського простору українку, то разом з нею усуває польку і єврейку. Це дуже промовистий образ – якщо з ненависті до українців хочеш затерти фрагмент минулого Перемишля, то розбиваєш водночас те, що в ньому є польського і єврейського, – тобто знищуєш багатство та образ міста. Це дуже сильний сигнал, у першу чергу для більшості наших мешканців.

Ця ситуація, на мою думку, показує два обличчя Перемишля. Одне – лагідне, відкрите до всіх, яке у вересні 2020 року вдень на очах мешканців і гостей міста розказує про трьох видатних перемишлянок. І друге обличчя – з брутальною силою, яке посеред ночі розбиває чиюсь власність. Це фактично атака на образ міста, яке не відкидає інші національності, а вважає, що присутність у минулому і теперішньому інших народів у Перемишлі є його здобутком і шансом. І варто пам’ятати про те, що дошку фінансували великою мірою перемишляни – і українці, і поляки. Кошти було зібрано дуже швидко, а жертводавці (незалежно від національності) казали, що підтримають і наступні такі ініціативи, що показують культурний потенціал Перемишля. Треба подякувати кураторкам проєкту, завдяки яким ця пам’ятна дошка (законним шляхом!) з’явилася в просторі міста. Маю надію, що поліція знайде винних, а таблиця повернеться на своє місце.

«Наше слово» звернулося за коментарем до мера Перемишля Войцеха Бакуна. Він на звернення на час виходу в друк газети не відповів. Справою зараз займається поліція.

Фото Касі Комар-Мацинської та Ігоря Горківа

Поділитися:

Категорії : Події

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*