Богдан Гук ■ РОЗМОВА ■ №15, 2017-04-09

Розмова з краківською історикинею мистецтва Кристиною Черні про знищені або незахищені праці Юрія Новосільського

Не всі праці Юрія Новосільського ми можемо сьогодні побачити. Які були причини нищення такого чудового мистецтва?

Це довга історія. Новосільському особливо не пощастило, якщо йдеться про долю його сакральних реалізацій, але треба визнати, що майже все сучасне сакральне мистецтво не мало щастя. Перемальовували або нищили не тільки поліхромії Новосільського, але також праці Тадеуша Бжозовського, Вацлава Таранчевського та багато інших знаменитих художників ХХ ст. Культове мистецтво у святині, утримане в сучасній манері, не завжди знаходило зрозуміння господаря об’єкту і віруючих. А тому при першій нагоді вони старалися його позбутись або замінити на щось більш традиційне. Такою нагодою були, наприклад, реформи ІІ Ватиканського собору, які йшли в напрямку спрощення літургії. Змінюючи уклад інтер’єру або місце вівтаря у храмі, позбувалися часами і «зайвих» декорацій.

Конфлікт між високим мистецтвом і «народним» християнством?
Не тільки. Вічна проблема браку естетичної формації в духовних семінаріях, багатолітні занедбання у сфері навчання історії мистецтва, а тому перелік визначних, але замальованих або погано консервованих поліхромій — справді довгий. А доля праць Новосільського була бурхливою з багатьох причин. Однією з них було відкинення його стилістичної конвенції, що поєднувало канон церковного мистецтва з сучасним аванґардним баченням. Не всі з цим погоджувались. У принципі, Новосільський старався дотримуватися фундаментальних тематичних основ і правил канону, але його модерна спрощена стилізація і міцна колористика викликали незадоволення, збурювали традиційне сприймання.
Так було у випадку однієї з його найвизначніших праць – поліхромії греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Лурді з 1984 р. Вона надзвичайно сподобалася французам і багатьом гостям, але вже набагато менше господарям. Я розмовляла з місцевими монахинями, які не могли її сприйняти. «А що це таке чорне?» – питали. «А чи ви бачили наші церкви в Україні? Вони ясні, гарні, входиш, як до неба! A тут? Так темно… Люди питають, чому Матір Божа негритянка? А чому вона така сумна і плаче? То ми відповідали: з приводу Чорнобиля. Але то було давно, тепер ми вже не знаємо, що говорити…». Поліхромія в Лурді збереглася, хоч існувала реальна загроза для її існування. Будову церкви фінансували паломники української діаспори, яка має традиційні уподобання. Місцевий парох o. Василь Прийма збирав навіть гроші на нову поліхромію, тому за посередництвом генерального вікарія o. Йосафата Романика звернувся до Новосільського з проханням дати згоду на замалювання його твору. Художникові було боляче, але дав таку згоду, просячи лише про її фотодокументацію. На щастя, втрутились світлі люди, серед яких священик Павло Когут, професор Петро Скрійка з Кракова, і вдалось поліхромію зберегти. Хоч треба додати, що вона і так вже була компромісом — Новосільський піддався тиску і залишив частину стін білими, хоч проект передбачав монолітне тло інтер’єру в кольорі темного індиґо.

Вірність канонові церковного мистецтва не захистила Новосільського від канону призвичаєння…
Були також національні причини нищення. Аґресію викликали українство, православ’я чи російськість — для хуліганів ці нюанси не мають різниці, їм ідеться про «чужий» елемент. Так сталось у випадку православної церкви у Кракові на вул. Шпитальній. На аркаді присінку звичайної камениці – так, щоб зазначити перехід до сфери сакруму — Новосільський намалював прекрасну фреску: Матір Божу з Дитятком в оточенні пророків. Присінок був просто з вулиці, і хтось вперто нищив фреску, заляпуючи її спреєм. Одного разу навіть пробували це місце підпалити. Урешті парафія вирішила зняти цінну фреску і перенести її на рухому основу. Сьогодні вона експонується на спеціальній конструкції у верхній частині церкви — трапезній.
Окрема історія у поліхромії Новосільського в костелі св. Варфоломія в Єжмановицях поч. 60-х років. Вона була дуже ощадна й відносно традиційна — Пантократор у вівтарній абсиді, Вознесіння Діви Марії i Пророки на стелі, якийсь делікатний орнамент. З самого початку проект Новосільського не сподобався. Віруючі та парох настоювали, щоб «розвеселити обличчя», «усунути лінії»… Збереглась на цю тему вражаюча кореспонденція між мистцем, реставратором і парохом – спокійні, впевнені арґументи художника, який хотів бути вірний своєму баченню, та інтервенція безпорадного священика, котрий цього бачення не розумів. У результаті Новосільський відступив і його працю перейняв хтось інший, але після того, як втрутилась комісія консисторії, спробували повернутися до проекту Новосільського, однак у зредукованій формі. Віруючі ніколи не сприйняли цієї декорації і при наступному ремонті (2000 р.) знову хотіли замалювати працю Новосільського, але, на щастя, повітовий депутат Адам Пяснік створив фонд і у співпраці з Відділом реставрації Академії красних мистецтв довів до зняття поліхромії на рухому основу. Поліхромія все ще чекає на відповідне місце експозиції, але головне, що була врятована.

Натомість у Збилітівській Ґурі в костелі, огріваному вугіллям, на поліхромії Новосільського відкладалась сажа, а це значить, що вона швидко нищилась. Була необхідна консервація. У 90-х рр. парох доручив доморощеному художнику поправити всі «вражаючі, карикатурні помилки» мистця, як записав у хроніці парафії. Здеформовано цілу пресвітерію, постав якийсь аматорський кошмар, який не мав нічого спільного з авторським баченням. І знову втрутилася консисторська реставраторська комісія, «псевдоконсервацію» затримано. Завдяки цьому збереглась унікальна Хресна дорога і христологічні сцени на райдужній стінці.
Часами ікони зустрічалися з аґресією і ще під час праць над ними. Так сталось у греко-католицькій церкві Святого Хреста у Вроцлаві. Єпископ Петро Крик мені розповідав, що під час праць Новосільського над іконостасом хтось вдерся на хор, де художник мав провізоричну майстерню, продірявив полотна, а ікони помазав фарбами. Пробували це навіть приховати від художника, якось полатати і замалювати, але той швидко зорієнтувався, що сталось. Попри все, закінчив працю.
Останній катаклізм стався з шедевром сучасного сакрального мистецтва, яким була каплиця святих Бориса і Гліба фонду св. Володимира на вул. Канонічій у Кракові. Кажу: «була», бо це місце вже не існує. Його знищили і розмонтували згідно з законом при мовчазній згоді влади міста і Костелу, а все це: ефект конфлікту сторін у «повазі до приватної власності». У таких ситуаціях мистецтво, безцінне, але й беззахисне, завжди програє. Просто не має шансів.

Чи не могла би допомогти держава? Адже йдеться про мистецтво найвищого рівня, яке є національним добром.
Я теж була такої думки. Написала в цій справі відкритий лист до міністра Малґожати Оміляновської, проте ані вона, ані хто інший не хотів мати справу з прелатом Броніславом Фіделюсом з Краківської кафедральної капітули, яка є власником будинку. Ніхто не вірив, що це приміщення й насправді потрібне для офісу Світових днів молоді. Отож прибуде нам наступний люксусовий готель у центрі міста.

Яким є сучасний стан цієї поліхромії?
Знаю тільки те, що ікони спакував і забрав власник, тобто фонд св. Володимира. Натомість стан мурів не можна перевірити, невідомо, чи залишився там колишній уклад, меблі, колір стін, бо вхід до каплиці закритий.
Належить згадати, що коли вибухнув конфлікт, зголошувалось багато зацікавлених, не один бажав «заопікуватися» Новосільським… Ми хотіли, однак, вшанувати волю мистця — художник не раз казав, що не хоче малювати ікон для виставок і музеїв, що вони мають служити молитві. Питання: чи вдалось би зберегти це місце саме там, а не де інде? Влада міста, на мою думку, злегковажила справу, адже такі об’єкти використовуються в туристичних цілях, що не виключає їхнього сакрального характеру. При вмілій рекламі каплицю святих Бориса і Гліба відвідували б маси по дорозі на Вавель.

Знищені, здеформовані, перероблені, «покращені» і «виправлені» праці художника стають менш зауважуваними. Але Ви їх знаєте, тому прошу більше розповісти про поліхромію в костелі в Ольшинах, у церкві в Горлицях, а також про ікони костелу у Вітановицях.

Деякі реалізації Новосільського збереглись лише на фотографіях. Я багато років комплектую такий архів і радію з кожного знайденого сліду чи проекту. Ці запропащені твори мистецтва часто вже неможливо врятувати. Поліхромію в костелі Пресвятої Діви Марії в Ольшинах брутально замальовано, але збереглись, на щастя, фотографії в архіві Воєводського управління охорони пам’яток. Останній збережений авторський фраґмент малюнка Успіння Богородиці у польовому вівтарі над криптою Йорданів легковажно i по-аматорськи „відновлено” заледве два роки тому, змінюючи колористику, стилістику, усе. Вибухнув скандал. Я чула, що реставратори мають повертати первинний вигляд. Побачимо.
Після пізньої та не зовсім вдалої декорації церкви в Горлицях залишилось тільки кілька парафіяльних фотографій, які вдалось віднайти. Проекти згоріли в пожежі, церква має нову контроверсійну поліхромію. Після єдиної мозаїки художника Стигматизації Святого Франциска в костелі в Ізабеліні, знищеної під час розбудови святині, також залишились тільки бліді фотографії в парафіяльній хроніці. Я завжди звертаюсь із закликом до віруючих повідомити про кожні, навіть найменші сліди цього твору. Для мене та інших дослідників вони безцінні.

Чи Ви погодитеся з тим, що, крім знищення – чого теж не можна зрозуміти,– твори художника піддані забуттю. Маю на думці іконостас у приміщенні біля коридору в церкві святого Норберта у Кракові.
Ікони Новосільського для греко-католицької церкви розділили вашу тяжку долю – поневіряння, перекидання з кута в кут, приниження, відкинення. Це проймаючий знак часу. Іконостас для краківських українців з 1972 р. митець проектував зовсім для іншого інтер’єру — каплиці св. Доротеї при костелі августіанів на Скалці, де в цей час молилась українська спільнота. Тому він був допасований до пропорцій і характеру цього готицького нутра. Новосільський декларувався як член православної спільноти, але мав величезний сентимент до релігії свого дитинства, ходив туди теж на літургію. Подарував українцям іконостас з великим страсним хрестом, а також багато ікон. Коли парафії повернули церкву на вул. Вісльній, повернулись також до першого іконостасу Стриєнського з іконами Россовського, запроектованого Матейком. І це натурально. Дуже шкода, однак, що не знайдено відповідного сакрального простору для іконостасу Новосільського. Провізорично його поміщено у парафіяльній крамниці серед торговельної оферти, у балагані.

І він під загрозою знищення?
На жаль, так. Об’єкт не вписаний до реєстру пам’яток. Був розкомплектований, ушкоджену частину фризу зі святими винесли в задню частину крамничного приміщення, страсний хрест не вмістився в крамниці, тому висить у святині, за іконостасом. На щастя, парафія задбала про старанну консервацію, яку кільканадцять років тому провели українські реставратори. Однак з розмови з парафіянкою Лідією Курило знаю, що старші віряни не можуть пережити того, що ці намолені ікони, які товаришували їм у найважчі часи, так скитаються та не мають належної опіки. Як на мене, іконостас треба забрати з торговельної частини і перенести у сакральний простір, хоча б у каплиці, збоку.

Скільки праць мистця в реєстрі пам’яток і водночас під охороною закону?
Поліхромія в Ґурові-Ілавецькому, обидві поліхромії і рухомі пам’ятки з Весолої, інтер’єр костелу францисканів-реформаторів на Азорах. У Збилітівській Ґурі вписані мури, а не поліхромія на них, проте і в такий посередній спосіб, але охорона ґарантована.

А церква у Білому Борі?

Цей об’єкт, як і церква у Ґурові – приклад ситуації, де господарі знають, чим володіють, тому шанують це і цінять. Однак Білий Бір – це теж приклад злої долі, яка товаришувала Новосільському. Ідеться про технологію. Тут кину камінчик у бік автора, бо Новосільський любив технологічні новинки, але був візіонером і не прив’язував уваги до матеріальної тривалості. Дуже полюбив полімерний акрил — хімічну фарбу, довготривалість якої не перевірена сотнями років, як, наприклад, фарби, якими розписували церкви XIV ст. в Румунії. У Білому Борі погані атмосферні умови неґативно вплинули на сам фасад, а конкретніше, на погруддя архангелів i мандиліон. На жаль, Новосільський малював поспішно, щоб встигнути на відпуст, обіцяв потім усе забезпечити, але захворів. Тимчасом церква так розташована, що через кілька років вітри і дощі майже змили цю фарбу. Пізніше наступні фраґменти домальовував співпрацівник художника Боґдан Котарба — малював за проектом Новосільського, але не його рукою, що й видно. Кілька років тому майже знищена поліхромія була ретельно відновлена реставраторами з Торуня, у колористиці, не до кінця, на мою думку, вірній баченню Новосільського — занадто яскраво. Може, патина часу в даному випадку виявиться благотворною…
На цьому об’єкті відімстилась, що треба визнати, технологічна недбалість самого художника. Малював занадто швидко, не переймаючись тим, що використані матеріали не дають ґарантій довготривалості. З подібного приводу піддалась девастації мозаїка в Ізабеліні. Новосільський не до кінця знав техніку мозаїки, експериментував і вчився у процесі праці. Жінки, які прибирали костел, жалілися, що, замітаючи, увесь час були змушені викидати відпадаючі від основи камінчики і навіть фраґменти мозаїки. Потім вона була вже настільки пошкоджена, що при розбудові костелу її демонтовано. Об’єкт безповоротно втрачений.
Торік я була в Тихах, де знаходиться незакінчений шедевр Новосільського, захоплююча поліхромія в костелі Святого Духа. З приводу помилок у вентиляційній системі появилася вологість і частина поліхромії пліснявіє. Постаті святих покриваються грибом. Я звертала на це увагу, але наразі безрезультатно.

Розмовляємо про Малопольщу і Центральну Польщу. Яка доля реалізацій художника на сході країни?
Там маємо твори зачаті, але ненароджені. Їм не дали шансу бути сущими. Новосільський створив, наприклад, дуже гарний проект для академічного костелу Люблінського католицького університету. До реалізації не дійшло, бо люблінський єпископ Калва мав сказати: «Ми вже маємо одну таку руську каплицю в люблінському замку. Вистачить». Збереглись кільканадцять планшетів проекту, опрацьованих до дрібниць, бо замовлення здавалося певним. Знову втрачено нагоду на народження шедевру. Так само було у катедральній церкві в Гайнівці — збереглись усі проекти поліхромії, на жаль, невиконані. Люблін, проте, має пречудовий іконостас у греко-католицькій каплиці св. Йосафата при семінарійному костелі. Там сталась, однак, парадоксальна річ — у цьому місці твір Новосільського шанували так сильно, що була спроба його «клонувати»: інший художник у стилі «під Новосільського» доповнив пресвітерію. Різниця вражаюча, зрештою, як і у кожній підробці. Таких речей ніхто не повинен робити.

У православній церкві села Орішкова коло Біловежі у 60-х роках Майстер виконав іконостас, який потім «примусили відійти». Чому так сталося? Де він є сьогодні?
Прекрасний сапфіровий іконостас для Орішкова замовив у Новосільського священик Леонтій Тофілюк, його поклонник i учень, засновник школи іконопису в Більську-Підляському. Тоді він був вікарієм в Орішкові, але перелякався бунту парафіян, котрі категорично відкинули мистецтво Новосільського, і, засоромлений, відіслав розмонтовані ікони художнику. Іконостас пригорнула православна церква в Кракові, де він скитався по різних місцях, гублячи по дорозі частину ікон. Сьогодні стоїть нагорі церкви, у трапезній, кілька ікон, однак, у приватних руках.

Як на мистця світового значення, список кривд, на які наразились його праці, і які надалі стоять на його шляху, великий.
Новосільський записував у загальний рахунок власної творчості недобрі пригоди своїх праць. «Така наша доля, а Мікеланджелу не домальовували? – сказав певного разу. – Ми — паломники, а в дорозі саме таке буває…». Однак він страждав, інколи навіть упадав у розпач, бо мав величезне почуття харизми художника, дуже хотів існувати у церквах, щоб його сакральні твори служили молитві. Страждав, дізнаючись про те, що деколи було все навпаки. На щастя, щораз більше людей цінує його бачення, художник перемагає з-за гробу. А знищені твори? Булгаков десь написав: «рукописи не горять». У мене є надія, що з мистецтвом діється так само, тому всі сакральні праці Новосільського є десь у нашій пам’яті або Там, на тому боці веселки… ■


Знімки Маріана Цужидла

Поділитися: